Як "досконалий політичний хижак" Реджеп Ердоган "покусав" і Трампа, і Путіна

27 липня 2018, 14:03
Читать новость на русском

У червні 2018 Ердоган виграв дострокові вибори і вдруге поспіль став президентом. "Демократія по-турецьки" має особливий присмак. Новий-старий президент отримав у подарунок урядовий декрет, через який 18 тисяч службовців вигнали з роботи. А ще – припинив діяльність 12 неурядових організацій, трьох газет і одного телеканалу, головна провина яких – підозри у ненадійності через критику глави держави.

Прекрасний стародавній Стамбул запрошує відпочити на берегах Босфору. Турецькі пляжі, які омивають чотири моря, готові запропонувати відпочинок на будь-який смак і розмір гаманця. Тим часом за туристичною привабливістю Туреччини приховуються дуже непрості процеси: під керівництвом Реджепа Таїпа Ердогана країна все більш стрімко дрейфує у напрямку диктатури.

Читайте також: Як жорстокий і комічний правитель Чечні Рамзан Кадиров змушує виконувати свої команди

Навіть опозиційні журналісти описували Ердогана як "досконалого політичного хижака" з неймовірною політичною інтуїцією, щоб розпізнавати і уникати загроз і ризиків, та потужним інстинктом самозбереження, щоб бити ворогів на випередження. Ці вміння дозволили йому пройти складний шлях від дрібного опозиційного політика до всевладного правителя. Тепер від нього багато справ залежить не лише у своїй країні. Ердоган став чи не найвпливовішим політиком на Близькосхідному регіоні, а також – самостійним гравцем на світовій арені.


"Батько нації" Мустафа Кемаль Ататюрк

Після поразки у Першій Світовій турки опинилися перед невизначеним майбутнім. Османська Імперія доживала останні дні. Країна потрапила під зовнішню окупацію, султани погодилися залишитися маріонетками нової влади. Війну за незалежність очолив Мустафа Кемаль Ататюрк. Ветеран світової війни бачив єдиний шанс подолати кризу і повернути минулу славу нарду: лише через вибір західної моделі розвитку.

Після перемоги він заклав основи демократичної Турецької Республіки, яка мала будувати майбутнє за правилами західного світу. Наступним кроком після ліквідації Ісламського халіфату стало позбавлення влади духівництва. Кемаль вважав консервативних імамів основною перешкодою прогресу. А роль "прометеїв" нового громадянського суспільства відводилась військовим. Вищі офіцерські чини створили окремий клас інтелігенції, від яких залежала доля країни аж до кінця ХХ століття.


Молодий Ердоган перемагає на виборах мера Стамбула

У 1994 вибори в мерію Стамбула вперше виграв представник ісламістської партії. Попри молодий, як для тогочасного політика, вік – 40-річний Ердоган отримав більшість голосів. Його підтримали майже всі незаможні жителі мегаполісу. Вперше за багато років ісламісти, від яких він балотувався, прийшли у велику політику. Адже і сам Ердоган походив із простої родини, народився в консервативній і бідній дільниці Стамбула. А у підлітковому віці продавав поштові листівки, вільний час присвячуючи мечеті і футбольному полю.

Стамбул до і після Ердогана розділяє космічна відстань. Раніше міська влада не давала ради з виплатами для своїх посадовців, у кранах не було питної води. Сміття не вивозили і бруд панував на вулицях. Ердоган вирішив проблему з водою. Запровадив сучасну систему прибирання міста і централізованого вивозу сміття. Крім того, йому вдалося не забруднитися в корупції,
– пояснив радник Ердогана у 1994-2001 роках Хусейн Беслі.

Великі зміни прославили Ердогана на всю країну. Але вже через три роки він опинився за ґратами. Конфлікт між військовими і релігійними консерваторами у 1997 вилився у державний переворот. Нова влада почала чистки серед прихильників тогочасного уряду ісламістів. Мера Стамбула звинуватили у розпалюванні ненависті і антиурядовій діяльності. Реджепа зняли з посади мера Стамбулу і засудили на 10 місяців ув'язнення. Через чотири він вийшов за амністією, але виніс із собою ще більше амбіцій і – ненависть до військових.


Реджеп Ердоган стає лідером країни, посівши посаду прем'єр-міністра

Після виходу на свободу Ердоган створив свою партію, яка була близькою до німецьких чи італійських демократичних аналогів і декларувала ліберальний устрій, проєвропейський діалог. Туреччина отримала політичну силу, альтернативну як для прозахідних військових, так і для консервативних ісламістів. Через рік після її створення, у 2002, Реджеп Теїп Ердоган виграв вибори і вперше здобув головну посаду в країні – прем'єр-міністра Туреччини.

Успіх Ердогана багато в чому залежав від підтримки найвпливовішого турка в світі – Фетхуллаха Гюлена, який хоч і виїхав у 1999 році до Штатів, та залишив в Туреччині колосальну мережу прихильників на всіх рівнях влади. Він забезпечив Реджепа радниками і помічниками серед чиновників, юристами і журналістами. Тріумф "Партії справедливості і розвитку" на виборах був можливий саме завдяки шаленій медіапідтримці ЗМІ, пов'язаних із Гюленом.

Читайте також: Турецький "гіперпрезидент": західні ЗМІ про наслідки переобрання Ердогана

На початку 2000-х Туреччина переживала важку кризу: корупція роз'їдала політиків, економіка руйнувалась через інфляцію. Країна трималася на плаву, головно, завдяки позикам МВФ. Тоді прем'єр заявив, що кризу можна подолати, зав'язавши тісніші взаємини із Європою. Дійсно, переговори про вступ Туреччини в ЄС і численні програми фінансової допомоги дозволили країні покращити економіку і вийти з кризи.

Прозахідна позиція Ердогана вберігала його від критики військових, адже це збігалося і з їхнім баченням розвитку світської держави. Це дало час для укріплення позицій прем'єра і можливість нокаутувати опонентів на виборах у 2007. Сотні офіцерів і генералів були звинувачені у підготовці перевороту. Судді, близькі до Гюлена, допомогли кинути їх за ґрати.


Ердоган і Гюлен – давні друзі, страшні вороги

І тоді Ердоган показав справжнє обличчя. Почався процес згортання турецької демократії. Незручних політиків виключали з урядової партії, через критику влади закривалися ЗМІ, а протести поліція безжально розганяла. У 2009 на економічному саміті в Давосі світ побачив справжнього Ердогана, який безцеремонно обірвав ведучого, щоб сказати своє слово на захист палестинців.

Ізраїль – бандитська держава! Ізраїльського прем'єра ви слухали 25 хвилин, а я можу говорити тільки 12? Для мене все ясно з Давосом! Більше я сюди не повернуся!
– сказав тоді Ердоган.

Свою рішучість він підтвердив у конфлікті з Росією. У 2015 турки "втерли носа" Москві, збивши нахабних росіян на СУ-24. А вже у 2016 Ердоган переграв главу Росії під час зустрічі і підлаштував все так, щоб камери зафіксували вигляд похнюпленого Володимира Путіна, який чи не вперше за свою кар'єру сам змушений був чекати на початок аудієнції.


Ердоган змусив чекати Путіна

Ще одним мазком до образу сильного лідера від піарників президента Туреччини стали банальні рукостискання. Преса звернула увагу, що президент США Дональд Трамп, вітаючись, смикає своїх гостей за руку. Провладні турецькі блогери скинули на YouTube підбірку, у якій показали, що Ердоган чи не єдиний, хто розкусив фокуси Трампа і переграв його у рукостисканнях.


Ердоган переграв Трампа у рукостисканнях

Авторитарні нахили Ердогана посилилися після 2013 у результаті кризи переговорів про євроінтеграцію. Потім на весь світ прогримів жорстокий розгін наметового містечка в стамбульському парку Гезі. Відмова від демократії всередині країни і згортання євроінтеграційної політики стали переломним моментом взаємин між давнім партнером Ердогана, який допомогла йому зробити політичну кар'єру – Фетхуллахом Гюленом.

Одне турецьке прислів'я каже – коли циган стає королем, то спочатку вбиває батька, щоб показати на що він здатний",
– так підсумував Гюлен свої з Ердоганом стосунки.

У 2013 антикорупційні прокурори-гюленісти провели сотні арештів бізнесменів, близьких до Ердогана. Кайдани одягнули навіть на його сина. І це був початок справжньої війни між Гюленом і Ердоганом. Її апогеєм була спроба держперевороту в 2016. Не тільки влада, а й життя Теїпа опинилися на волоску від провалу і смерті. Прем'єру довелося збирати прихильників, виходячи в ефір із секретного сховку через телефон. Замовником повстання військових Ердоган назвав Гюлена. І після придушення повстання почав полювання за своїми критиками і гюленістами. Понад 10 тисяч військових опинилися за ґратами. Десятки тисяч людей вигнали з роботи в держустановах, школах і університетах.


Понад 150 людей у Туреччині засудили до довічного ув'язнення

За 15 років при владі Реджеп Таїп Ердоган змінив обличчя Туреччини. Стамбул став знаковим містом переплетіння східної і західної культур, Анкара збагатилася хмарочосами, в країні побільшало якісних доріг та розвинулася туристична інфраструктура. Для себе він збудував грандіозну резиденцію за 300 мільйонів євро в центрі столиці. У рідній стамбульській дільниці прем'єра, Касимпаші, в його честь звели стадіон для однойменного клубу.

Разом з тим, країна перетворилася з парламентської на президентську республіку. Ердоган зібрав у своїх руках всю повноту влади. Він одноосібно призначатиме міністрів уряду і голів силових відомств. А також почав втручатися у судову систему. У країну повертаються ісламські полігамні шлюби і консервативні порядки. За критику влади не лише можна вилетіти з роботи, але й на чотири роки загриміти за ґрати.

Читайте також: Як Лукашенко намагається відновити втрачену силу СРСР

Під час надзвичайного стану, який тривав два роки, в Туреччині ув'язнено через політичні погляди 160 тисяч людей. 170 тисяч військових і держслужбовців вигнали з роботи. Влада закрила 200 газет і близько трьох тисяч навчальних закладів. Заблокувала 100 тисяч сайтів і розпустила 19 профспілок. Нелояльність до президента Ердогана стала свого роду розкішшю, яку можуть собі відкрито дозволити лише політичні біженці за кордонами Туреччини, на зразок Гюлена.

Зв'язок із минулими здобутками Османської імперії став ще одною характерною рисою Реджепа Таїпа Ердогана, який більше нагадує султана, ніж президента сучасної європейської держави.