Архив
Курси валют
youtube @24
Loading...
google @24
RSS ЛЕНТА
Общий RSS

Топ новости

Видео новости

Д'Артаньян проти фашистів, або Як Ердоган перетворюється на диктатора

14:00, 13 марта 309
Реджеп Ердоган
Реджеп Ердоган / RusOrient

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган перебуває в одному кроці від встановлення в своїй країні власної диктатури, до того ж – цілком в законний спосіб. До цієї мети він йшов багато років, але навіть зараз його плани все ще полишаються під загрозою зриву.

Для того, аби отримати в середині квітня перемогу на референдумі та одержати необмежену владу, йому життєво необхідно заручитися голосами турецьких громадян, які живуть в європейських країнах... І раптом на його шляху встали уряди цих країн.

Про те, що Ердоган марить повною диктатурою, сперечатися вже не варто: протягом багатьох років всі його дії підпорядковувалися саме цій меті. Будучи обраним на посаду прем'єр-міністра Туреччини, він цілеспрямовано працював на подавлення опозиційних рухів, постійно вчиняючи "чистки" то в армії, а то в суддівському корпусі. Сидячи в своєму прем'єрському кріслі та розуміючи, що термін перебування у владі закінчується, він послідовно передав повноваження прем'єра у ведення президента країни, який до тієї пори грав у Туреччині представницьку роль, подібну тій, яку грає президент Німеччини. Користуючись хай і невеликою, але більшістю виборців, отримав на виборах президентську посаду – відкривши для себе можливість продовжити "царювати". На цій посаді Ердоган встиг також подавити масу виступів проти себе, улюбленого – аж до невдалого минулорічного путчу – а тепер підготував всенародний референдум, який має наділити його вже найсправжнісінькими, недвозначними диктаторськими повноваженнями.

Це – моє, і те – моє ж!

Чого ж вимагає для себе Реджеп Ердоган? Про що 16 квітня голосуватимуть турки? Є сенс уважно придивитися до його проекту радикальної конституційної реформи.

Для початку – Ердоган вирішив прибрати "зайву" посаду прем'єр-міністра: він волів би бути не лише главою держави, а й главою уряду, зконцентрувавши всю виконавчу владу в своїх руках. Цей пункт автоматично означає також, що президент отримує право належати до якоїсь однієї партії. Окрім того, він бажає отримати право призначати та звільняти як власних віце-президентів (кількість яких він знову ж таки хоче визначати самостійно), так і міністрів.

Далі – турецький президент бажає отримати право видавати декрети, юридична сила яких дорівнює закону. Підписав, видав – все, декрет/закон вступив у дію, без дратуючої необхідності затверджувати його в парламенті. Тобто, Ердоган бажає узурпувати ще й законодавчу гілку влади. Щоправда, за парламентом лишається право видати закон, який скасовує цей декрет, але, за суттю, Ердоган воліє отримати для себе чисту перевагу: поки депутати домовляться про скасування одного декрета – президент "наштампує" їх ще десяток або й два.

Парламентські та президентські вибори мають проводитись водночас, раз на п'ять років – перші такі вибори, в разі перемоги Ердогана на референдумі, призначаються на 3 листопада 2019 року. При тому, треба зазначити, формально зберігається демократична установка, що президент має право бути обраним не більше, як на два терміни. Але й тут були вмонтовані "таємні дверцята": якщо під час другого терміну правління будуть призначені позачергові вибори – президент отримує право висунути свою кандидатуру втретє. І далі – необмежено довго, за тією ж схемою: дострокові вибори – правило "двох термінів" "горить" – президент переобирається.

Водночас дострокові вибори може проголосити як парламент, так і президент. В Ердогана знову ж таки залишається перевага, бо парламентарям для цього потрібно зібрати більшість в 60% голосів, а Ердогану досить одного голоса – власного.

Більше того: в разі прийняття цієї реформи, "згоряє" й весь попередній термін правління Ердогана, який в нього накопичився досі: вибори, які повинні будуть проведені ще через два з половиною роки, будуть вважатися для нього першими. Враховуючи спом'януті вже "дверцята" в законі про кількість президентських термінів, Ердоган зможе пробути на своїй посаді принаймні до 2034 року. Інакше кажучи – пожиттєво.

Ну, й як вишенька на торті – президент бажає отримати право своїм рішенням призначати чотирьох з тринадцяти суддів так званої "суддівської ради" (вищого органу юстиції в Туреччині). Трьох він дозволяє призначити парламенту, а ще два місця в обов'язковому порядку отримують його власні міністр юстиції та його заступник (держсекретар). Тобто – Ердоган бажає встановити контроль й над третьою гілкою влади – судовою.

Таким чином, реформа спрямована на те, аби зосередити в його руках всі три гілки влади: судову, законодавчу та виконавчу. Класичне визначення диктаторської форми правління.

Хто не з нами – той фашист!

Можна сміливо констатувати, що забаганки в турецького президента – вельми та вельми великі. Інше питання – наскільки вони здійсненні? Схоже, що досі є реальний шанс, що кандидат в турецькі диктатори зазнає на референдумі поразки: останні соціологічні опитування демонструють, що кількість супротивників запропонованої ним реформи перевищує кількість прибічників – щоправда, на не вельми велику цифру, десь в 3%. Далебі, й трьох відсотків вистачить для ухвалення рішення – згадати лишень про референдум щодо "брекзіту", коли прибічники виходу Великої Британії з Євросоюзу перемогли більшістю в 2%.

Саме тому Ердоган, як він це вже робив не раз, вирішив звернутись по допомогу до турецьких громадян, які живуть за кордоном – насамперед, в країнах Євросоюзу. Так вже склалося, що серед європейських турків у нього завжди було немало прибічників: це поясняється, насамперед, тим, що вельми багато турецьких ісламістів довгі роки гнітили турецькі ж світські націоналісти-кемалісти й, відповідно, вони емігрували до Європи (особливо – до Німеччини) через свої релігійні переконання. В європейських країнах вони, звичайно, користувалися демократичним правом на свободу віросповідання, яке зафіксоване в так званій Хартії Європи, залишаючись водночас, як казав Остап Бендер, "турецькопідданими". Коли ж до влади в Туреччині прийшов Ердоган із своїю ісламістською партією АКР – вони радо підтримали його проти світських суперників, скориставшись своїм конституційним правом на голосування. Щоправда, повернутись до дружньої тепер для них Туреччини з Європи вони не поспішають – обжилися, пустили коріння. Але вже довгі роки поспіль, від виборів до виборів, підтримують Ердогана словом та ділом.

От і нині – щойно на виднокраї замаїло нове, вирішальне голосування – президент згадав про своїх європейських співвітчизниках та надіслав до них "всю президентську рать" – за відчуттям, майже весь уряд у повному складі. Та й сам не забарився проголосити свій візит до Німеччини...

І тут трапилось дещо, для нього вельми неочікуване та неприємне. Європейські лідери та уряди один по одному почали буквально саботувати ці, такі важливі для нього, вояжі. Почалося все з австрійців, які з різних приводів заборонили виступи в себе в країні цілої низки турецьких можновладців. Австрійські турки – люди вельми активні: на останніх виборах за Ердогана проголосували 69% турецьких громадян, які живуть в Австрії. Лідери низки турецьких організацій страшенно обурились, заявили, що керівництво Австрії порушило їх демократичні права... на що отримали резонну відповідь, що передвиборчі заходи за кордоном забороняє не стільки австрійське, скільки турецьке законодавство. Що ж до Ердогана, то він про цю обставину досі не згадував – не згадав і нині. Натомість він назвав австрійців фашистами та проголосив, що його люди не мали наміру агітувати за нього, а просто хотіли... попити чаю зі співвітчизниками.

Слідом за Австрією, така ж сама історія мала місце й в Німеччині, де проживає найбільша в Євросоюзі турецька громада: близько 3,5 мільйонів осіб. Тут, щоправда, федеральний уряд ніяких заборон не видавав – але міські адміністрації цілої низки німецьких міст з тих чи інших причин скасували виступи турецьких агітаторів у міністерських чинах... в тому числі, був зірваний виступ самого Ердогана в Кельні. Турецький президент знову ж таки обізвав німців фашистами та проголосив, що вони, мовляв, "продовжують практику Третього Рейху". А ще похвалився – мовляв, якщо я захочу приїхати до Німеччини, я туди приїду й ніхто мені не завадить. А якщо спробують – "там завтра може початись революція". Німецькі "фашисти" скромно промовчали у відповідь, але передвиборні вояжі все ж таки були зірвані.

Далі настала черга Нідерландів. Тут був заборонений виступ пані міністра зі справ сім'ї Туреччини в Роттердамі. Її автівку зупинила поліція неподалік від турецького консульства та розвернула назад до Німеччини, звідки вона приїхала після того, як її виступи в ФРН також не відбулися. Тут вже Ердогана просто "зірвало": за традицією, обізвавши голландців фашистами, він пообіцяв страшні кари Амстердаму, а посольство Нідерландів в Анкарі було блоковано поліцейськими. Можливо, голландського посла буде вислано з Туреччини. Все ж таки добре, що надворі нині XXI століття, бо ж за будь-яким султаном Османської імперії не стало б того посла, просто скарали б на горло. А тут – просто потік лайки. Турецький президент назвав "країну тюльпанів" "банановою республікою" та закликав міжнародні організації до санкцій та бойкоту проти Нідерландів. Ну, тут він явно передав куті меду. Для порівняння: валовий національний продукт Голландії становить 769 млрд доларів при населенні в 17,1 мільйонів. Валовий національний продукт Туреччини становить 751 млрд доларів при населенні в 78,7 мільйонів жителів. То яка ж з республік ближча до статусу "бананової"?

Тим часом, від передвиборчої кампанії турецьких міністрів відмовились вже й в Данії. За це датчани також удостоїлись звання фашистів. Схоже, що в Реджепа Таїпа Ердогана фашистами стане скоро все населення Євросоюзу. А поки він лається – європейці без зайвих образ перевіряють свої поточні стосунки з Туреччиною. Єврокомісія проголосила про припинення фінансової програми підготовки Туреччини до вступу в ЄС (десь 4 млрд євро на рік), пояснюючи це тим, що на даний момент офіційна Анкара рухається в зворотньому від Європи напрямку, тож нема сенсу фінансувати те, чого нема.

В Німеччині почали обговорювати – якщо вже, мовляв, ми фашисти – то чи є сенс тримати на сході Туреччини свої фашистські протиповітряні ракетні комплекси Patriot, які були розміщені там на початку сирійської війни на прохання Ердогана?

Що ж до Австрії – то її мінистр закордонних справ Себастіан Курц ввічливо запитав австрійських турків: якщо їх, мовляв, так турбують турецькі справи й, судячи з поточного стану, ніякої загрози їм та їх релігійним переконанням з боку нинішнього президента Туреччини вже нема – то, може, є сенс замислитися про повернення до Батьківщини? Австрійські турки поки що не відповіли. Певно, думають.

Читайте також: Перша гібридна російсько-турецька війна не за горами

Источник: 24 канал
Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Комментарии
СЛУШАЙ ON AIR
РАДИО МАКСИМУМ Радио Максимум
ЧИТАТЕЛИ РЕКОМЕНДУЮТ
Больше новостей
Новости других СМИ
При цитировании и использовании любых материалов в Интернете открытые для поисковых систем гиперссылки
не ниже первого абзаца на Телеканал новостей «24» - обязательные.
Цитирование и использование материалов в оффлайн-медиа, мобильных приложениях , SmartTV возможно только с письменного согласия Телеканала новостей "24".
Материалы с маркировкой «Реклама» публикуются на правах рекламы.
Все права защищены. © 2005-2017, ЗАО «Телерадиокомпания" Люкс "», Телеканал новостей «24»
Залиште відгук