У 2004 році весь світ стежив за мирною українською помаранчевою революцією. Щойно перемога Ющенка стала неминучою, в його команді почалися собачі бої за владу. Більше про це – читайте у блозі "Чесна політика" на 24 каналі.
Зверніть увагу Відкат на сотні мільйонів доларів в Україні: як до цього був причетний Медведчук
Битва за посади в команді Ющенка
Посад виявилося менше, ніж тих, хто вважав, що має право на владу, бо стояв на Майдані. Якщо у світовій пресі та революція підносилася в романтичному світлі, то українські медіа називали її "повстанням мільйонерів проти мільярдерів".
За посаду міністра внутрішніх справ тоді боролися Юрій Луценко та Олександр Турчинов, але найбільша війна точилась за крісло прем'єр-міністра.
Новообраний президент Ющенко не міг визначитися, кого поставити керувати урядом. Відтак доручив тодішньому в.о. прем'єр-міністра Миколі Азарову починати передавати владу Петру Порошенку.
Але в останній момент Ющенко передумав та вніс на прем'єра Юлію Тимошенко, з якою мав таємний протокол про розподіл посад. А Порошенко отримав посаду секретаря Радбезу з додатковими повноваженнями.
Петро Порошенко, Юлія Тимошенко, Віктор Ющенко / Фото BBC
Неформальне об'єднання з оточення Ющенка звинуватили в корупції
Ця конструкція влади не могла існувати довго, і на початку вересня 2005 року відбулося викриття корупції в команді Ющенка, співмірне з вибухом ядерної політичної бомби.
Автором викриття став нині покійний колишній голова секретаріату президента Олександр Зінченко. Він звинуватив у корупції неформальне бізнес-крило Ющенка, які називалися "любими друзями".
Результат зусиль сотень патріотів України намагається використати у власних цілях невеличка групка авантюристів від політики. Утворивши власне кланове LTD, вони крок за кроком реалізують план максимально використати владу для власного накопичення капіталу, приватизувати й привласнити те, що тільки можливо,
– заявив Зінченко.
У неформальне об'єднання "любі друзі", за якими закріпили цю назву журналісти, входили головні бізнесмени з оточення Ющенка. Мовиться про:
- тодішнього секретаря РНБО Петра Порошенка;
- першого помічника президента Олександра Третьякова;
- лідера фракції Ющенка Миколу Мартиненка;
- міністра надзвичайних ситуацій Давида Жванію;
- міністра транспорту Євгена Червоненка.
Вони вклалися грошима в перемогу Ющенка та вважали, що тепер їм винна вся країна.
Ще одна цитата Зінченка: "Вони цинічно і системно реалізують свій сценарій використання влади у власних цілях. Зміст сценарію має наступні основні елементи: власність, суди, правоохоронні органи, кадри, засоби масової інформації, влада".
Прокуратура порушила проти Порошенка кримінальну справу за перешкоджання діяльності двох підприємств, що зводили будинок-монстр у Маріїнському парку в Києві, на вулиці Грушевського, 9-а.
Начебто ця земельна ділянка була у власності структур Порошенка, за роки опозиції він її втратив, і, прийшовши до влади, став вимагати компенсації.
Сам Порошенко на звинувачення реагував нервово і пояснював дії Зінченка його "перевтомою та емоційним навантаженням". І дуже переймався, коли втратив депутатську недоторканість.
Олександр Зінченко / Фото Інтерфакс-Україна
Через 11 днів провадження проти Порошенка було закрито за відсутністю складу злочину, а Зінченко заявив, що на прокуратуру чинився тиск в інтересах Порошенка
Що сталося з учасниками спільноти "любі друзі"
Згадати сьогодні цю історію мене спонукали ті зміни, які сталися з головними бенефіціарами Помаранчевої революції через 15 років.
Відсутність принципів і бажання заробляти на політиці призвело до їхньої повної деградації і переродження. Сьогодні багато хто з них виявилися в таборі, з яким вони боролися на помаранчевому Майдані.
► Микола Мартиненко
Микола Мартиненко після вживався при всіх владах. В часи Януковича він також не страждав і контролював керівника компанії Чорноморнафтогаз, яка закупила легендарні "вишки Бойка”.
До теми Чому Луценко не висунув жодної підозри Бойку: що виявила прокуратура Швейцарії
Потім була Революції гідності, і Мартиненко повернувся до влади разом з Яценюком. Він би і далі продовжував паразитувати на політиці, якби не мої викриття та поява НАБУ.
Під тиском доказів його міжнародної корупції, пред'явлених мною матеріалів слідства проти нього у Швейцарії, Мартиненко склав повноваження депутата, але продовжував верещати на кожному кроці, що справу проти нього замовили росіяни.
Станом на сьогодні проти Мартиненка вже винесено тюремний вирок у Швейцарії, а сам він готується до останнього слова в Антикорупційному суді в Україні. Яке буде спиратися на доведеність злочину Мартиненка у Швейцарії.
Микола Мартиненко / Фото Еспресо TV
► Давид Жванія
Інший любий друг та бізнес-партнер Мартиненка Давид Жванія розсварився з ним та, схоже, що втратив все, що мав. Зараз Жванія регулярно записує звернення та просить допитати його на тему "злочинного захоплення влади" у 2014 році, але на його заяви вже мало хто реагує.
Де саме живе Жванія – невідомо. Але встановлено, що останні роки він ледь не щомісяця літав до Мінська, звідки найкращий шлях до Росії.
Свою версію падіння Жванії оприлюднив і депутат-втікач Олександр Онищенко у своїй книзі про Порошенка "Петро П'ятий". За словами Онищенка, він за посередництвом Жванії заплатив хабар Порошенку за право балотуватися на парламентських виборах 2014 року.
"Жванія замість 6 мільйонів доніс у клюві 5, через що моментально перетворився з друга президента на ворога. Жадібний та дріб'язковий Петро Олексійович зміг багато чого пробачити друзям, але спробу обманути його у грошах він не спустить ніколи",
– написав Онищенко.
Давид Жванія / Фото LIGA.net
► Євген Червоненко
Ще одним учасником спільноти "любі друзі" був Євген Червоненко. За часів Помаранчевої революції він відповідав за охорону Ющенка, а після його перемоги як трофей отримав пост міністра транспорту.
Пропрацював він менше, ніж рік, а після цього так сумував за атрибутами влади, що погодився навіть бути начальником одного з департаментів в міністерстві надзвичайних ситуацій.
Сьогодні Червоненко веде своє ток-шоу на проросійському телеканалі, який належить Віктору Медведчуку – родичу Путіна. У своїх ефірах Червоненко просуває маячню про зловмисні сили Заходу, які намагаються підкорити Україну, фактично, виступаючи проти самого себе 15-річної давності.
Євген Червоненко / Фото "Українські новини"
► Олександр Третьяков
Четвертим учасником політичного консорціуму "любі друзі" був Олександр Третьяков. Віктор Ющенко жив у нього вдома під час Помаранчевої революції, а натомість Третьяков отримав посаду першого помічника президента, правда, пропрацював він теж недовго – менше, ніж рік.
Після цього Третьяков пішов з політики, але у 2014 році обрався депутатом і паралельно його називали "кришою" ринку гральних залів "ігрових автоматів", який генерував прибуток у зв'язку з забороною казино в Україні.
Читайте також Брудна гра: як в Україні працює гральний бізнес
Але у 2020 році ця заборона знята, а отже – зникла його "золота жила". Роком раніше, у 2019, Третьяков програв вибори в Києві Миколі Тищенку.
Олександр Третьяков / Фото LIGA.net
► Петро Порошенко
Найцікавіше склалася доля Петра Порошенка. Він зміг переродитися в політиці і у 2014 році став президентом України, а потім з тріском програв Володимиру Зеленському.
Фіаско 2005 року, яке зазнала команда президента Ющенка, було спричинено традиційною рисою української політики. Тут все замішано на "договорняках", на побудові неформальної сітки "своїх людей" і піраміді збору грошей. Але мало хто думає про створення сильних незалежних органів, які працюватимуть при будь-якому президенті.
У підсумку, навіть найуспішніші політики "помаранчевої команди" – Петро Порошенко і Юлія Тимошенко, теж постраждали від егоїстичного бажання використовувати владу для себе.
Вони забули побудувати систему незалежного правосуддя. І в підсумку обидва потім скаржилися, звинувачуючи прокуратуру і суди в політичному переслідуванні. Хоча їх наздогнав їхній бумеранг.
Петро Порошенко та Юлія Тимошенко / Фото "Рубрика"
Урок з історії кризи "Помаранчевої команди”, якій виповнилося 15 років, такий: навіть демократична революція легко перетвориться на зраду, якщо її вожді зосереджені на своїх інтересах замість захисту суспільного блага – побудови сильних інституцій. Але виправити цю помилку ніколи не пізно.