Вони мали жити: Росія вбила багатодітну родину під Кривим Рогом

Але за всіма цими військовими термінами стоїть те, що неможливо описати сухою мовою статистики. У селищі Радушне Криворізького району російська ракета зруйнувала приватний будинок, у якому жила велика родина.  Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Внаслідок російської атаки загинули 47-річний Артем Воронов і його 41-річна дружина Олена. Разом із ними в будинку перебували їхні діти: 17-річний Марк, 15-річна Домініка, 14-річна Віоріка, 12-річний Захарій, 11-річні Азарій та Ілай, 10-річна Федеріка і шестирічна Емілія. У гості до рідних приїхав і півторарічний онук Артема.

Усі вони опинилися під завалами. Дім, у якому мало тривати життя Артем та Олена виховували десятьох дітей і вже мали трьох онуків. Їхній дім мав бути наповнений дитячими голосами, сміхом, розмовами, суперечками, домашніми справами та планами на майбутнє. Тут діти мали дорослішати. Батьки — радіти їхнім успіхам. Онуки — приїжджати в гості.

Марк навчався у Кривому Розі на залізничника. Молодші діти ходили до школи. Найменшій Емілії було лише шість років. У кожного з них були свої мрії, захоплення і життя, яке тільки мало розпочатися.

За одну мить Росія перетворила їхній дім на руїни. Рятувальна операція тривала всю ніч. Рятувальники розбирали завали, під якими ще зовсім недавно жила велика українська родина.

Старший син Данило, батько загиблого півторарічного хлопчика, служить капітаном в артилерійських військах. Він захищає Україну від російської армії, яка тим часом убила його родину. Ще двоє дорослих дітей подружжя перебувають за кордоном. Донька Уляна живе в Німеччині, син Матвій — у Польщі.

Вони прокинулися у світі, в якому більше немає їхніх батьків, братів, сестер і маленького племінника. Це не "наслідки обстрілу". Ми часто говоримо: "внаслідок атаки загинули люди".

Ця фраза стала настільки звичною, що часом уже не передає масштабу трагедії. Люди не просто "загинули внаслідок атаки". Їх убила Росія. Вона запустила ракети по українських містах і селах.

Росія дедалі частіше змішує різні типи балістичних ракет, намагаючись перевантажити українську протиповітряну оборону. Вона використовує "Іскандери", ракети С-400, "Онікси", "Циркони" та, ймовірно, знову отримані від Північної Кореї КН-23.

У цих ракет різні характеристики, дальність і траєкторії. Але мета одна — терор. Залякати українців. Зруйнувати наші міста. Позбавити нас відчуття безпеки навіть у власному домі. Поки світ висловлює занепокоєння

Тієї ж ночі одна з російських ракет залетіла на територію Польщі. Після цього пролунали заяви про порушення повітряного простору НАТО, необхідність розслідування та посилення протиповітряної оборони. Європейські лідери вкотре засудили російську атаку й висловили солідарність з Україною.

Але поки світ визначає, чи був заліт ракети випадковим або навмисним, українці ховають цілі родини. Поки політики говорять про "глибоке занепокоєння", російські ракети руйнують будинки.

Поки союзники обговорюють можливість передати Україні додаткові ракети до систем Patriot, українська протиповітряна оборона змушена вирішувати, яку з численних балістичних цілей намагатися перехопити єдиною наявною ракетою.

Під час цієї атаки Росія випустила по Україні дев'ять балістичних ракет. Збити вдалося одну.

За кожною ракетою, яку ми не можемо перехопити через дефіцит засобів ППО, може бути зруйнований будинок. Лікарня. Школа. Вбита ціла родина. Тому передача Україні систем і ракет протиповітряної оборони — це не абстрактна військова допомога. Це життя. Це шанс, що дитина прокинеться вранці у своєму ліжку. Що батьки обіймуть своїх дітей. Що військовий, який захищає країну на фронті, не отримає страшну звістку про загибель усієї своєї родини.

Ми повинні пам'ятати їхні імена. Коли жертв стає багато, існує страшний ризик, що вони перетворяться на цифри. "Вбита багатодітна родина". "Зруйновано приватний будинок".

"Рятувальна операція завершена". Але це були не цифри. Артем. Олена. Марк. Домініка. Віоріка. Захарій. Азарій. Ілай. Федеріка. Емілія. Маленький онук, якому було лише півтора року. Кожне ім'я — це окреме життя. Кожне ім'я — це людина, яку любили і чекали. Кожне ім’я — це злочин, за який Росія має відповісти.

У такі моменти дуже складно знайти слова. Є лише пекучий, випалюючий біль і лють.

Вони мали жити. Мали рости, навчатися, закохуватися, створювати власні родини, народжувати дітей і будувати майбутнє на своїй українській землі. Росія забрала у них цю можливість.

Ми не можемо повернути загиблих. Але можемо не дозволити перетворити їх на безіменну статистику. Можемо називати вбивцю вбивцею. Можемо підтримувати тих, хто щодня захищає українські міста від нових ракет. Можемо вимагати від світу не лише співчуття і заяв, а зброї та рішень, які рятуватимуть життя. Світла пам’ять безневинно вбитим Росією. Щирі співчуття рідним і близьким загиблих.