Робота зникає, місто бідніє: як громадам пережити закриття великих підприємств

Саме для таких ситуацій і потрібна справедлива трансформація. Простими словами, це спосіб підготувати громаду до великих економічних змін. Створити нові робочі місця, запустити програми підтримки бізнесу, перенавчати людей, залучити інвестиції та розробити план розвитку для території, яка роками залежала від одного підприємства чи галузі. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

До теми В уряді назвали ключову умову швидкого відновлення економіки України після війни

Шахти – лише верхівка айсберга

В Україні термін "справедлива трансформація" найчастіше пов'язують із шахтами. Це й зрозуміло: останні роки публічна дискусія значною мірою була зосереджена на вугільних регіонах – спочатку через економічні проблеми галузі, а згодом у контексті енергетичного переходу та кліматичних змін. З розвитком кліматичної політики ЄС і поглибленням євроінтеграції ця увага лише посилилася.

Але сьогодні цей підхід потрібен значно ширшому колу громад. До довгострокових викликів енергетичного переходу додалися наслідки війни: руйнування промислових і енергетичних об’єктів, втрата виробничих потужностей, релокація підприємств, нестача кадрів.

Для багатьох промислових міст це означає, що зміни, які могли розтягнутися на роки, вже відбуваються зараз.

Якщо подивитись на те, як термін "справедлива трансформація" визначається в політиках ЄС, йдеться не про окремі галузі, а про території. У регламенті ЄС, який деталізує підходи до справедливої трансформації та пропонує інструменти її підтримки, йдеться про те, що "перехід до кліматично нейтральної економіки має найбільший соціальний, економічний та екологічний вплив саме на регіони, які залежать від викопного палива або вуглецево-інтенсивних виробництв".

Це означає, що справедлива трансформація стосується не лише шахтарських міст. Це також громади, де життя тримається на металургійному комбінаті, хімічному заводі, нафтогазовій інфраструктурі чи інших енергомістких підприємствах.

Що відбувається з містом, коли зупиняється завод?

Поки підприємство працює – місто функціонує. Є робота, доходи, місцевий бюджет, базові послуги. Але як тільки ця модель починає змінюватися, громади опиняються перед ризиком швидкого економічного спаду. Люди втрачають роботу або змушені шукати нову без зрозумілих альтернатив. Виникає потреба в перекваліфікації, але не завжди є доступ до навчання чи нових робочих місць. Місцева влада часто не має відповіді, що робити з інфраструктурою чи підприємствами, які втратили свою роль.

Схожі ситуації вже можна побачити в українських громадах. Наприклад, у місті Нововолинськ, де підприємства ДП "Волиньвугілля" тривалий час були основою місцевої економіки.

Окремі шахти тут уже перебувають у процесі закриття або підготовки до ліквідації, а чисельність працівників скорочується: лише на одній із шахт вона зменшилася з близько 600 до приблизно 400 людей за кілька років. Частину підприємств визнано збитковими і такими, що підлягають ліквідації або приватизації, що означає подальші зміни для місцевої економіки.

У результаті громада вже стикається з конкретними викликами: скороченням робочих місць, необхідністю перекваліфікації працівників і пошуком нових джерел доходу. І це не поодинокий випадок. Подібні процеси відбуваються в багатьох містах, де економіка тривалий час залежала від одного великого підприємства.

І тут ми бачимо, що без підготовленого плану такі зміни перетворюються на кризу для всієї громади.

Війна прискорила те, що вже починалося

Суть справедливої трансформації – працювати зі змінами заздалегідь, а не реагувати на них постфактум. І йдеться про конкретні речі: диверсифікацію економіки, підтримку малого і середнього бізнесу, створення нових робочих місць, можливості для навчання і перекваліфікації. 

Про те, щоб у громади був план: що робити з економікою, інфраструктурою і людьми в умовах змін.

Для України це особливо важливо зараз. Війна вже змінює економіку країни. Частина підприємств зруйнована або релокована, енергетична інфраструктура регулярно зазнає ударів, а промислові міста працюють в умовах постійної нестабільності. Саме тому цей підхід стає практичним інструментом для значно ширшого кола громад – не лише шахтарських, а всіх територій. Тих, де економіка залежить від енергоємних, високовуглецевих та моноіндустріальних виробництв. Він дозволяє зробити зміни керованими: дати громадам час підготуватися, сформувати план дій, створити альтернативи і зменшити ризики для людей.

Бо незалежно від темпів і обставин, Україна вже рухається в напрямку декарбонізації економіки. Закон "Про основні засади державної кліматичної політики" визначає ціль досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року.

Саме тому працювати з підходом справедливої трансформації потрібно вже зараз – разом із громадами, на рівні місцевих і національних рішень. Допомагати будувати плани, шукати нові економічні можливості, залучати інвестиції і готувати людей до змін, які неминучі.

Що вже робить держава?

У 2025 році Україна ухвалила Державну цільову програму справедливої трансформації вугільних регіонів. Це перший окремий державний документ, який системно описує, як підтримувати громади, залежні від вугільної галузі.

Водночас програма поки що стосується лише вугільних регіонів. За її межами залишаються інші промислові громади, які теж можуть зіткнутися зі схожими викликами: міста з металургійними комбінатами, хімічними підприємствами, ТЕС, нафтогазовою інфраструктурою чи іншими енергоємними виробництвами.

Паралельно Україна оновлює Національний план з енергетики та клімату до 2030 року. Це важливий документ, зокрема для доступу до фінансування ЄС. Завдяки пропозиціям громадських організацій, у новій версії плану справедлива трансформація вже розглядається ширше: не лише для шахтарських громад, а й для територій, залежних від металургії, хімічної промисловості, нафти і газу.

Однак між формулюваннями в державних документах і реальними змінами в конкретному місті залишається великий шлях. Громадам потрібні не лише стратегії, а й практичні інструменти: фінансування, участь у плануванні, підтримка бізнесу, програми перенавчання і зрозумілий план дій на місцях.

Що може вимагати громада?

Якщо економіка громади тримається на одному великому підприємстві або вже втратила його, важливо не чекати, поки настане криза. Місцева влада, жителі, бізнес і громадські організації можуть уже зараз ставити питання про майбутнє міста.

Важливо, щоб у стратегіях розвитку було видно економічне майбутнє таких громад: нові робочі місця, можливості для малого і середнього бізнесу, розвиток інфраструктури, залучення інвестицій. Якщо місто залежить від одного підприємства, але цього ризику немає в місцевих, регіональних чи національних документах, це питання до влади всіх рівнів.

Якщо підприємство зруйноване через російські атаки або закривається чи скорочує роботу, недостатньо говорити лише про ремонт будівель чи повернення до попередньої моделі. Потрібно відповідати на складніше питання: що буде основою економіки громади далі. Відбудова має включати плани для нових виробництв, робочих місць, навчання людей і використання інфраструктури, яка може втратити попередню роль.

Важливо, що плани трансформації не можуть розроблятися лише в Києві або в кабінетах без участі місцевих жителів. Люди, які живуть у громаді, краще розуміють її потреби, ризики і можливості.

Тому мешканці, підприємці, профспілки, громадські організації та місцева влада мають бути залучені до планування: від визначення проблем до вибору проєктів, які отримають підтримку.

Чим раніше місто почне шукати нові можливості, тим більше шансів, що люди матимуть роботу, громада збереже доходи, а зміни не стануть для неї різким ударом.