Виклик депопуляції
Але питання у тому, що часи, коли інакшими буди тільки євреї – закінчуються. Це чи не найбільший виклик України після війни. Про це заявив Сергій Фурса, інформує 24 Канал.
До теми У Львові чоловік загасив Ханукальну менору на руїнах синагоги: поліція розслідує інцидент
Цей виклик – депопуляція і міграція як єдина можлива відповідь. Фактично після війни Україна буде мати вибір. Або бути бідною і залишатися монокультурною, або розвиток і міграція. Навіть перед повномасштабним вторгненням бізнес стикався з дефіцитом кадрів. Війна кратно збільшила цю проблему. Більшість біженців вже не повернеться, посиливши виклики хронічної депопуляції.
Держава Україна, навіть вистрибуючи зі штанців і роблячи всі реформи правильно, нічого тут зробити не зможе. Не повернулись польські сантехніки з Великої Британії. Хоча Польща то взірець правильних політик і реформ.
Українці на початку 20 століття – чи не найбільша нація в Європі. Україна зараз – країна із викликом депопуляції. Наслідок постійного геноциду з боку російської імперії й кількох світових воєн. Нам з цим наслідком жити. І цей процес не зворотній. Ми не живемо в 10 чи 16 столітті, коли після воєн чи епідемій чуми населення швидко відновлювалось. Такого не буде. Люди вже дуже не охоче народжують нових людей, це стала тенденція в усьому світі, українці не стануть раптом в кількох поколіннях народжувати по 3 – 4 дитини.
Це ще один бік української трагедії.
Тому тільки міграція. Причому це навіть не вибір. Це доля. Бо якщо держава буде і далі закривати очі на цю проблему, як мала дитина, бо непопулярно, то людей буде завозити бізнес. І більш масово, ніж він робить зараз. Цей процес не зупинити.
Про бідність без міграції
Це ж навіть не про питання кількості людей. Он у Фінляндії живе 5 мільйонів людей і наче добре. Плюс роботизація. Мовиться про податки й тих, хто їх платить і хто на них живе. Бо в Україні, через корупцію і так багато хто свідомо обирав корупційну ренту замість податкової (нічого особистого, просто вигідніше). А тепер проблема платників податків і умовних пенсіонерів посилиться, тим більше, що якщо пенсіонер виїхав і живе деінде, він все одно отримує пенсію на свою українську картку. А от працездатна людина з часом починає платити податки там, де вона живе.
Зауважте Гнів і правда: про катастрофу військової медицини
Тому, якщо країна не хоче бути бідною і відсталою, то ми приречені на міграцію. Значить треба готуватись до того, що "іншого" буде більше. І розуміти, що "інше", то не гірше, то просто інакше.
Розуміти, що природні тертя через зіткнення з інакшістю мігрантів будуть стократно посилюватись росіянами, які роблять це по всій Європі, підтримуючи абсолютно всі партії, які виступають за "чистоту нації" і таке інше. Тож виступаючи проти мігрантів в Україні, ви свідомо чи ні граєте на руку росіянам. Як і "менора срач" вже зараз роздувається тими самими росіянами.
Тому завдання максимально просте і складне одночасно. Ми будемо мати мігрантів. Більше і більше. Ми будемо мати росіян, які будуть роздувати проблеми, пов'язані з міграцією. Наше завдання – лишитись людьми й не піддатись в таких умовах на російську пропаганду. Це величезний виклик для українського суспільства, який неможливо уникнути і до якого треба готуватись.
Будо б непогано, якби готувалась і держава. Спрощуючи умови отримання дозволів на роботу в Україні, бо контролювати процес із легальною міграцією завжди легше, ніж з неконтрольованою. Не кажучи вже про корупцію, яка процвітає в цьому кутку роботи українських силових органів. А може й взагалі взяти проактивну позицію і визначати, звідки, кого і скільки ми залучаємо.
Але коли пересічний український чиновник бачить печерний расизм навколо менори, то, звісно, менше за все йому хочеться говорити про міграцію. Але хіба хочеш? Мусиш.