Зроблено в Україні. Символ українського козака — люлька
Те, без чого не уявити запорозького козака. Люлька. До неї ставилися з такою ж пошаною, як і до шаблі чи доброго коня. Навіть гоголівський Тарас Бульба загинув через те, що не хотів, аби його улюблена люлька дісталася ворогам.
На коні чи в поході, граючи на кобзі чи просто відпочиваючи, козаки не випускали її з рота. Задоволення щоправда було не з дешевих. Придбати тютюн могла собі дозволити лише запорозька верхівка, а от простим козакам доводилося шаблюкою здобувати собі зілля в походах на бусурманів або ж в якості мита за перехід дніпровських порогів.
Надовго тютюну не вистачало, тож винахідливі українці робили спеціальні суміші: додавали лікарські трави, якими були багаті українські степи. Це деревій, чебрець, полин, листя валеріани, м'яти та навіть борщівник. По суті, козацька люлька була ще й аптечкою. М’ята заспокоювала, материнка покращувала роботу шлунку, любисток діяв як природній антисептик. Є дані й про так звану чаклун-траву, яка нібито оберігала козаків від ворожої кулі та шаблі.
Якими б затятими курцями козаки не були, втім ніколи не дозволяли собі палити в хаті чи курені. Бо там Бог – казали запорожці, маючи на увазі ікони. Не можна було й спльовувати на землю. Це вважали святотатством, мовляв, земля тебе породила, дала тобі тютюн, тож негоже її кривдити.
А от старші вояки не любили гаяти час на розпалення люльки, а надавали перевагу ріжку з нюхальним тютюном. Запевняли, що такий ріжок прочищає думки й позбавляє від головного болю.
Крім того, що кожен запорожець мав у себе за поясом люльку, була ще й "Обчеська": масивна та часто з дорогоцінним камінням. Таку курили на важливих зборах, коли обговорювали походи чи політичні стратегії.