У росіян нарешті пробіг холодок по спині, і це лише початок

Шлях до свободи йде через очищення полум'ям. Українці взяли свободу на Інститутській вулиці під вогнем "Беркута", захистили її в катакомбах "Азовсталі" та доводять своє право на неї щодня в окопах під Миколаєвом та Краматорськом. А нам, росіянам, все це ще тільки належить (пройти – 24 канал). Без жертв не обійдеться, але такою є ціна.

Читайте росіяни не вчаться на своїх помилках: чекаємо новий "жест доброї волі"

Особистий приклад

Дехто напирає на особистий приклад. Справді, проговорімо це. Я повернувся в Україну за день до війни, після всіх виступів та попереджень Байдена про неминучість вторгнення і попри численні вмовляння та прохання друзів та близьких залишитися за кордоном.

Я повернувся, щоб захистити Україну від путінської агресії. У перший же день війни я пішов у військкомат, вступив до ТрО і отримав автомат. Поки ви сиділи й скролили стрічку, а перші путінські БТРи вже розтинали Оболонь (північ Києва), я набивав патронами від калаша підсумок.

А потім був "Лютий ранок", а потім з'явився і Легіон "Свобода Росії" – теж не від вогкості завівся. І це лише надводна частина айсберга, але ви за мене не турбуйтеся – робота йде у всіх напрямках.

Почув навіть закид, що це нагадує Лієнц – видачу союзниками комбатантів, котрі воювали проти радянської армії з ідеологічних мотивів. Щоб претендувати на порівняння з Лієнцем, панове, вам спочатку треба взяти в руки зброю та піти воювати. Повторюся, більшості емігрантів у росії нічого не загрожувало, який вам Лієнц?

Актуально путін сам змусить своїх прихвостнів тікати з Криму вплав

Багато хто навіть побачив у моїй позиції заклик наслідувати приклад Навального/Яшина і добровільно сідає у в'язницю. Я закликаю абсолютно до протилежного.

Після того, як у держдумі я проголосував проти анексії Криму, я почав готуватися не до втечі з Росії, а до переходу на нелегальне становище. Так, друзі, це складно – не платити в магазині своєю карткою, не користуватися метро, обходити камери стеження та не бачитися з дітьми та батьками. Розкажіть про свої складнощі розстріляним у потилицю мешканцям Бучі та зґвалтованим у Маріуполі українським жінкам.

Це війна і вона стосується всіх, якщо ви ще не зрозуміли. Так, потім я мав виїзд за кордон, я все ще був депутатом держдуми, і заборону повернення. Повернувся б – сів як Навальний. Але добровільно сідати до в'язниці якраз не треба, треба боротися.

Причому це було ще до широкомасштабної війни. А тепер час компромісів, слізливих постів у фейсбуці та стрічок з плакатиками минув. На війні – як на війні. До прекрасної Росії майбутнього (і в евакуацію через кордон) ми заберемо лише тих, хто взяв до рук зброю, щоб повалити фашистський режим путіна.

І до речі, антинацистське підпілля з Німеччини не бігло, а боролося. Як не тікали й поляки, а готували Варшавське повстання. І навіть коли доля розпоряджалася інакше, антифашисти боролися як Віллі Брандт. І це для мене приклад для наслідування.

Також цікаво – росіяни вивозять із Херсона свої сім'ї: дивіться відео