Найскладніші відносини на сьогодні з країною, де є з моєї точки зору найменше причин для існування цих ускладнень. Це Угорщина. Абсолютно штучно створені скандали, швидше за все з метою якоюсь внутрішньополітичною. Причому скандали тут зовсім не пов'язані з Україною. Якщо вживати слово скандал, то скандальним є хіба що позиція Угорщини, яка абсолютно неадекватно реагує на цілком робочу ситуацію із тими занепокоєннями щодо можливого звуження викладання мови національних меншин. Це достатньо технічне питання, і як показало рішення тієї ж Венеціанської комісії, цілком може бути врегульоване в межах двосторонніх консультацій в рамках існуючого закону.
Читайте також: Боротьба за мову: чи змінив вердикт Венеційської комісії ставлення "сусідів" до України
Існуючий закон так, як він сформульований, повинен бути розширений, пояснений, але він не перешкоджає вирішенню питання. Отже для позиції Угорщини просто немає ніяких підстав для скандалу, окрім очевидно надуманих штучних вигаданих причин або бажань.
Румунія просто скористалась цим. Усі ускладнення з цією країною пов'язані хіба лише з тим, що вона підтримала до певної міри Угорщину. Оскільки має свою етнічну меншину і теж хотіла б вирішити це питання, але там немає нічого скандального. Румунія поводить себе в рамках дипломатичного протоколу етики, в рамках нормального міждержавного спілкування. Тобто вважаючи, що є якесь питання, вона порушує його і намагається у ході переговорів вирішити.
З Польщею ситуація складніша. Але знову ж таки – нічого нового, це прогнозоване ускладнення. Воно назрівало впродовж двох-трьох років. Викликано воно тим, що відбуваються взаємовиключаючі процеси в Україні і в Польщі. У Польщі ростуть націоналістично-шовіністичні настрої, в Україні ростуть патріотично-націоналістичні настрої. І звичайно, з огляду на складні сторінки історії оцінки різних постатей, різних ситуацій у нас цілком протилежні.
Скандал тут полягає в тому, що чомусь низка польських політиків вирішила, що питання історичні важливіші, ніж питання майбутнього. Сьогодні на політичній арені Україні намагаються ставити ультиматуми щодо сприйняття історії. Це дивно, скандально, незвично, недоречно.
Але попри цей негатив, країни мають величезний запас швидкопозитивної енергії взаємодії, величезні інтереси одна до одної. І при всьому тому Польща не поводить себе настільки ультимативно, як Угорщина.
Об'єднує те, що на сьогодні Україна, на жаль, не спроможна упереджувати такі ситуації і українська дипломатія не має такої сили, щоб прорахувати, зрозуміти як ситуація розвивається, і не допустити найгіршого розвитку. Але це інституційна слабкість, характеристика української держави в цілому. Тут дипломатія нічим не відрізняється, скажімо, від Міністерства освіти, яке б цілком могло не допустити таких гострих речей. І Парламент, якби він працював злагоджено, провів відповідні консультації з національними меншинами України, то такої ситуації цілком могло би не бути.
Ситуація гостра, але існування якихось протиріч, неузгодженостей між сусідніми державами не є чимось дивним. Тим більше, що Україна нарешті, в силу розвитку патріотизму, в силу ведення війни національно-визвольної чи війни за незалежність, більш чітко формулює свої національні інтереси. І звичайно, коли держава це робить в якомусь політичному, регіональному або міжнародному устояному контексті, відбуваються зміни, які є некомфортними для сусідів, для інших держав. Це закономірна ситуація. Україна повинна відстоювати свої позиції, як би до цього хтось не ставився.
Автор: Богдан Яременко. Джерело: Обозреватель
Читайте також: Які події могли розпалити конфлікт між Україною та Польщею