Син Трампа, російський газ і мільярди під питанням: що приховують бізнес-зв'язки з Росією

Російські гроші можуть ховатися за гучними американськими бізнес-проєктами, а рішення Вашингтона – мати наслідки, які виходять далеко за межі США. На тлі скандалів навколо родини Дональда Трампа, російського дизеля та підсанкційних компаній постає питання про те, чи не використовує Кремль фінансові зв'язки, щоб послабити підтримку України.

Журналістка та психологиня Лариса Волошина в інтерв'ю для 24 Каналу пояснила, які скандали в оточенні Трампа можуть вплинути на санкційну політику США, чому Путін зацікавлений у поверненні Росії на європейські ринки та як ситуація в Олешках і Криму може позначитися на подальшому перебігу війни.

Ілюзія американського порятунку: як Росія купила родину Трампа

Справжнє загострення ситуації навколо України відбувається не на полі бою, а в політичних кулуарах США. За словами Лариси Волошиної, Росія фактично купила американського експрезидента Дональда Трампа, і зараз цей факт стає предметом серйозних розслідувань.

Американські конгресмени та сенатори вже готують масштабні перевірки щодо так званої "дизельної угоди". Майбутні очільники комітетів Палати представників надіслали спільний лист до банків та портів США з вимогою зберігати всі документи щодо російського дизеля, попереджаючи про неминуче сенатське розслідування.

Ще гучнішим є скандал навколо сина Трампа. Через свого однокурсника він відкрив підприємство, на яке нібито зайшли гроші з Абу-Дабі для побудови заводу зі зрідження природного газу. Однак у вересні весь менеджмент цієї компанії подав у відставку і звернувся до американської прокуратури.

З'ясувалося, що фінансування та обладнання надають не арабські інвестори, а російська компанія "Новатек", яка перебуває під жорсткими санкціями. Менеджмент вирішив діяти на випередження, щоб не сісти за ґрати замість родини Трампів.

Паралельно розгортається скандал навколо Джареда Кушнера щодо хабарів від арабських фондів у період першої каденції Трампа. Американські фахівці наголошують: якщо президентські рішення (наприклад, зняття санкцій чи розірвання ядерної угоди) були зумовлені комерційними інтересами родини, на Трампа не розповсюджується президентський імунітет. Це вже не просто корупція, а робота на іноземну державу, що кваліфікується як шпигунство.

Ба більше, соратники Трампа вже завдали прямої шкоди санкційній політиці. Відомий своїми антиукраїнськими заявами Вівек Рамасвамі ліквідував департаменти в Пентагоні та Міністерстві фінансів США, що відповідали за моніторинг дотримання санкцій.

Як наслідок, сьогодні дві третини комплектуючих у російських високоточних ракетах мають американське походження. США – єдина країна, здатна контролювати дотримання санкцій по всьому світу, і саме цей механізм був свідомо зруйнований.

Повна розмова з Ларисою Волошиною: дивитись відео

Чому Путін платить за смерті українців, але не вірить у капітуляцію

Незважаючи на фінансові вливання в американських політиків, Путін усвідомлює обмеженість можливостей Трампа. Трамп не може добитися миру чи змусити Україну до капітуляції. Його завдання, оплачене Кремлем, – точково шкодити Україні, затримуючи постачання ракет чи іншого озброєння.

Фактично, Путін сплачує Трампу за смерті українців, фінансуючи його через тіньові термінали та мільярдні контракти.

Проте головна мета російського диктатора – не просто затягування війни, а зняття європейських санкцій. Трамп занадто дорогий для Путіна, він постійно потребує грошей, тоді як отримати реальні ресурси російська економіка може виключно на європейських ринках.

США не здатні скасувати санкції ЄС. Саме тому Путін змушений шукати прямих контактів з Європою, сподіваючись на підкуп європейських лідерів за тією ж схемою, що спрацювала з Трампом.

Європейський капкан та крах російської агентури

Дзвінки лідерів Фінляндії та Норвегії до Путіна не є проявом слабкості. Навпаки, вони висловлюють узгоджену загальноєвропейську позицію, яка була сформована ще під час тиску на Віктора Орбана: жодного зняття санкцій без припинення вогню та надання Україні всебічних безпекових гарантій. Європа дає чіткий сигнал Кремлю: ультиматуми про захоплення Донбасу більше не працюють.

Спроби Путіна спертися на лояльних політиків у ЄС також зазнають краху. У Німеччині стався показовий витік інформації: хакери зламали листування Сари Вагенкнехт, оприлюднивши докази отримання грошей від швейцарського фонду з російським корінням та факти підкупу.

На базі цих публікацій німецькі спецслужби вже розпочали кримінальне провадження, а в політичних колах серйозно обговорюють можливість заборони партії "Альтернатива для Німеччини" (АдН) як шпигунської організації.

Традиційні союзники Москви також починають дистанціюватися. Віктор Орбан несподівано утримався від оскарження результатів виборів, Александар Вучич зберігає мовчання. Ті, кого Путін міг підкупити, поступово відходять у тінь, залишаючи Кремль у геополітичній ізоляції.

Тактичні маневри: Олешки та майбутнє Криму

На тлі стратегічних провалів Росія змушена йти на локальні тактичні кроки, такі як безпрецедентне перемир'я в Олешках для евакуації населення. За словами Волошиної, окупанти тривалий час використовували місцевих жителів як живий щит, ведучи вогонь з їхніх подвір'їв та провокуючи гуманітарні кризи. Виведення цивільних, навіть на територію Росії, є позитивним кроком, адже це розв'яже руки українським військовим для знищення окупаційних підрозділів, які тероризують Херсон.

Водночас знеструмлення Криму має критичне значення для руйнування російської військової логістики. Без електроенергії функціонування військових баз, шпиталів та перекидання зброї стає неможливим. Це пряма підготовка до майбутньої деокупації півдня України.

Після звільнення півострова Україна повинна застосувати жорсткий підхід до колаборантів та росіян, які незаконно переселилися в Крим. Волошина пропонує використати хорватський досвід: не заохочувати повернення зрадників, а через певний час за державний кошт викуповувати за безцінь покинуте ними майно. Ті ж, хто спробує повернутися особисто, мають стикатися з кримінальними статтями за колаборацію та незаконний перетин кордону. Державна політика має бути чіткою: прихильники окупаційного режиму повинні назавжди покинути українську територію.