"Кажуть, що боги війни – артилерія, а я кажу – піхота", – так сказав нам "Тім", командир піхотинців батальйону "Онуки Адольфівни" 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго.

Його підлеглі б’ються на Лиманському напрямку – одному з найважчих на фронті. Більше, ніж у районі Лимана, штурмових дій росіян хіба що біля Покровська.

Якою є піхота зараз? Що таке бути піхотинцем у час, коли працюють все новіші технологічні рішення? Відповіді на ці питання 24 Канал спробував знайти в розмові з піхотинцями "Онуків Адольфівни".

Ми зустрілися з бійцями "Білим", "Ріко" і "Кленом" після їхнього нещодавнього повернення з позицій та поговорили з ними про їхню службу.

На жаль, невдовзі після нашої зустрічі "Клен" загинув під час виконання бойового завдання. Йому було 36 років. Редакція 24 Каналу висловлює щирі співчуття рідним та близьким воїна.
І цей матеріал ми присвячуємо пам’яті "Клена".

Цікаво "Ми прикриваємо піхоту – основну силу цієї війни": репортаж з позицій мінометників на Донеччині

"Білому" 48 років. У цивільному житті він багато працював на будівництві. Та на початку 2025 року його мобілізували, і вже четвертий місяць після базової військової підготовки він на службі в піхоті батальйону "Онуки Адольфівни" 66-ї ОМБр.

Перший бойовий вихід мав тривати два тижні. Однак тепер у піхоті не вистачає людей, і це відчувається. А найперше – самими піхотинцями. Бо обіцяні 14 днів перетворилися на 31 день.

"Білий" зізнається: перший вихід був дуже страшним. Найбільше лякала його саме невідомість.

Невідомість – це завжди важко. Другий раз іти було простіше, бо я знав, куди іду і що там. А ось перший вихід – дуже важко,
– ділиться боєць.

Вперше на позиції доводилося йти 4 кілометри. І це в умовах великої кількості ворожих дронів. "Білий" каже, що найголовніше, що вони намагалися одразу зробити по прибуттю на позицію, – окопатися якнайглибше.

Ми намагалися не світитися і більше окопуватися, бо чим глибше, тим краще. Треба довкола себе дивитися і постійно слухати. Тільки слухати. Не важливо, наш дрон чи не наш летить. Тільки слух тебе врятує, і все. Також уважно треба слухати рацію. КАБи пролітали мимо зі свистом. Страшно було. Але якщо він летить в тебе, то ти це розумієш,
– розповідає боєць.

Білий
"Білий" – піхотинець 66-ї ОМБр / Фото 24 Каналу

"Білий" не приховує свого ставлення до ТЦК. Каже, що часом представники територіальних центрів комплектування діють просто не по-людськи і неправильно. Проте водночас піхотинець зауважує, що якщо вже ситуація так склалася, що тебе впіймав ТЦК, то треба прийняти цей факт гідно.

"На мою думку, представники ТЦК неправі, бо не можна так нахабно забирати людей. Але діло таке: якщо вже попав, то треба прийняти це, бо тут (в армії – 24 Канал) тебе зрозуміють. Бойові – це бойові, якщо не можеш вийти – тебе теж зрозуміють… Хтось втікає, намагається, але рано чи пізно попадається. Чи страшно воювати? Та всім страшно, мені теж", – каже "Білий".

Воїн погоджується з тим, що робота піхотинця – найважча. Проте так само ж наголошує, що хтось мусить цю роботу виконувати, якою б важкою вона не була.

А хто робитиме цю роботу? Я, наприклад, уявлення не маю, як управляти дроном. Тому доводиться в піхоті. Не всі ж підуть дронниками, артилеристами чи мінометниками,
– зазначає "Білий".

Коли ми говорили, пройшло лише кілька днів, як боєць повернувся з позицій. Коли доведеться виходити наступного разу, невідомо. Простим оком помітно, що він, як і його побратими, втомлений. "Білий" каже, що відпочивати можуть як кілька днів, так і трохи більше, якщо пощастить. Але людей бракує, тому виходи довші, а відпочинок – коротший.

Піхотинцю "Ріко" – 27 років. Ще до січня 2025 року працював оператором лінії різання на виробництві з виготовлення металоконструкцій. На роботі дали розпорядження піти в ТЦК оновити військово-облікові дані. Зараз боєць жартує, що оновив дані дуже вдало, бо його мобілізували.

Спершу "Ріко" був у ремонтно-відновлювальному батальйоні, а далі його прикомандирували в піхоту.

Це було дуже стресово, бо спершу я потрапив у ремонтно-відновлювальний, а потім у бойовий, і це була дуже висока напруга до першого виходу,
– каже "Ріко".

Ріко
Піхотинець "Ріко" / Фото 24 Каналу

Боєць каже, що ще у 2022 році хотів піти служити, але батько забороняв йому це робити. Та його теж мобілізували. Разом вони зараз є бійцями 66-ї бригади. "Ріко" розповів, що батькові вручили повістку, і він з'явився в ТЦК. Від новини про мобілізацію сина він був не в захваті, але все ж відреагував добре.

Він сказав мені, щоб я тримався, щоб завжди беріг себе й не включав режим героя, як то кажуть. Радив робити все з холодною головою,
– ділиться "Ріко".

Перший вихід у піхоті для "Ріко" тривав 14 днів. Хоча він переконаний, що адекватний строк взагалі не більше 10 днів. Однак в умовах браку людей це виглядає малоймовірним.

Свій перший вихід на позиції "Ріко" називає веселим, тому що одразу на заїзді бійці пройшли бойове хрещення.

Було страшно. Коли ми їхали на позицію, працював міномет. Потім налетіло багато дронів, і ми не могли дійти до позицій: довелося чекати, поки устаканиться. Потім почали висуватися з усім боєкомплектом, провізією. І це було дуже тяжко,
– пригадує "Ріко".

Боєць каже, що найстрашніше – це заїзд на позиції та виїзд звідти. Однак у відповідь на питання про те, чи хотів би він повернутися у ремонтно-відновлюваний батальйон, "Ріко" вже вагається.

"Клену" було 36 років. Його мобілізували на початку 2025 року. Спершу його призначили до прикордонників, потім у "Десну", тож так він і опинився в 66-й окремій механізованій бригаді та став піхотинцем.

На відміну від "Білого" та "Ріко", перший бойовий вихід "Клена" тривав 4 дні. Боєць казав, що найважчим був той страх, який він відчував, коли йшов на позиції вперше.

Перший раз було важко через страх, але його треба перебороти. Тому на другому виході мені вже було набагато легше,
– пригадував "Клен".

Клен
"Клен" – піхотинець 66-ї ОМБр / Фото 24 Каналу

За час у війську "Клен" пройшов складні бої та був переконаним, що найголовніше для піхотинця – саме побороти власні страхи, виконуючи найважчу роботу у війську.

На жаль, "Клен" загинув 19 липня 2025 року на Донеччині внаслідок мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання.

Лиманський напрямок сьогодні – у трійці найзапекліших на фронті. Найбільше бойових зіткнень зараз на Покровському напрямку, а слідом за ним у щоденних зведеннях Генштабу ЗСУ завжди Лиманський та Новопавлівський. Росіяни тут всіма силами намагаються наступати. Однак у співвідношенні кількості атак до змін лінії фронту Лиманський напрямок також є одним із найстабільніших.

Звісно, це є результатом роботи бійців, зокрема і 66-ї ОМБр. "Білий" каже, що росіяни вперто намагаються прорвати лінію оборони, проте у них не виходить. Водночас "Ріко" каже, що на нулі дуже відчувається підтримка вогневих засобів із позицій, що позаду: мінометів, артилерії, дронів.

Вогнева підтримка – це найголовніше. Піхотинець в основному йде в стрілецькій бій, але дрони, наприклад, дуже допомагають та коригують,
– каже "Ріко".

"Клен" пригадував, як під час одного з виходів росіяни почали атакувати їхні позиції скидами, через що спостереження було фактично неможливим. І раптом виявилося, що загарбники уже на бліндажі.

Вони закинули гранату, в нас один 300-й. Ми передали по рації, що на нас напали, штурмують. То їх дронами відвели звідти і добили у полі,
– розповідав "Клен".

Робота піхотинця ще три роки тому повністю відрізнялася від роботи піхотинця тепер. За ці роки вона стала складнішою і не в останню чергу саме через появу дронів. Боєць "Білий" каже, що через високу інтенсивність частіше доводиться ховатися.

Дрони працюють дуже інтенсивно, тому частіше треба ховатися: показався, то, вважай, ти вже 200-й або 300-й. А виносити пораненого – це додаткова проблема побратимам, якщо треба залишати позицію. Звісно, хочеться врятувати, але краще зайвий раз не ризикувати, сховатися і перечекати,
– каже "Білий".

Піхотинець каже, що на позиціях вони намагалися не світитися, а все глибше окопуватися та бути максимально уважними – дивитися довкола та прислухатися до всіх звуків.

Більше про роботу 66-ї ОМБр: дивіться відео

Проте дрони працюють з обох боків лінії фронту. Наприклад, "Ріко" зауважує, що під час одного з виходів було виявлено противника. Спершу було повідомлення, що вороги рухаються в одному напрямку, але з'ясувалося, що вони ішли на позицію, де був "Ріко" з побратимами.

Ворог підібрався дуже близько до позицій, на відстань близько 30 – 40 метрів, тому завдавати уражень з міномета було неможливим, бо під загрозою були б і наші бійці. Тому ворога знищували українські дрони.

Важливо. Дрони стали важливою частиною цієї війни. Однак на фронті існують не тільки ворожі дрони, але й наші БпЛА, які не дають ворогу спокою. Зараз триває збір на безпілотники для батальйону "Онуки Адольфівни" 66-ї ОМБр. Ціль збору – 200 000 гривень. Долучитися до збору можна донатом:
на банку;
за номером карти 4441 1111 2604 5917.

І пам'ятайте, що маленьких донатів не буває, а кожна гривня – важлива.

Бійці кажуть, що у програмі базової загальної військової підготовки зараз не вистачає роботи з дронами чи, радше, протидії ворожим безпілотникам. Потрібні навички вони засвоювали вже на місці в бригаді, проте з огляду на те, як нині БпЛА змінили війну, кожному бійцю, а піхотинцю тим паче, треба знати, як правильно їм протидіяти.

Ми спитали у "Ріко", "Білого" і "Клена", що вони б могли порадити тим, хто може стати піхотинцем. І кожен із них так чи інакше згадував про страх.

Наприклад, "Клен" наголошував, що страх потрібно перебороти. І з кожним виходом він стає меншим, ніж був. Хоча його побратим "Ріко" каже, що страх все ж певною мірою має бути присутнім. Так само потрібно звертати увагу як на фізичну, так і на моральну підготовку до війни.

Фізично треба готуватися і психологічно. Треба розуміти, що ти будеш стріляти не просто у мішень, а в людину. Хоча їх людьми тяжко назвати. Та й тваринами теж,
– каже "Ріко".

А ось "Білий" закликає цивільних не боятися служби, оскільки на власному досвіді переконався: бойові товариші є хорошими людьми, а виклики треба приймати з гідністю.

Піхота – найважча робота в армії. Яку би зброю не створило людство, які б технології не були впроваджені, та все ж звільненою земля вважається тоді, коли на неї ступила нога піхотинця. І втраченою – коли піхотинець її покидає.

Романтизувати службу в піхоті неможливо: це втома, бруд, страх. Хтось її сприймає радше як покарання та з усіх сил намагається уникнути. Водночас без піхоти ця війна буде програна.

Ми спілкувалися з бійцями недовго, бо не хотілося забирати у них дорогоцінний час відпочинку між виходами на позиції. Ба більше, ніхто в день нашої зустрічі не знав, що наступний вихід для "Клена" стане останнім. Його життя обірвалося внаслідок російського мінометного обстрілу.

Побратими "Клена" продовжують боротьбу, як і тисячі піхотинців на різних напрямках фронту. Їхня служба справді важка, проте надійне прикриття з боку мінометів, артилерії та БпЛА можуть зробити її хоч трохи легшою і вберегти якомога більше життів. Тому, підтримуючи збори на потреби вищеперелічених родів військ, знайте: ви робите внесок не тільки в ліквідацію ворога, але й у збереження життів наших піхотинців.