"Газова лихоманка" Європи: чому ЄС купує рекордні обсяги газу з Росії перед забороною

І тут виникає дуже цікаве запитання: чому ринок так шаленіє на тлі подій на Близькому Сході, хто допомагає постачати цей газ і чим обернеться останній енергетичний ривок для європейських країн? Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Амбітні цілі Брюсселя та макроекономічний шторм

Президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн під час виступу в Європарламенті у Страсбурзі чітко окреслила фінішну пряму енергетичного розриву з Росією. Попри колосальний тиск нових глобальних криз, зростання цін та складну ситуацію всередині європейської економіки, Брюссель переконує, що не збирається змінювати свій курс. Мета залишається незмінною – повна відмова від російського газу до кінця 2027 року.

Тут одразу варто згадати передісторію. Чотири роки тому, на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Москва спробувала поставити Європу на коліна через енергетичний вентиль. Російський газовий шантаж супроводжувався штучним створенням дефіциту та панікою на ринках. Тоді 45% імпорту газу до ЄС надходило саме з Росії, і майже за одну ніч більша частина цього обсягу була припинена. 

Проте Європа вистояла завдяки солідарності та швидкій диверсифікації: сьогодні частка російського газу в імпорті ЄС становить лише 12%, а Єврокомісія ставить за мету звести цей показник до абсолютного нуля.

Однак перехід відбувається не у вакуумі. Європейська економіка стикається з потужним макроекономічним тиском. З кінця лютого ціни на газ на європейських ринках зросли на 140%, а ціни на дизельне пальне подвоїлися. 

Лише через нові глобальні кризи, зокрема війну в Ірані та логістичні колапси в регіоні Перської затоки, імпортоване викопне паливо коштувало Європі додаткових 100 мільярдів євро – і це без жодної додаткової одиниці енергії. Це реальний тягар, який європейські родини та важка промисловість відчувають щодня.

Зелений перехід чи сувора дійсність?

Політична воля керівництва ЄС полягає в тому, щоб розглядати ці кризові явища не як привід для капітуляції перед старими постачальниками, а як каталізатор для остаточного перерізання енергетичної пуповини з Росією. Повне обнулення імпорту має остаточно позбавити Москву цього важеля геополітичного шантажу, а високі ціни стимулюватимуть європейський бізнес швидше переходити на енергоефективність та власні відновлювані джерела енергії.

Коли ми бачимо всі ці заяви, все виглядає дуже красиво. Але насправді дуже хочеться, щоб енергетичний тиск на країну-агресора тривав не лише на словах європейських політиків, а й на всіх практичних фронтах – як через санкції, так і через системне видавлювання російських енергоносіїв із загалом найбагатшого ринку світу.

Парадокси статистики: рекордні мільярди для Ямалу

Бо статистика б'є рекорди зовсім в іншому напрямку. Попри публічні заяви про розрив економічних зв'язків з Росією, Європа витратила рекордні 7,3 мільярда євро на російський арктичний газ лише за вісім місяців 2026 року! При цьому обсяг перевищив показники за весь 2025 рік. Виходить, що ЄС продовжує посилювати енергетичні санкції, але постачання російського скрапленого природного газу (СПГ) з проєкту "Ямал СПГ" не просто тримається на плаву – воно стрімко зростає.

Ба більше, дві компанії – шотландська та грецька – контролюють якраз ці арктичні перевезення. І саме їхні судна забезпечили 72% усього експорту газу з Ямалу. 

За перші вісім місяців 2026 року європейські порти прийняли 156 партій СПГ, що на 10% більше, ніж за аналогічний період минулого року. За даними західних аналітиків, із січня по вересень ЄС спожив 88,9% від усього світового експорту арктичного Ямалу.

Анатомія "газової лихоманки" перед дедлайном

Схоже, ми з вами спостерігаємо справжню газову лихоманку перед фінішною прямою. По-перше, це виглядає як синдром останнього шансу перед ембарго. Оскільки повна заборона на імпорт російського СПГ до ЄС має набути чинності в січні 2027 року, європейські трейдери намагаються зараз витиснути максимум із ситуації, поки діють юридичні можливості.

По-друге, тиснуть ціновий фактор і ситуація на Близькому Сході. Війна в цьому регіоні спричинила серйозні перебої в логістиці через ключову Ормузьку протоку. На тлі цього європейські ціни на газ пішли вгору, зробивши арктичний маршрут привабливішим для швидкого заповнення сховищ.

По-третє, є ще й старі зобов'язання. Більшість поточних обсягів йде в межах давніх довгострокових контрактів європейських енергогігантів з російськими постачальниками. А такі угоди юридично важко розірвати до офіційного дедлайну без ризику отримати мільярдні штрафи у міжнародних арбітражах.

Страшна ціна європейського прагматизму

Якщо все це підсумувати, то ситуація виглядає як парадокс. Євросоюз активно готується закрити двері для російського газу у 2027 році, але напередодні цієї заборони б'є рекорди з його закупівлі. Постає логічне питання: чи зможе Європа повністю й безболісно відмовитися від арктичного СПГ вже в наступному році, як нам обіцяють, чи на нас знову чекають нові обхідні шляхи імпорту та обіцянки-цяцянки?

Бо коли я на все це дивлюся, вкотре переконуюся: найжахливіше те, що поки європейські порти приймають танкери з арктичним газом, а Росія підраховує прибутки в очікуванні заборони, Україна платить найвищу і найстрашнішу ціну – це людські життя. Поки агресор продовжує заробляти мільярди на енергоносіях, російський терор проти нашої країни не зупиняється ні на хвилину.

З одного боку, європейський прагматизм досі купує російський газ перед обличчям формальних заборон, а з іншого – кривава російська дійсність, де людей морять голодом і вбивають. Компроміси з агресором коштують занадто дорого. І заяви європейських політиків мають врешті-решт втілюватися на ділі, а не залишатися красиво сформульованими деклараціями.