Вже 4 роки Україна стримує повномасштабну російську агресію. Хоч Кремль не декларує намірів зупиняти війну й продовжує як атаки на фронті, так і терористичні обстріли цивільного населення, однак Україна може змусити росіян відступити. Втім для цього необхідні ефективні та асиметричні кроки. Це стосується не лише військових, але й політичних рішень.

Командувач Нацгвардії, український генерал Олександр Півненко в ексклюзивному інтерв'ю на ютуб-каналі Анни Максимчук чесно розповів, як зрозумів, що вторгнення Росії буде неминучим і до чого не була готова Україна. Більше про перші дні війни на Харківщині, зміни на фронті за 4 роки та що буде після закінчення боїв – читайте у матеріалі далі.

Цікаво Перемогти імперію реально? З якими війнами в історії порівнюють війну України з Росією та чим вони закінчились

Що ви можете сказати про політиків, які постійно щось говорять про війну, і військових, які виправляють сказане?

Усі війни закінчуються, і ця війна закінчиться. Але вона закінчиться політичним рішенням. Вважаю, потрібно мати баланс, щоб політики не надто втручалися у військовий напрямок, і навпаки – військові не надто заходили в політику. У цьому питанні варто бути дуже уважними.

Як військового, російське вторгнення, мабуть, не вибило вас зі стану рівноваги. Та, попри все, чи було це шоком для вас?

Ми з 28 січня (2022 року, – 24 Канал) вже були готові: винесли на свій поверх, де був окремий загін спеціального призначення, мішки з піском. Тобто ми чекали.

Звісно, мій особовий склад не вірив у велику війну, думав, що я вигадую якісь казки. А я казав: "Мої дорогі, повірте, це буде". Остаточним підтвердженням для мене було 23 лютого, коли з консульства Росії виїхали їхні посли та працівники. Вони виїжджали через Гоптівку (прикордонне село на Харківщині, – 24 Канал), і я зрозумів, що в будь-якому разі це станеться.

Ми зібрали всіх військовослужбовців, поставили завдання, вивели мобільні групи на околиці Харкова. Я чекав та розпустив усіх додому, тому що жодних офіційних розпоряджень ніхто нікому не віддавав.

Для мене все почалося вдома – вибухи я зустрів у ліжку. Ми швидко зібралися, і вже за 2 години були готові до дій.

Повне інтер'ю з генералом Півненком: дивіться відео

Що насамперед було зроблено на Харківському напрямку та безпосередньо у Харкові?

Я віддав розпорядження кожному відповідно до його завдань. Ми переодягли наших військовослужбовців у цивільний одяг. Вони вирушили цивільними автомобілями в напрямку, де точилися бої, з боку кордону в районі Гоптівки.

Для мене було важливо зрозуміти, де перебуває ворог і скільки в мене є часу. Щоб знати, чи потрібно змінювати локацію, чи ми ще можемо залишатися на цьому місці й воювати.

Особисто я поїхав до своїх людей, ми проїхалися околицями Харкова, налагоджували взаємодію з нашими військовослужбовцями – 92 бригадою, Військовим інститутом танкових військ, курсантами Національної академії, ТРО та іншими підрозділами, щоб розібратися, хто де є, знайти контакт і діяти вже злагоджено.

Ви перші "розібрали" там танк?

Так, я чесно кажу, не пам'ятаю точно – треба було записувати, можливо, це було б цікаво. Ми їхали на завдання, щоб підтримати наших військовослужбовців танкістів. Я взяв ББМ, Cougar, три БТР-4Е. І ми на швидкості 110 кілометрів за годину поїхали окружною дорогою Харкова до Циркунів.

І от на повороті на Циркуни ми натрапили на противника. Спочатку думали, що це свої. Але ми буквально заїхали до них на блокпост, і коли вже почався бій, ми зрозуміли, що це не наші військовослужбовці.

Навідники та оператори спрацювали відразу: ми знищили танк приблизно з 30 пострілів. У танка відлетіла башта, а БМП розрізало, практично навпіл. Той блокпост ми знищили. Потім ЗСУ зайшли туди, забрали полонених, які там були, і зайняли його. Це був наш перший бій.

Далі у вас був Бахмут?

Спочатку була Харківщина, а потім Бахмут. Коли я став командиром 3 бригади оперативного призначення "Спартан" НГУ, Бахмут був уже серйозним випробуванням, бо ми воювали проти вагнерівців. Вони були професійно підготовлені, знали свою справу і дуже впевнено та чітко відпрацьовували наступальні дії.

Наша бригада була новачками в міських боях. Це дуже важливо, бо були строковики, і контрактники, і мобілізовані. Але військовослужбовці-строковики показали себе дуже добре. Я вважаю, що коли ти молодий, то дуже швидко засвоюєш знання і навички. Вони давали нормальний опір вагнерівцям, що, я впевнений, стало для них несподіванкою.

Ви зустрічалися з кадровими військовими противника. Зараз їхня присутність потроху стирається. Що наразі можемо очікувати та хто перед нами? Що це за ворог?

Тактика докорінно змінилася: з'явилося сотні тисяч БпЛА на фронті, які постійно ведуть розвідку. Вся карта ведення бойових дій підсвічена. Як їхні противники все бачать, так і ми бачимо.

Штурми колонами вже не працюють. Пам'ятаєте, 14 бригада НГ "Червона Калина" знищила загалом понад 250 одиниць техніки – мотоцикли, різні байки, квадроцикли, броньовану техніку. Все це було знищено за один світловий день. І так само ворог не дозволить нам великими колонами рухатися, забирати підрозділ і витісняти його. Все підсвічено.

Тому дуже важливо, коли ми проводимо ротацію своїми підрозділами на позиції – це критичний момент. Саме тут наш військовослужбовець найбільше піддається ризику, адже ворог бачить усе. У погану погоду – дощ, сніг чи в темну пору доби – йому потрібно дістатися до позиції, замінити особовий склад, при цьому замаскуватися і вести спостереження.

Наскільки сьогодні актуальне вміння керувати БпЛА порівняно з традиційним вмінням стріляти?

Це правильне питання. Я вважаю, що так само як кожен військовослужбовець має знати свою штатну зброю і вміти нею користуватися, так і кожен військовослужбовець Національної гвардії – та взагалі всі Сили оборони України – повинні вміти працювати з БпЛА на базовому рівні: "Мавік" або FPV. Вміти користуватися ними та застосовувати в бою для ведення бойових дій. Це важливо. Час прийде – і ми всі будемо літати.

Наприклад, ми знаємо про підрозділ "Рубікон", який полює на наших пілотів за допомогою КАБів, артилерії та дронів, знищує їх, завдає поранень тощо. Тому потрібна швидка заміна та чітке розпорядження. Зі штабу виїхали 10 пілотів – неважливо, офіцер ти, солдат чи сержант, – всі виконують завдання на ротаційній основі. Оце така реальність, яка і надалі буде діяти.

У Національній гвардії зараз проводять підготовку пілотів для всіх видів військ?

Так, крім медиків – у них свої справи. Ми над цим дуже активно працюємо і надалі розвиватимемо ці напрямки.

НГУ – це єдине у світі військове формування, яке бере безпосередню участь у боях. Як за цей час змінилися гвардійці?

Раніше ми були радше правоохоронцями, а зараз фактично стали військовими. Було дуже важко – не зовсім вірили, що ми зможемо створити корпуси, управління корпусів і навчити їх вести бойові дії, але ми все це зробили.

Зараз у нас, я вважаю, дуже серйозна військова частина: потужні корпуси, сильні лідери: "Редіс", "Корнет". А також є бригади як "Хартія" та "Азов". Ви самі це бачите – ніяких додаткових доказів не треба. Вони демонструють свою військову майстерність, виконують завдання, знищують ворога і не дають йому просунутися.

Ви згадали про корпуси, але в інформаційному просторі часто звучить критика. Чи можете пояснити, чому саме корпуси, а не дивізії?

У нас із самого початку були корпуси, а не дивізії. Теоретично можна було б перейти на дивізії, але це потребувало б повної зміни документації та підходів. Не так важливе саме формулювання – головне, щоб наші підрозділи залишалися під командуванням командира корпусу.

Зараз ми не можемо зібрати усі підрозділи, наприклад, вивести одну бригаду чи іншу, коли вони перебувають на важливих напрямках. А ви ж знаєте, що противник обізнаний про ротації: так само як ми знаємо про ротації противника, так і він діє під час наших ротацій – дуже впевнено, через що ми втрачаємо територію і позиції.

Тут дуже важливо зібрати під командування командира корпусу всі підрозділи. Тоді він матиме чітке розуміння, бо знає командирів бригад, а командири бригад знають його. Ми знаємо кожного військовослужбовця: як він діє, які його слабкі місця, як з ним говорити, як впливати, щоб він виконував інші завдання. Це вже безпосередньо робота командира.

З початку повномасштабного вторгнення і до сьогодні ворог зміг окупувати 5 тисяч квадратних кілометрів нашої землі. З військового погляду – це поганий чи гарний показник?

Це хороший показник, бо вони захоплили велику територію. Але це поганий показник для нас. Ми не були готові, тому на початку втратили дуже багато.

Якби ми знали, впевнено діяли, розставили всі сили на позиціях, вчасно підірвали всі мости, зробили необіхну інженерну роботу, то таких наслідків не було б.

Наприклад, як працює невеличка країна Ізраїль. Коли вони мають розвідінформацію, то діють навипередки – підіймають літаки і знищують противника. Тому що вони знають, що завтра можуть розпочатися бойові дії, тому заздалегідь все ліквідовують.

Ми зараз робимо так само. Якщо знаємо, що противник наступає на нас, на позиціях є проломи по системі, маємо дані, де район його зосередження, з якого він буде діяти, то спрямовуємо туди всі засоби, які дотягуються, і знищуємо його. Тоді у ворога змінюються плани, він відступає і треба вже по-іншому реагувати.

Тоді ми бачили і знали, що на кордонах стоїть противник, то треба було по ньому працювати всіма засобами. І тоді все було б інакше.

В нещодавньому інтерв'ю ви сказали щодо територій, що не потрібно погоджуватися на умови росіян, адже навіщо тоді ми це все починали. Але чи сьогодні ми можемо протистояти ворогу і наскільки довго?

Якщо ми підіймемо дронову складову на потрібний рівень, бо зараз він недостатній, і при цьому ворог не продовжить рухатись вглиб нашої країни, то все буде нормально.

Тобто, якщо активна оборона працюватиме і у противника не буде жодних перемог, тоді він замислиться, чи потрібна йому така війна? Важливо зупинити його і впевнено стояти.

Не треба наступати, необхідно забезпечити стійкість оборони, і тоді ворогу не буде що пояснювати своєму народу.

Після блокування Starlink експерти дійшли висновку, що це зламало весняну наступальна кампанія ворога. Чи це справді так?

Не зламало. Були певні збої в системі, але вони перейшли на радіостанції, знайшли способи керування. Як літали дрони, так і літають. Повірте, нічого не зламалось.

А що з військового погляду означає "весняна чи літня кампанія"?

Розумієте, вже не буде великих штурмів. Їм потрібна певна кількість людей, які інфільтруються на наші території, роблять осередки, і нам важко їх звідти вибивати.

Тому ми відходимо, як було на Покровському напрямку. Там вони інфільтрувалися дуже багато саме у місто. Зараз у Куп'янську ми встигли спрацювати якісніше і гармонійніше, тому витиснули їх. На сьогодні важливо не давати ворогу можливість інфільтруватися. Це найголовніше.

А чи можна зупинити обстріли цивільних міст? Що для цього потрібно робити?

Потрібна системна робота і постійне нарощування своїх спроможностей. Над цим і працюють.

Наприклад, Павла Єлізарова "Лазара" за рішенням президента перевели на посаду заступника командувача Повітряних сил для того, щоб допомогти новому міністру оборони Михайлу Федорову наростити спроможності і зупинити взагалі всі польоти.

Діяти проти ракет складніше. Ракети – це ППО. "Шахеди" – це війна перехоплювачів. Коли ми вийдемо на достатній рівень, не буде цих "Шахедів", але для цього потрібен час і системна робота всіх підрозділів Сил оборони. Тому що перехоплювачами займаються всі.

Цю роботу потрібно налагодити, щоб все працювало як годинник. Не буває швидких рішень, тому що ми ведемо глобальну війну. Не можна сьогодні просто так зупинити 400 "Шахедів" за допомогою мобільних вогневих груп, тому що вони постійно змінюють свою тактику застосування.

Якщо припустити, що війна закінчилась, ми перемогли, що відбудеться на лінії бойового зіткнення?

У нас вже це було – АТО, ООС, стабілізаційні дії. Тому буде так само і у цьому випадку. Триватимуть стабілізаційні дії. Працюватиме поліція, Нацгвардія, Служба безпеки. Чи будуть відведені Збройні Сили, залежить від того, які будуть домовленості.

Ми готові до цього – підтримувати порядок і зупиняти ворога, якщо він надумає порушити план, який було підписано. Ви ж знаєте, для них підпис – нічого не значить, не треба вірити цьому.

Нам потрібно бути сильними, адже до сильних та підготовлених не лізуть, тому що знають, що отримають. Тому якщо ми матимемо чим захищатись, і як захищатись, будемо всі професіоналами, то повірте, ніхто не захоче нас чіпати, тому що ця війна буде дуже дорого їм коштувати.

На початку війни багато говорили про те, що українська армія має перейти стандарти НАТО. Чи відбулось це вже?

Ми вже перейшли на S-структуру, G-структуру, тобто Головне управління працює за цими стандартами, за MDMP. Це інша система роботи у військах, але вона ще на етапі переходу.

Це має відбуватися глобально. Керівні документи мають перетинатися між Збройним Силами, Національною гвардією. Це не тільки наша робота. Не можна, щоб було так, що ми перейдемо, а всі інші – ні. Це треба робити разом.

Ви ж фактично подорослішали на війні?

Раніше, коли я перебував як військовослужбовець в окремому загоні спецпризначення, і ще не було війни, то я мріяв, що будуть бойові дії. Підсвідомо я розумів, що це буде.

Зараз, як командувач, я не хочу війни, не хочу, щоб мої люди гинули, зникали безвісті, були в полоні. Для мене це вже забагато, тому що я все пропускаю через себе.

Я не хочу взагалі, щоб на нашій планеті були війни, тому що за що вбивати людей? За ресурси? Комусь захотілося і в нього є зброя, тому він це робить? Це взагалі жах, це ж не середньовіччя. Ми вже у XXI столітті. Треба розуміти, що необхідно розвиватися. Чому не жити нормально на нашій планеті?

Де ви берете сили, щоб зустрічатися з родичами військовополонених та безвісті зниклих? Оскільки ж кожна родина усвідомлює, що певним чином дотичні до цього. Як це можна пережити і як ви себе потім почуваєте?

Це дуже сильний стрес, тому що я пропускаю через себе кожні їхні слова.

Вони дуже активні люди, кажуть те, що думають, а ми їм потім пояснюємо. В принципі, всі наші зустрічі закінчуються нормально, з розумінням, тому що ми все пояснюємо.

У нас налагоджена система роботи. Ми стягуємо представників Збройних Сил, КШ, Нацполіції, Служби безпеки, представників військових частин, з яких загинули військові, потрапили в полон або вважаються безвістю зниклими.

Це важка робота. Якщо до обіду зустрівся, то після ти вже не можеш нормально працювати, тому що переживаєш, що, як і чому кажуть, про що велися розмови. Це дуже важко, але я розумію, що ми повинні це робити, і ми це робимо.

Ви постійно їздите на фронт, що небезпечно. Навіщо ви це робите?

Наші командири бригад, батальйонів зазнавали поранень. Гинули командири роти. А що робити? Треба їздити. Можна боятися їздити на фронт, але ж ти можеш лагодити вдома розетку і тебе вб'є током. Таке теж може бути, тому що ніхто не знає, що з ним буде завтра.

Нам потрібно працювати. Наша країна – системна, маємо розвиватися і робити все, для того, щоб наші діти потім не воювали. Це – найголовніше.

Маємо усвідомити всією країною, що треба зупинити ворога і жити потім нормально. Ми повинні "набрати м'язів" і працювати над тим, щоб більше ворог ніколи сюди не сунувся, не робив інфільтрації, навмисно нічого не знищував.

Тому це така робота, яка всім службам потрібна. Насправді таких відносин між структурами до війни не було. Зараз я можу спілкуватися з ким хочу, і так само зі мною – хто хоче. Можемо вирішувати завдання, усі йдуть на зустріч і допомагають один одному.

Що найчастіше від вас можуть почути військові, комбриги, командири, які вам телефонують, коли вже просто не мають сил? Які слова підтримки?

Тримайся, ми все здолаємо, ми переможемо, нічого страшного тут немає. Ви і так зробили дуже багато для цієї країни, але треба попрацювати ще трошки. Я разом з вами, і ми будемо це робити.

Всі перегорають, наступають певні моменти, але я їх підтримую, і вони потім нормально працюють – чотири, п'ять років.

Я сподіваюся, що у найближчому майбутньому все закінчиться. Я вже не хочу, щоб ці війни взагалі відбувалися – не тільки в нашій країні. Впевнений, що ці всі війни закінчаться.

Ви виглядаєте як спортивна людина. Як тренуєтесь?

Наразі займаюся армрестлінгом. Це моя улюблена справа. Він мені подобається тим, що не потрібно багато часу або гарні спортивні зали. Достатньо мати стіл, кілька ручок і один тренажер, і можеш виконувати всіх вправи.

Раніше я бігав, але зараз вже набігався. Якщо чесно, втомився бігати марафони, краще вже поплавати. Армрестлінг – це фізична сила в м'язах, в руках, це потрібно.

Людина має бути завжди підготовленою. Це перше, коли ти йдеш у спецпідрозділ. Взагалі таке поняття як спецпідрозділ після війни братиме участь в антитерористичних заходах. А зараз у нас всі – спецнази, всі літають, всі воюють, всі займаються, наскільки це можливо, в тих умовах.

За час війни ви віднайшли рецепт спокою від генерала Півненка?

Не знаю. Я розумію одне: треба працювати. Якщо ти працюєш і в тебе голова зайнята завданнями, які або сам собі даєш, або інколи міністерство націлює на правильну роботу, то в тебе немає часу думати про щось інше.

Я достатньо спокійна людина, хоча інколи буває, що нервую, але намагаюся себе стримувати. Нервувати нема сенсу.

Ким ви бачите себе після війни?

Не знаю. Я про це взагалі не думав. Я понад 14 років служив у підрозділі спеціального призначення, і не бачив себе ніким, крім спецпризначенця.

Потім мені сказали: керуй бригадою. Мені це дуже сподобалось. Вважаю, що це найкраще. Бригада – це сталева міць, і коли бригада у тебе серйозна, підготовлена – це дуже круто. А командири – це повага. Коли командира бригади поважають, він поважає свій особовий склад.

Можливо, піду на пенсію та буду відпочивати. Але, думаю, що такого не буде. Треба буде ще працювати, тому що період війни – важкий, а після війни буде ще важчий період для нашого населення.

Багато людей буде поранених цією війною – і ментально, і фізично. І особовий склад, і цивільні люди. Всі від цієї війни страждають, і з ними буде потім дуже важко працювати. Це буде для нас теж новий досвід.