Що таке пам’ятати: як в Україні створюють візію вшанування полеглих

Громадська організація Arts&Rights розпочала комплексне аналітичне дослідження практик вшанування пам'яті загиблих у російсько-українській війні. Проєкт, який реалізується за підтримки Українського культурного фонду, отримав назву "Що таке пам’ятати".

Також важливо ЄСПЛ зареєстрував цинічну скаргу Росії проти України: Кремль отримав перші відмови

Проговорити травму

Засновниця проєкту Оксана Іванців пояснила 24 каналу, що глобальна мета – скоординувати всі державні органи, які задіяні у aормуванні та реалізації політики вшанування пам’яті. Щоби в рамках проєкту вони могли проговорити всі концептуальні питання та разом працювати над їхнім вирішенням.

Ця ідея виникла через бажання проговорити ту травму, яку наносить суспільству війна. Та через бажання перетворити біль, який приносить війна, на ресурс, який допомагає усвідомити значення громадянської ідентичності.

"Я часто думаю, скільки втратила чудових людей, яких навіть не знала. Читаю про загиблих, і думаю, що колись потім ми могли б перетнутись, щось зробити разом. Але я вже ніколи з ними не познайомлюсь. Ця тема важлива для формування нашої громадянської ідентичності. Для того, щоби ми вивчили цей урок. Для мене пам’ятати – зробити все, щоби їхня смерть не була даремна", – каже вона.

Я хочу, щоби на рівні держави звучала риторика, яка б транслювала гордість. Не оце: "Наші бідні хлопчики гинуть!". Тому що армія, до якої ставляться як до бідних хлопчиків, не боєздатна,
– наголошує Іванців.

У 2020 році проєкт "Що таке пам’ятати" у партнерстві з Українським інститутом національної пам’яті та Міністерством у справах ветеранів України вже провів успішну серію дискусійних панелей. В результаті – отримали меседжі, які має розуміти та відчувати кожен, хто стикається із темою загиблих воїнів.

Рекомендовані комунікаційні меседжі:

• Герої, а не жертви. Говорячи про військовослужбовців, які загинули захищаючи наш суверенітет, потрібно чітко усвідомлювати, що вони не жертви обставин, а люди, які свідомо пішли на ризик, щоб захистити Україну та наш цивілізаційний вибір.
• Усвідомлення того, що найкращі громадяни пішли на смерть, щоб кожен з нас міг жити вільно та гідно i належна шана їхньої пам’яті є фундаментом для формування українців, як політичної нації.
• Персоналізація. Важливо зберегти пам'ять про кожного загиблого героя. "Невідомий солдат" – практика країни, для якої конкретне людське життя означає дуже мало.
• Гідність. Говорить про втрати так, щоб це викликало почуття гідності за силу духу цих людей, а не бажання капітулювати за будь-яку ціну. Вони точно не за це віддали своє життя.
• Прямо називати ім’я вбивці. Замовчуючи ім’я агресора, ми допомагаємо йому уникнути покарання.
• Активне залучення ветеранської спільноти у процес збереження пам’яті.
• Формування у суспільстві культури пам’яті ветеранів як важливого елементу підтримки сімей загиблих та національної єдності.

Стратегія Міністерства ветеранів

Ці речі виглядають логічними та очевидними. Але практика показує, що навіть найочевидніші думки можуть не враховуватись державою, якщо вони не закріплені у документах. Зараз активісти працюють над тим, щоб ці меседжі були покладені в основу концепції або стратегії Міністерства у справах ветеранів, яка буде затверджена на рівні Кабміну.

Зверніть увагу Це обов'язок Росії, – Кент про закінчення війни на Донбасі

Крім того, в рамках проєкту напрацьовуються та формуються традиції вшанування пам’яті. Зокрема ідеться про церемоніал сповіщення близьких про загибель воїна. Адже вшанування пам’яті починається саме із нього.

"Я взагалі мрію, щоби у нас це відбувалось за ізраїльською моделлю, де все продумано до найменших дрібниць. Наприклад, процес оповіщення по всій країні починається з того, що коли приходять із такою новиною, спеціально не дзвонять у двері. Вони стукають. Щоби в майбутньому людину, коли вона чує дверний дзвінок, не тригерило. Про це знає вся країна, для всіх стук у двері означає трагічні новини", – розповідає Іванців.

Досвід інших країн

Ізраїльська практика передбачає, що у групі оповіщення, крім військовослужбовця високого чину присутні також психолог та медик, готові надати першу допомогу. Вони використовують спеціальну словесну формулу, продуману до найменших нюансів. Група лишається з сім’єю так довго, як потрібно, коли бачать, що перший шок минув.

"Вони спеціально вираховують всіх членів сім’ї, щоб всіх повідомити одночасно. Там все мегапродумано. У нас, нажаль, не завжди так", – додає вона.

За словами Іванців, зараз Міністерство оборони збирається працювати над цим, бо розуміє, що процес оповіщення в Україні потребує нової філософії і нових підходів.

"Але процес застопорився. Тому ми хочемо долучити їх до публічної дискусії, щоби його стимулювати, допомогти рекомендаціями. Ми робимо свій аналіз – культурологічний, соціологічний і правовий. З іншого боку, збираємо представників державних інституцій і громадськості, вислухати їх і надати свої рекомендації", – пояснює вона.

Приклад айдентики, розробленої для проєкту агентством Plaї/ Фото надане ГО Arts&Rights

Що ж стосується ритуалів саме вшанування пам’яті, то головна мета проєкту зробити так, аби пам’ять лишалась живою і не пафосною, а втілення пам'ятних знаків не створювало відчуття емоційного "кладовища навколо".

Тема дуже маргіналізована. Частково – через те, що люди не вміють про неї правильно говорити. Це дуже боляче, легше про це не думати. Але разом з тим у нас часто немає красивих символів чи ритуалів, які допомогли би все це переосмислити. А те, що є – воно не завжди відповідає духу часу. Але є і дуже хороші проєкти, нові традиції, про які ми будемо розповідати та хочемо популяризувати і надихнути інших,
– пояснює ініціаторка проєкту.

За її словами, часто у процесі вшанування багато що залежить від того, наскільки людина має знання про все це. Часто ми всі думаємо шаблонно, повертаючись до тих практик, які знаємо з дитинства: встановити меморіальну дошку чи пам’ятник.

"Ми можемо зі свого боку надати лише рекомендації, якими можуть бути ці дошки, щоб вони не були подібні до надгробків у центрі міста. Ми хочемо проаналізувати класні приклади, як українські, так і міжнародні. Можливо, людей, які це роблять, це наштовхне на нові ідеї. Можна пам’ятник поставити, а можна практикувати діяльну пам'ять: заснувати стипендію, імені цієї людини, яка стимулюватиме молодь продовжувати справу цієї людини. Можна проводити фестивалі. Це – м’яка пам'ять. І вона надзвичайно важлива, тому що вона – про цінності", – каже Іванців.

Наші переваги

Варіантів таких практик також є чимало. Як, наприклад, іменні столики у закладах Veterano Pizza, на яких стоїть пожиттєвий резерв за родинами загиблих. На столику закріплена спеціальна стилізована табличка, яка повідомляє про це. І хто би не сидів – вони мають звільнити це місце, щойно хтось із родини прийде у цей заклад.

Ще один варіант – організація конкурсів чи стипендій, присвячених пам’яті полеглого воїна. Так, наприклад, на честь кінолога Олега Литвина, який загинув у боях за Дебальцево, заснували змагання аджилістів. Кубок з аджиліті імені Олега Литвина створила його дружина, з якою вони разом працювали із собаками.

Такі ініціативи, за словами Іванців, допомагають українцям не просто фіксувати пам'ять про полеглих, а і виступають у ролі запобіжника від скочування до абстрактних пам’ятних практик, які були у Радянському Союзі.

У Радянському Союзі була концепція невідомого солдата. Для чого пам’ятати всіх поіменно, якщо є невідомий солдат, і можна пам’ятати одночасно про всіх, а значить – ні про кого. Наша величезна перевага і перед ворогом у тому числі у тому, що ми бережемо поіменну пам'ять про кожного. І це треба поглиблювати. Щоб пам'ять не розвивалась у колективний образ,
– наголошує вона.

В рамках нинішньої частини проєкту, за її словами, за підсумками панельних дискусій розроблять рекомендації для Мінветеранів та інших державних органів, які формують або реалізують політику вшанування пам’яті. "Це робота з одного боку, над стимулюванням громадської думки. У нас будуть дискусії, будуть колонки від лідерів думок, які розкажуть, що персонально для них означає пам’ятати, будуть дослідження та аналітика", – пояснила авторка проєкту.

Також зверніть увагу На Донбасі майже 260 людей залишаються зниклими безвісти, – Денісова

Цей етап робіт триватиме до жовтня 2021 року. Потім, за словами Іванців, роботу планують зосередити на допомозі родинам загиблих та підтримці конкретних пам’ятних ініціатив.