1 Якщо ви побачите нашу співрозмовницю на вулиці, то точно не зможете відвести погляду. А все тому, що її образ яскраво виділяється з-поміж інших. Перше, що спадає на думку: "О, десь так би одягалась Леся Українка та її сучасниці". І саме про стиль та те, чому наша героїня вирішила піти іншим шляхом ми й поспілкуємось.
Дарія Степасюк тяжіє до всього красивого та досліджує світ моди та стилю. Наша героїня – музикантка, менторка та авторка блогу про музику. Також вона любить грати на віолончелі та займається балетом. І, як розповіла Дарія, вона здебільшого займається класичною музикою та виховувалась в академічному середовищі, тому її постійно тягнуло до музики тих епох.
Для нас класична музика десь закінчується, напевно, на початку ХХ століття. І десь там, мабуть, я і зупинилася. Не ментально, адже я людина більш сучасна. Я все ще люблю сучасні автомобілі, а не колісниці й тому подібне. Я користуюся телефоном і Wi-Fi. Але все-таки в питаннях естетики й відчуття краси мене постійно тягне туди.
Це її культурний пласт, який вона вивчала та досліджувала, і зрештою дійшла до питання стилю та моди тієї епохи. І саме про це ми з нею поспілкувались, щоб надихнути вас!
Мені захотілося шукати красу в дрібницях
З чого і почалась цікавість до таких образів? Смію припустити, що вони дуже схожі до речей, які могли носити сучасниці Лесі Українки.
О, так! Мене порівнюють з Лесею Українкою. Ще в коментарях я знаходила згадки про Ольгу Кобилянську, Мері Поппінс. І ще нещодавно – Шапокляк. Це вже майже образа, але нехай. Я стараюся не ображатися. Стосовно того, звідки це почалося, то це точно не про одну подію і не про щось конкретне, тому що, як я казала, це дійсно про постійне захоплення і вивчення епохи кінця ХІХ – початку ХХ століття. Спершу мене, напевно, зацікавили архітектура, література, музика – як щось основне для мене, як мій улюблений період в плані естетики й культурного погляду.
А пізніше, я це для себе сформулювала, як особисте гасло – "Постійне прагнення до краси". І воно, як я потім зрозуміла, дуже сильно перегукується з гаслом Belle Époque кінця століття. Саме в той період, на мою думку, основним прагненням митців, та й не лише митців, була краса в усьому: в інтер’єрі, в деталях, в одязі. Мене ця ідея настільки зачепила, що захотілося шукати красу і в дрібницях, зокрема в одязі.
Гасло Дарії: "Постійне прагнення до краси" / Фото надане Дарією
Що таке Belle Époque? Мовиться про період історії Європи з 1871 по 1914 роки. Він вирізняється швидким науково-технічним прогресом, економічним зростанням, а також мирним часом у Західній Європі та розквітом культури й мистецтва.
Якщо чесно, я довго намагалася не надавати одягу особливої ваги, бо мені здавалося, що я повинна заохочувати людей тим, що я говорю, тим, що транслюю. Але з часом мені здалося, що насправді нічого поганого немає в тому, якщо я буду виглядати так, як відчуваю себе всередині. Це моя тема. І я зрозуміла, що коли я одягаю умовний капелюх, а з капелюха, до речі, все й почалося, це я. Це прямо я – те, як я себе відчуваю і як мені хотілося б себе транслювати.
Я справді відчула в якийсь момент, що мій внутрішній образ, моє внутрішнє "Я", проявляється зовні. І це вже не те, що буквально відповідає епосі – про це я, можливо, ще скажу, бо це все-таки більше стилізація і переосмислення краси попередньої епохи в сучасності. Це, напевно, найголовніше. Тобто це образи, натхненні минулою епохою, а не буквально відтворені.
Капелюшок від Багінського виявився дешевшим
О, тоді давайте відразу перейдемо до капелюшків, про які ви згадуєте також в описі до свого блогу. Думаю, ви, ймовірно, чули, що раніше капелюшки більше асоціювалися з Катериною Осадчою, коли вона була на своєму піку. А як почалася ваша історія з капелюшками?
Вона почалася з капелюшка від Руслана Багінського. Тому що в нас не так багато не стільки великих мереж, скільки невеликих майстерень, які займаються капелюхами. Тож це досить специфічний запит. І, напевно, саме капелюх – одна з тих деталей, які роблять образ особливо впізнаваним, бо його справді треба пошукати. І найчастіше, якщо мене запитують, де я що купую, то переважно це питання саме про капелюшки.
Історія першого капелюха, до речі, комічна і я дуже люблю її розповідати. Я приїхала до Львова не вперше, але, якщо не помиляюся, вперше самостійно – на такий собі променад. І я вирішила, що де, як не у Львові, купити перший капелюх. Це був мій перший такий виїзд, перша покупка.
Я знайшла майстерню, не пам’ятаю, як вона називається, вона десь у центрі Львова. Подивилася на цей капелюх. І там була, якщо чесно, дуже пристойна ціна. Я розраховувала, що заплачу немало, але не стільки. А буквально через дорогу був магазин Baginskiy, і там капелюх виявився дешевшим, ніж те, що я дивилася у львівській майстерні. Відповідно, мій перший капелюх вийшов від Baginskiy. Це справді був дешевший варіант, ніж інші. Це було дуже дивно й комічно, якщо чесно.
Я дуже любила цей капелюх. Він уже не в моїй колекції, а перейшов далі – подрузі. Тому що я знайшла київську майстерню, яка вже може робити капелюхи на замовлення, і в них є дуже багато власних моделей. Вони мені трохи ближчі до історичних – точніше, це теж дуже умовно і в лапках, бо це передусім стилізація.
Капелюшки – невіддільна частина образу Дарії / Фото надане Дарією
Але я думаю, що капелюх – це та деталь образу, яка найперше впізнається: він одразу впадає у вічі через силует і те, як сидить на голові. І навіть мимоволі, мені здається, з капелюшком одразу змінюється і постава, і хода. Це не тільки в мене – це абсолютно в кожного. І це дуже помітно. І не те, що він переносить в інші епохи – ні, це радше про відчуття себе.
Ще дуже цікаво згадувати, що в другій половині ХІХ і навіть на початку ХХ століття дуже модними серед дам були величезні капелюхи з широкими крисами. Ще й досі можна знайти карикатури, адже вони сягали ледь не до метра в діаметрі. Й у цьому я бачу ще й дуже цікавий сенс власного простору. Той факт, що я можу займати насправді набагато більше простору, ніж, можливо, займаю.
Мої друзі з цього теж часто іронізують, бо зі мною не дуже зручно обійматися. Капелюхів у мене насправді не так багато, але всі – абсолютно всі – я ношу й обожнюю. І більшість із них були виготовлені майстрами, плюс-мінус за моїм дизайном або побажанням. Я ще не дійшла до якихось зовсім екстравагантних – великих із пташками й пір’ям, але я стараюся їх прикрашати. Це має бути деталь із більшим шармом, ніж чимось надмірним і екстравагантним.
Як створюються образи та чи є власна капсула?
Поговорімо про базовий гардероб. Можливо, у вас є своя капсула, навколо якої ви й вибудовуєте свої образи? Чи, взагалі, у вашому випадку це працює інакше?
Так, насправді це більш ніж можливо. І це, мабуть, добра порада для людей, яким цікаве щось подібне, тобто такі стилізації. Перше, що точно має бути, – це силует. Дуже часто про це говорять і в освітніх матеріалах, і взагалі всі, хто цікавиться чимось подібним, бо саме силует показує, що це щось ніби з попереднього століття. Одразу видно, чи це ХІХ, XVIII, XVII століття або якась конкретна декада. Тому точно варто визначитися, який силует хочеться.
Допустімо, ми беремо саме той, що був наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Це передусім "пісочний годинник", який завжди був популярним. Він і сьогодні теж дуже актуальний, тож зрештою навіть зараз виглядає достатньо свіжо. У мене є база з сорочок і база зі спідниць. Напевно, це перше, що я купувала, на це й розраховувала. І це те, що між собою точно добре поєднується. Оце, мабуть, найважливіше.
А далі починається гра аксесуарів, взуття, сумочок, капелюшків. Тут точно потрібні приглушені тони, бо щось яскраве, по-перше, одразу вибивається з образу тієї епохи, а по-друге, може просто не поєднуватися одне з одним. Тому тут варто або досліджувати, або дивитися, як раніше поєднували речі між собою.
Спідниці та блузи – база для образів Дарії / Фото надане Дарією
І, в принципі, саме так базовий гардероб і збирається. Хоча інколи в мене буває так, що я знаходжу якусь річ, яка мені нагадує щось із тієї епохи, і тоді спеціально шукаю референси, які могли б допомогти її поєднати й зрозуміти, з чим вона пасуватиме. Тобто іноді все працює буквально від однієї речі. Це може бути навіть одна брошка, яку я знайшла і яка мені сподобалася. Я намагаюся її адаптувати й знайти, куди вона могла б пасувати.
Від капсули, як би сучасно це не звучало, усе й відштовхується. І, власне, жінки минулих часів так і робили – у них завжди була своя база, яку вони потім поєднували. Часом це доходило до дуже тонких хитрощів, яких сьогодні теж можна повчитися. Коли сукня – наче просто сукня, але насправді вона розділяється на окремий вечірній і денний образ, на прогулянку й так далі. Мені такі речі дуже подобаються. Здається, дизайнери й сьогодні цим точно надихаються. Це дуже цікаво.
Приємні випробування формують стиль і смак
А скажіть, будь ласка, що найскладніше у вашому образі? Бо я розумію, що для відповідної стилізації потрібно і речі відповідні знайти, і аксесуари. Підозрюю, що складнощі можуть виникати й зі взуттям.
Я б не хотіла називати це складнощами, бо це, швидше, приємні випробування, які далі формують стиль і смак. І в деяких випадках треба виявляти креативність і винахідливість. Але все ж таки певні труднощі є – пов'язані з розмірами. У мене, наприклад, дуже велика нога, і мені, в принципі, складно знайти розмір у жіночому взутті.
А якщо ще щось таке більш вишукане й стилізоване, то це взагалі дуже непросто. І, наприклад, дуже часто, якщо ми говоримо про реальні речі, тобто справжній антикварний одяг, який доходить до наших часів, то це переважно вже щось після 1920-х – це трохи наступна епоха, але нею теж цікавлюся.
Переважно до нас доходять маленькі речі. І багато хто це помічає. Тут одна з моїх знайомих блогерок цікаво про це розповідала, бо хтось думає, що люди в той час були маленькі. Але це неправда, тому що до нас частково доходили маленькі речі через те, що це був одяг підлітків або просто молодих людей, які виростали, і все – цей одяг ішов у шафу, в скриню, і ми сьогодні дістаємо такий-от красивий, незіпсований, який ще можна цілком повторно використовувати.
Відповідно, щось такого розміру, який був би, скажімо, на сучасний стандартний М, знайти складно. І все ж я б назвала це радше приємним випробуванням, яке вимагає від мене якоїсь оригінальності. Напевно, ще глобально складно часом знайти баланс між історичною точністю і власним смаком чи сучасністю. Тому що мені не хотілося б претендувати знову ж таки на щось буквально історичне, реконструкційне, але водночас хотілося б усе ще створювати ось це відчуття і враження – те, що я хочу передати, ту саму Belle Époque.
Гаразд, а де ви знаходите речі? Бо я розумію, що, умовно, зайти в ZARA й сказати: "Дайте мені блузочку, яка підійде під мій стиль", – це була б, напевно, задача із 10 зірочками.
Насправді в мене є кілька речей з ZARA, хоч я не дуже це хочу визнавати. Знову ж таки, як ви кажете, мода циклічна, тому деякі речі повертаються. Наприклад, моє останнє захоплення – це такі едвардіанські літні образи. Вони легкі, часто з якимось шифоном. Дуже часто подібні речі можна знайти в мас-маркеті. Дуже часто. Тому що вони легкі, приємно виглядають і дуже зручні у використанні. І на нашу спеку, коли було плюс 30, це – те, що треба, по факту.
Ось приклад едвардіанського літнього образу / Фото надане Дарією
Проте, звісно, найбільше це second-hand. Часто можна знайти, рідко коли це справжня антикварна річ, але дуже часто – щось натхненне естетикою, щось близьке мені по силуету. Обожнюю також "Шафу". Я фанатка, в мене є всі можливі підписки. Я часто моніторю, стараюся дивитися, щось шукати. Особливо взуття, до речі, можна вдало знаходити, якщо шукати по фільтрах. Не реклама, але раджу. Відповідно, є й OLX, тому що деякі люди також можуть щось продавати з бабусиної шафи, а бабусин гардероб – це якраз те, що нам треба, зрештою.
І, напевно, найголовніше й найцікавіше – це приватні майстерні або приватні майстри. Вони буквально можуть на замовлення пошити необхідну річ. Я ще не зверталася до ательє, щоб робити щось за моїми викрійками або ідеями, хоча, думаю, це теж хороша ідея. Але справді майстри – це найкращий варіант, тому що вони буквально зроблять те, що хотілося б. На щастя, є й українські майстерні, як я вже згадувала з капелюхом, – це теж мій порятунок просто. Не знаю, що б я робила, якби не існувало цих майстерень.
Задля краси можна трішки потерпіти
Мені от стало цікаво, а що з питанням комфорту. Бо я розумію, що всі ці образи асоціюються з каретами, певною епохою, коротшими прогулянками та розміреним способом життя. Очевидно, з сучасним темпом життя цей одяг може мати свої родзинки. Що для вас, наприклад, виявилось зручнішим, а що – ні?
Це хороше питання. Я дуже багато разів поверталася до питання краси, і тут, напевно, багато хто з сучасних жінок і чоловіків погодилися б, що іноді заради краси можна трошки потерпіти. Це часто працює, але водночас я за комфорт, бо я людина більш сучасна.
Довгі спідниці й таке нашарування – це величезний плюс для зими й осені. Це просто розкіш. Я про це і відео робила, і всім розповідаю, знайомим людям. Тому що це часто натуральні тканини. Це одяг, який у принципі не зношується або зношується набагато довше. Я б навіть сказала, що це певне протиставлення мас-маркету.
Чи не мерзне Дарія у своєму образі взимку: дивіться відео
З мінусів, ясна річ, спека. Але я людина, яка дуже погано переносить спеку в будь-якому одязі. Я можу бути в майці чи топі, в шортах – мені це не сильно допоможе. Тому чи я буду в сукні з легкої тканини, яка продувається, – мені буде спекотно; чи я буду в шортах – мені буде спекотно – я не бачу великої різниці. Зате я виглядаю красиво. Тому тут вибір очевидний.
Можливо, ще з таких недоліків – це реакція інших людей. Дехто від мене намагається очікувати, окрім стилю, ще й чогось додаткового з тієї епохи. Я дуже не люблю, коли сюди намагаються прикрутити якісь історичні нюанси в плані ролі жінки, тому що це зрозуміло: мені б не хотілося повертатися назад. Те, що я вдягаю спідницю, не означає, що я хочу заміж і в церкву. Це трошки не так працює.
Є якісь жахи й думки, що мені треба їздити на кареті, а не на машині. Я дійсно людина більш сучасна, я постійно про це повторюю, і це очевидно. І все ж водночас я бачу свою місію – навіть дещо ламати не стільки застарілі переконання, скільки міфи.
Наприклад, що довга спідниця – це незручно. Мені здається, люди просто забули, що насправді це, навпаки, дуже комфортно і симпатично. Максіспідниця, мені здається, циклічно повертається в моду, тож усе в тему.
Люди тихцем фотографують і роблять компліменти
Як на ваші образи реагують люди на вулицях – більше дивуються, захоплюються чи, можливо, не завжди правильно зчитують задум? І чи, можливо, є у вас колежанки, яких ви надихаєте?
Це моє улюблене насправді питання. Я про це можу постійно говорити, бо в мене шалено багато смішних і водночас дуже приємних випадків. Я не буду лукавити – я люблю увагу, я займаюся блогінгом, і це, мені здається, уже очевидно на цьому етапі. Тому рідко коли мене це відверто дратує. Зазвичай я досить відкрита і до фотографій, і до розмов.
Навіть дещо шкода це визнавати, але все-таки впізнаваний образ у першу чергу привертає увагу до себе. Те, що я казала: спочатку люди тягнуться до зовнішнього "Я", а вже потім розуміють, що моє внутрішнє "Я" теж дуже навіть гарне, принаймні пристойне. І, відповідно, уваги значно більше, ніж раніше, коли, наприклад, я соромилася вдягати щось подібне.
Переважно це досить теплі звернення, часто – компліменти. Хтось підходить, щось запитує, де можна купити. Я теж залюбки зазвичай ділюся інформацією, хіба це якісь речі, з якими я не готова розлучатися, щось дуже персональне, що я довго шукала. Буває й дещо неадекватна реакція, але дуже рідко. Переважно люди просто бояться мені щось сказати.
Блогерку часто фотографують інші та роблять компліменти / Фото надане Дарією
Дуже часто фотографують – я навіть навчилася це помічати, бо це видно, коли в метро хтось сидить (з телефоном у руках, – 24 Канал) і так-от (крадькома, – 24 Канал) дивиться. Я вже не реагую. Мені насправді від цього найбільше приємно. Напевно, людині все сподобалося, і вона хоче поділитися ще з кимось.
Стосовно натхнення, мене, напевно, найбільше тішить той факт, що я можу когось надихнути. Бо я більш ніж упевнена, що є дуже багато людей, які захоплюються Belle Époque. Є точно люди, які захоплюються іншими епохами, стилями. Тому те, що їм теж доходить думка, що це можна використовувати в повсякденному житті й просто вийти так навіть в умовне Сільпо, – я справді рада.
У мене, до речі, завдяки цьому стилю й образу з’явилися нові подруги, нові знайомства, зокрема й серед людей у ком’юніті, які цим цікавляться. І це шалено приємно, бо знайти однодумців у такому форматі виявляється набагато простіше.
Ви сказали за похід у Сільпо. Я маю підозру, я можу помилятися, але для того, щоб вибратися в магазин, треба витратити трохи більше часу, ніж коли необхідно просто накинути блузочку, штани – і побігти.
Насправді ви помиляєтеся, тому що це просто накинути сорочку і спідницю. Усе працює так само, бо я маю капсулу, в якій точно є ті речі, які мені легко одягнути. Я можу користуватися корсетами, але це переважно на якісь дуже святкові події, фотосесії, щось подібне. Здебільшого це насправді дуже комфортний, дуже зручний образ, який не займає в мене точно понад п'ять хвилин, щоб зібратися.
Проблемою можуть бути зачіски. Оце вже складно і дуже прикро. Я не знаю, що казали жінки попередніх епох. Я б у них запитала про кучері, про укладки. Просто отак зібрати волосся зверху, закріпити трьома заколочками й піти. Ні, в мене так не працює. Це може займати дуже багато часу, але теж є свої цікаві моменти, як це можна придумувати. Я вчуся, ще досліджую це.
Але дійсно, це насправді дуже швидко, тому що є вже якийсь готовий шаблон. Є дні, коли немає що вдягнути, – це абсолютно в усіх буває, це вже таке питання всесвітнього масштабу, мені здається.
Дарія доводить, що такі образи підходять на кожен випадок життя: дивіться відео
Поради для тих, кого надихнули образи Дарії
А що б ви могли порекомендувати тим людям, які надихаються вами й хотіли б теж спробувати піти цим шляхом стилізації свого образу, переглянути те, як вони зараз одягаються?
Напевно, кілька речей. Перше, що має бути, – це дійсно певна надивленість. Це насправді буквально переглядати, стежити за тими людьми, які подобаються, придивлятися, намагатися знайти якісь деталі. Можна більше читати, досліджувати цю тему, якщо хочете зрозуміти, як працюють силуети та щось подібне.
Але якщо починати, то точно варто починати з чогось найменшого, з найменшої деталі. З капелюха – в моєму випадку зрештою так і вийшло. Мені здається, що в когось це може спрацювати схожим чином. Тут точно не потрібно купувати все одразу. Я знаю, що так хочеться, я теж часто себе стримую від того, щоб змінити пів гардероба чи купити пів майстерні якогось красивого одягу. Це так не працює, ясна річ.
Тому починати з чогось малого і дійсно, про що ми говорили, поступово формувати якусь базу, якусь капсулу, тому що від неї можна буде відштовхуватися і знаходити щось цікаве та вдосконалювати. Подібний стиль – це постійний пошук. Це постійний моніторинг "Шафи", заходи на барахолки, щоб знайти якісь речі. І можна не знайти, можна нічого так і не купити, або купити щось, що не підійде, – це абсолютно життєва справа, мені здається.
Тому варто починати з малого і поступово нашаровувати, постійно знаходити своє. І тут найважливіше: це все ще питання смаку. Я б сказала, що це не про моду, не про те, "стильно – не стильно". Ми ж, зрештою, від цих категорій відходимо, раз уже так далеко назад ступаємо. Тому тут у першу чергу потрібно відштовхуватися від того внутрішнього, що є, від питання смаку: що подобається, що не подобається.
Мені далеко не все подобається з того, що могли носити жінки того часу, відповідно це відфільтровується, і я знаходжу максимально оптимальний варіант відносно свого смаку, епохи, якою захоплююся, і умов сучасності, які також диктують своє. І останнє, все-таки найважливіше, ми забули: найстрашніше – це те, що всі лякаються, що так треба вийти на вулицю. Треба пройти повз сусідів і навіть у Сільпо зайти та побачити бабусю, яка не зрозуміє, чому ти сьогодні в капелюсі.
Дарія закликає не боятись показати себе світу / Фото надане Дарією
Це страшно, я знаю, це може бути некомфортно. Перший раз це навіть дуже страшно, якщо тебе хтось фотографує на вулиці. Але те, про що я говорила, здебільшого це дуже хороші й приємні насправді реакції. А ті, хто реагує якось не так, як би нам хотілося, можливо навіть дещо агресивно або неприємно, – то це знову ж таки не про нас. Це про те, що людина щось проєктує, це її власне. І цього не варто боятися. Це страшно, це нормально, але головне – стояти на своєму, одягатися так, як подобається, як би це не розвивалося, і показувати своє зовнішнє "Я", яке також красиве.
Ви сказали про речі, які ви відфільтровуєте. Можливо, у вас є ще якісь речі, окрім капелюшків, які вам особливо подобаються з цих епох? Може, є якась улюблена річ у вашому гардеробі, яку ви носите просто із захопленням?
Це дуже складно сказати насправді, тому що кожна наступна покупка краща за попередню. Щоразу, коли думаю, що це моя улюблена сорочка, знаходиться якась інша – наступна улюблена сорочка.
Напевно, для мене найбільшу вагу мають старі речі – ті, які дійсно мають цінність, антикварні. Я їх дуже ціную. Але водночас не менш цінні для мене й речі, які пошиті сьогодні або стилізовані. Навіть з віскози. Якщо чесно, мені дуже подобається мереживо, і я готова навіть трошки потерпіти, аби все-таки виглядати красиво.
Тому щось конкретне назвати складно. Зазвичай усі ці речі між собою дуже гарно поєднуються, і разом формують один цілісний образ. Окремо вони красиві, на них хочеться дивитися, розглядати деталі, і це те, що привертає увагу. Напевно, саме це змушує зупиняти погляд на якомусь конкретному елементі одягу. Але тільки разом, як на мене, вони можуть дати ту ідеальну комбінацію – той самий мій щирий захват, який я відчуваю, коли дивлюся в дзеркало.
У мене є кілька образів, але знову ж таки – кілька. Жодного одного я не можу виокремити як головного, бо це було б несправедливо щодо інших.