Один дорослий може змінити життя дитини: в Україні зробили важливий крок до цього

Чому наставництво стало частиною державної політики

Людський капітал країни формується не тоді, коли людина отримує диплом чи виходить на першу роботу. Його основи закладаються значно раніше – у дитинстві та юності, коли поруч є дорослий, який допоможе повірити в себе, розкрити здібності, навчитися довіряти людям і будувати власне життя. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Проте не кожна дитина має достатньо такої підтримки. Хтось втратив батьківське піклування, хтось пережив тимчасову окупацію, депортацію чи примусове переміщення, хтось був змушений залишити свій дім через війну, хтось зростає у складних життєвих обставинах. А комусь просто бракує поруч дорослого, який став би опорою під час вибору освіти, професії чи перших кроків у самостійному житті.

Ми звикли говорити про заклади, фінансування, кількість місць чи перелік послуг – і це, безумовно, важливо. Але жодна сучасна будівля не замінить дорослого, який щиро цікавиться твоїм життям, пам'ятає день народження, телефонує після іспиту, допомагає написати твір чи просто запитує: "Як ти?".

Важливо розуміти, що наставник не замінює батьків і не бере на себе їхні функції. Він не ухвалює рішення замість дитини, не забезпечує її матеріально і не стає опікуном. Його роль інша – допомогти людині поступово стати самостійною, впевненіше орієнтуватися у дорослому житті, краще розуміти власні сильні сторони та можливості.

Світова практика давно підтвердила ефективність такого підходу. Дослідження показують, що діти, які мають наставника, вирізняються вищою самооцінкою, менш схильні до ризикованої поведінки та значно успішніше адаптуються до самостійного життя. Для держави це означає не лише кращі результати для окремої людини, а й ефективніше використання людського потенціалу. Саме тому новий закон значно розширює можливості цієї форми підтримки.

Насамперед документ розширює коло тих, хто зможе мати наставника. Ідеться вже не лише про дітей зі статусом дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Закон враховує сучасні виклики, з якими зіткнулася Україна, тому наставництво стає доступнішим і для інших груп дітей та молоді, які потребують додаткової підтримки.

Окрему увагу закон приділяє якості наставництва. Саме бажання допомогти ще не гарантує безпечної та ефективної взаємодії з дитиною. Тому кандидати проходитимуть підготовку й оцінювання готовності, а вже під час наставництва отримуватимуть професійний супровід і супервізію. Це захистить дітей і молодь та підтримає самих наставників.

Окремо варто сказати про корпоративне наставництво – новий для України механізм, який закон запроваджує вперше. Він дозволяє бізнесу та іншим організаціям системно долучатися до підтримки молоді. Ідеться не про разові екскурсії чи мотиваційні зустрічі, а про довготривалу взаємодію, під час якої молоді люди краще знайомляться з професіями, здобувають практичний досвід, розуміють вимоги сучасного ринку праці та бачать більше можливостей для розвитку. 

Для бізнесу це не лише прояв соціальної відповідальності, а й усвідомлена інвестиція в майбутнє країни: підтримуючи молоду людину в професійному становленні, компанії безпосередньо долучаються до формування людського капіталу України. Саме тому наставництво має стати невід'ємною частиною корпоративної культури українського бізнесу.

Наразі Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України завершує підготовку підзаконних актів, необхідних для реалізації закону. Вони визначатимуть порядок організації наставництва, підготовки кандидатів, супроводу наставників, оцінювання потреб дітей і молоді та взаємодії всіх учасників цієї роботи. Паралельно оновлюється програма підготовки тренерів і кандидатів у наставники – з урахуванням досвіду українських організацій, які вже багато років працюють із наставництвом, сучасних підходів до захисту прав дитини, питань безпеки, етики та міжнародної практики.

Реалізація будь-якого закону – це люди. Держава може визначити правила, підготувати фахівців, забезпечити супровід і сформувати інфраструктуру. Але успішним наставництво стане лише тоді, коли більше українців будуть готові інвестувати свій час, досвід і увагу в розвиток дітей та молоді.

Сьогодні ми багато говоримо про повернення українців з-за кордону, залучення молоді до розвитку громад, підготовку фахівців для відбудови країни. Усі ці завдання пов'язані між собою. Якщо ми хочемо зберегти людський капітал України, ми маємо підтримати тих, хто вже сьогодні потребує дорослого, здатного допомогти повірити у власні можливості, визначитися з життєвим шляхом і знайти своє місце в суспільстві.

Попереду ще багато роботи. Наше завдання як держави – зробити наставництво доступним не лише в окремих громадах, а по всій Україні. Для цього органи місцевого самоврядування, центри соціальних служб, громадські та благодійні організації мають активно розвивати цю послугу, щоб кожна дитина чи молода людина, яка потребує підтримки, могла знайти свого наставника.

Мене часто запитують, що може змінити один наставник. Моя відповідь проста – він може змінити ціле життя однієї дитини. А коли таких дітей тисячі, змінюється майбутнє всієї країни.

Саме тому наставництво – це не про благодійність і не про разову допомогу. Це про відповідальність за наступне покоління українців. Про готовність бути поруч у той момент, коли дитині найбільше потрібна підтримка. Про віру в те, що кожна дитина заслуговує на дорослого, який скаже: "Я поруч. У тебе все вийде".