Свідченням цього можна назвати останні події:
- Ігри влади навколо е-декларування, які, окрім зриву виконання міжнародних зобов'язань, вперше висвітлили недовіру між президентом та прем'єром.
- Протистояння НАБУ та ГПУ з СБУ.
- Публічні сварки Насірова з Марушевською.
- Ситуація з Монтян, яка на камеру привітала окупацію України РФ та публічні страти українських правоохоронців і далі насолоджується свободою пересування.
- Неспроможність отримати впродовж року кредити МВФ.
- Неспроможність вивести впродовж двох з половиною років з піке вітчизняну економіку та перекладання економічної відповідальності за свою нездалість владою на громадян у вигляді підвищених більше необхідного тарифів (очевидно, як інструмент фінансової компенсації оліхархам).
- Неспроможність влади повернутися в правове поле країни, в тому числі існування поза законом правлячої урядової коаліції.
- Відсутінсть послідовності та будь-якої зваженої політики щодо держави-окупанта і тимчасово окупованих територій.
Цей ряд нескінченний. На жаль.
Агонія ще якийсь час триватиме, але симптоматику смертельної недуги не помітити можуть лише невиправні оптимісти та романтики.
Тим більша відповідальність на нас – громадянах. Тепер вже остаточно доля цієї країни залежить лише від нас. А протистоять нам не лише росіяни і російська держава (це найслабший з наших ворогів). Але багато в чому і країни Заходу, а найбільше – вітчизняна бюрократія та політичний клас.
Буде боляче.
Читайте також: Українці, схаменіться, щоб не прийшла Руїна!