Бій зі смертю під Лиманом․ Репортаж зі стабілізаційного пункту, де рятують військових

На війні запеклі бої точаться не тільки на лінії зіткнення. Ще одна битва триває неподалік – на стабілізаційному пункті, де життя бореться зі смертю. Саме тут надають медичну допомогу пораненим бійцям, яких евакуйовують із поля бою. Порятунком життів цілодобово займається ціла команда медиків, які без вагань кажуть, що вони не мають часу думати, чи важка їхня робота, чи ні, бо їхня місія – зробити все, аби кожен воїн залишився живим.

Ми відвідали стабілізаційний пункт 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго, яка боронить нашу країну на Лиманському напрямку. Тут медики навчилися робити чи не все – від зупинок кровотеч до операцій на серці.

Поміж їхньою роботою 24 Канал поспілкувався з начальником медичної служби бригади Олексієм "Кардиналом" Назарішиним та на власні очі побачив, як медики рятують життя. Про все це розповідаємо у матеріалі далі.

Важливо! Цей матеріал містить чутливу інформацію та фото, які не рекомендовано переглядати вразливим людям і неповнолітнім (18+).

Цікаво "Не всі будуть дронщиками": історії піхотинців, які б'ються на Лиманському напрямку

"Кульові – рідкість": з якими пораненнями бійці потрапляють на стабпункт

Олексій Назарішин у доброму гуморі та чекає вечора. Це саме той час, коли на стабілізаційний пункт привозять евакуйованих із поля бою поранених. Узагалі з урахуванням сучасних умов війни евакуація можлива тільки тоді, коли день змінює ніч і навпаки. Простіше кажучи – "по сірому".

Так чому ж "Кардинал" у доброму гуморі? Бо готовий рятувати життя. Каже, що це основна місія медиків тут.

Ми робимо тут все для того, аби хлопці, які обороняють нашу країну, жили. Чи повернуться вони після поранень воювати, чи ні, – це не від нас залежить. Але ми рятуємо життя, 
– каже начмед.

Робота на стабілізаційному пункті складна і ненормована. Як і будь-яка робота в армії. Та у цьому випадку вона не тільки складна, а й відповідальна. Проте "Кардинал" каже, що про це намагається не думати, а сприймати свою місію саме як роботу, яку треба виконувати й усе.

На стабпункті медики намагаються використати вільний час для відпочинку: хтось спить, хтось проводить час за розмовами й кавою. І так триває доти, поки не роздається вигук: "Їдуть!". 

Перші евакуйовані поранені цього вечора – двоє бійців. В обох осколкові поранення, в одного з них ще й травматична ампутація руки.

Начмед каже, що зараз найчастіше на стабілізаційний пункт привозять бійців саме з осколковими пораненнями.

Зараз найпоширеніші осколкові поранення від FPV-дронів, артилерії, мін. Мінно-вибухові травми та осколкові поранення – це основна частина всіх тих, з якими поступають до нас. Є й кульові поранення, але їх не так багато, 
– каже Назарішин.

Олексій Назарішин – начмед 66-ї ОМБр / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Довкола поранених одразу ж збираються медики, які за уже відточеним алгоритмом надають першу допомогу бійцям: зрізають одяг, оглядають тіло, фіксують поранення та діють залежно від того, якими є ураження.

Команда медиків надає допомогу пораненим / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

"Ампутації можна уникнути": які помилки допускають бійці ще на полі бою

"Кардинал" каже, що часом бійці припускаються серйозної помилки у використанні турнікета. Річ у тім, що зараз евакуації неможливо проводити часто, іноді поранені чекають кілька годин, добу чи навіть більше, перш ніж їх вдасться врятувати. Але якщо весь цей час на кінцівці затиснутий турнікет – це неминуче призводить до ампутації.

Метод механічної зупинки кровотечі є найнадійнішим. Проте є час, через який ця зупинка кровотечі може призвести до незворотних змін у кінцівці, 
– наголошує начмед.

За його словами, оптимальний час, за який не відбувається незворотних змін, – 2 години. Якщо за цей час евакуація не відбулася, бійцю потрібно робити конверсію турнікета – тобто попускати його, наприклад, на 90 градусів. Якщо кровотеча посилюється, турнікет треба закрутити назад у те положення, в якому він був. Якщо ж кровотеча не відновлюється, можна ще послабити турнікет. 

Проте, як зазначає медик, турнікет необов'язково накладати при пораненнях кінцівок.

Якщо ти бачиш рану і є кровотеча, треба затягнути турнікет, затампонувати рану, накласти гемостатичну пов'язку й попустити турнікет. Якщо немає кровотечі, турнікет можна вже не затягувати, 
– пояснює Назарішин.

Хоча, за словами начмеда, такі випадки зустрічаються все рідше, бо бойових медиків інструктують, як і бійців, які час від часу вдосконалюють знання з тактичної медицини.

Важливо! Олексій Назарішин описував конверсію турнікета. Однак у жодному разі не варто самостійно займатися цим, оскільки оцінити кровотечу та грамотно провести конверсію турнікета може лише бойовий медик.

На жаль, ми стали свідками випадку, де помилка у використанні турнікета мала наслідки, коли прибули перші поранені. В одного – травматична ампутація правої руки, в іншого – осколкові поранення, зокрема теж правої руки. Однак "Кардинал" сказав, що ампутують кінцівки обом. Другий поранений надто довго тримав на руці турнікет, тому, ймовірно, її не вдасться врятувати.

"Вшили серце": найважчі поранення, з якими мали справу медики

Стабілізаційний пункт – це місце, де іноді доводиться робити речі, які уявити неможливо. Наприклад, одного разу медикам тут довелося терміново робити операцію на серці. На стабпункт привезли пораненого бійця, у якого було осколкове поранення серця. Тому лікарям довелося робити реанімаційну торакотомію, тобто екстрено розкривати грудну клітку та вшивати серце бійця.

На щастя, операція була успішною – бійця відправили до шпиталю, де він проходив тривале лікування.

"Кардинал" поділився історією ще одного важкого випадку, який трапився, коли він ще працював  начальником операційного відділення медичної роти на евакуації поранених.

Було у хлопця кульове поранення в живіт. Ми його довезли. У нього була ушкоджена артерія у черевній порожнині. Його одразу взяли на операційний стіл, а ми напрягли наші підрозділи, які були поруч, щоб вони здавали кров. Бійцю зробили успішну операцію і відправили далі, 
– згадує начмед.

Загалом тут роблять усе, що потрібно для стабілізації стану постраждалого: переливання крові, дренування легень, видалення уламків з тіла  – та все інше, що допоможе врятувати життя й стабілізувати стан для подальшого транспортування до шпиталю.

Та сьогодні на стабілізаційному пункті в основному бійці з уламковими пораненнями. Щоправда, уночі на пункт привезли бійця з кульовим пораненням, якому вже встигли здивуватися медики, – зараз такі поранення нечасто зустрічаються.

Медики намагаються дістати кулю з рани бійця / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Кава, "Шахеди" і не тільки: чим живе стабілізаційний пункт

На "стабіку" кавою та солодощами усіх радо пригощають два капелани-волонтери. Один із них ввечері тільки-но поговорив із сином, який воює на Сумщині, а сам він зараз на Донеччині. Каже, що залишатися осторонь не може, тому й тут. 

Стабілізаційний пункт поєднав дуже різних людей: капеланів, професійних медиків та навіть студентів. Наприклад, одна з медикинь наполегливо просила нас, щоб її обличчя не засвітилося на фото, щоб її рідні не знали, що вона на Донбасі. А мета у всіх тут одна.

Ця ніч не з найгірших – був час трохи навіть подрімати, що декому з медиків дуже доречно. Хтось проводить час на вулиці. Іноді тут чути "Шахеди", які все частіше літають на прифронтових територіях. А потім, крім дронів і ППО, чути рев двигуна пікапа – привезли ще поранених. Троє бійців. 

Допомогу їм надали швидко, бо це були легкі поранення та контузії. Однак на авто, яке доправить їх далі, доводиться чекати. Тому у хлопців є час, щоб відпочити. Перше питання у кожного було однакове: "Чи можна вже випити кави?". Реакція медиків на це: посмішка і ствердний кивок. Тому капелани радо пригощають бійців та розпитують: що і як з ними трапилося.

Поволі минає ніч. Медики кажуть, що вона була легша за попередні. Але це ще одна ніч, коли вдалося врятувати життя. 

Як працює стабілізаційний пункт / Фото Івана Магуряка, 24 Канал

Часом попри всі зусилля медиків, смерть невблаганна і перемогти її не вдається. Проте Олексій Назарішин каже, що зараз про такі моменти намагається не думати.

Після перемоги ми будемо про це думати. Зараз на це немає часу, 
– каже начмед.

І справді. Медики тут налаштовані перемагати смерть і виривати з її рук кожного українського воїна. І вони роблять для цього усе, бо немає більшої цінності, ніж життя.