Як і трагічні новини – чому вони трапляються саме з нами і чому звістки про загиблих теж стали… Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Так багато "чому"
Чому світ співчуває, але нічого не робить, чому вони багато говорять, але так мало діють і чому нічого не розуміють? Чому до моря так близько і так далеко водночас?
Чому до альянсів – кілька кілометрів через кордон, але відчинені двері роками.
Чому нашій країні пророчили загибель мучениці, але вона вже пережила вік Христа? Чому Бог нас не чує, якщо до нього кричать – і пошепки, і стогоном, і нестерпним болем? Чому не всі до цього дожили? Чому хтось не з нами досі?
Стільки "чому", і вони лунають щодня, наповнюючи небо, немов тривоги.
На кожне "чому" є своє "бо"
Як від мами в дитинстві. Трава зелена, бо так має бути. Небо блакитне, бо віддзеркалює море. Дітям треба їсти, щоб швидше рости. Сльози падають в землю, бо так краще проростають зернята.
Велика війна триває, бо нас хочуть знищити. Велика війна триває чотири роки, бо ми не стали на коліна перед загарбниками.
Боротися варто, бо життя вартує всього. Битися варто, щоб не загинути. Не здатися варто, бо світло в кінці тунелю є тільки в кінці тунелю. Сподіватися варто, бо ми сильніші, ніж вони думають. Бо ми сильніші, ніж думаємо ми.
І тоді ці знання стають силою. Силою, здатною перемогти усе.