"У Росії ніколи не буде гідності": історія бійця 14-ї ОМБр про Маріуполь, полон і вишкіл новобранців
Інструктор 14-ї ОМБр з позивним "Мінус" пройшов запекла бої за Маріуполь і понад 3 роки полону. Зараз військовий навчає новобранців і ділиться з ними унікальним бойовим досвідом.
Військовослужбовець на позивний "Мінус" народився в Криму, але сім'ї довелося виїхати після анексії півострова росіянами. Тоді батько долучився до лав Збройних Сил України, що й мотивувало 18-річного юнака. Молодший бакалавр, технік-геодезист за освітою він ухвалив рішення вступити на службу морським піхотинцем. Перший свій контракт підписав у батареї управління артрозвідки.
Повномасштабне вторгнення його застало у Маріуполі, де у повному оточенні українські захисники продовжували нищити ворога. Під час спроби прориву "Мінус" отримав перше поранення. Друга спроба виходу з міста завершилася наказом "Скласти та знищити зброю", якого боєць чітко дотримався.
Втрата брата, поранення, інтенсивні бої за Маріуполь, полон і життєві випробування не спровокували зневіру і безпорадність, а стали викликом на психологічну стійкість для військовослужбовця. Його волинське походження дало відчуття приналежності до батьківських земель і мотивувало доєднатися до ряду Князівців 14-ї ОМБр.
Сьогодні вмотивований, сильний духом і підкований випробовуваннями військовослужбовець має найбільше бажання – нищити противника, аби його нога не ступала на українські землі. Свій неоціненний досвід він передає новому поколінню військових, які проходять вишкіл у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого.
У розмові з 24 Каналом "Мінус" пригадав бої за Маріуполь, розповів про понад 3 роки, проведені у полоні, а також поділився, як зараз відбувається навчання новобранців, і пояснив, чому у вишколі найважливішим вважає психологічну підготовку воїнів.
Шлях від першого рішення стати військовим до першого бою у Маріуполі
У 18 років Ви пішли у морську піхоту. Що спонукало юного хлопця стати військовим та чому саме піхота?
Шлях військового в мене гартується з дитинства. Ми виїхали з Криму (коли Росія анексувала півострів, – 24 Канал) і тато відразу долучився до лав Збройних Сил. Тому мотивація у мене з дитинства. На воєнний напрямок я і навчався.
А чому піхота? Бо я вважаю, що ніхто так не стикається з ворогом обличчя до обличчя, як піхотинець.
У піхоті мене приваблює запал, витримка духу людини. Не кожен зможе пройти, наприклад, енну кількість кілометрів, потім відпрацювати своє бойове завдання і виконати максимум, щоб, по-перше, ворог був знищений, по-друге – чітко виконати завдання, і по-третє – з мінімальними втратами та пораненими з вашої сторони.
Ви згадали, що навчалися на воєнний напрямок. Розкажіть про це детальніше.
Навчався я на геодезиста, точніше – землевпорядник і землеустрій. Але потім пішов у армію, згодом – курс піхоти, спецкурс, 198-й навчальний центр. Здебільшого я навчався на цивільну професію, але на третьому курсі перейшов на заочну форму навчання і пішов служити за контрактом.
Морська піхота першою приймає удар. Повномасштабне вторгнення застало Вас у Маріуполі – на одному з найважчих напрямків. Що з тих перших днів захисту міста від окупантів назавжди запам'яталося?
Напевно те, що ніколи не забути у житті й що часто з'являється у флешбеках, – це жорстокість противника до цивільного населення. Почалися масові артобстріли, люди ще не встигли зрозуміти, що сталося, а по кварталах було багато 200-х цивільних.
Їм було все одно. Російська піхота бачила цивільну людину та намагалася зробити максимум, щоб вбити її. Ніхто не прийшов нікого "асвабаждать" і люди розуміли, що їх прийшли вбивати.
А для чого це було їм така жорстокість необхідна? З якою метою вони це робили?
Я думаю, що це деукраїнізація. Вони бачать в нас "нацизм" через нашу згуртованість, нашу єдність.
Але нацизм процвітає саме у Росії. І ось ця деморалізація на окупованих територіях… Окупанти хочуть максимально знищити український народ, тому що ми краще живемо, аніж вони – це 100%.
Але у нас є єдність, а в Росії її ніколи не буде.
Як мотивація побачити рідних допомагала у полоні
Ви провели у полоні 3 роки та 8 днів. Як вдавалося боротися з постійним психологічним тиском ворога, щоб не зламатися духом?
Це насправді складне питання, яке я і сам собі буває задаю. Напевно, це той факт, що я востаннє бачив рідних у 2022 році. Я саме тоді був у відпустці.
Це і була моя мотивація – побачити їх у будь-якому разі, дотягнути до цього моменту. І також була одна річ, яка нагадувала мені про Україну.
Напередодні Великодня, 19 квітня 2025 року, відбувався великий обмін полоненими та Ви нарешті повернулися в Україну. Яким був момент, коли Ви зрозуміли, що обмін справді відбувається і це не чергові маніпуляції окупантів?
Кількість етапів і їхня різноманітність дала зрозуміти, що це дійсно буде обмін. Коли ми дісталися Білорусі, нам розв'язали очі, ми тоді вже сиділи в автобусах і трохи починали розуміти, що режим спадає.
Я зрозумів усе остаточно, коли побачив шеврон ГУР МО на плечі хлопця, який зайшов до автобуса. Він тоді сказав: "Ну що, хлопці, слава Україні! Зараз пі**рів привезуть і додому поїдемо".
Які емоції Ви відчували, коли повернулися в Україну, і що в той день закарбувалося в пам'яті найбільше?
Того дня я дізнався, що мій старший на 3 роки брат загинув під Покровськом. Саме з ним я починав службу, з нього брав приклад і саме він проводив мене у Маріуполь.
Я найбільше мотивував себе зустріччю з братом. Ми обіцяли один одному… Але, коли я вийшов з автобуса, зателефонував мамі й вона повідомила мені це, то мене розірвало.
Редакція 24 Каналу щиро співчуває рідним та близьким загиблого. Вічна та світла пам'ять Герою!
Яка головна роль інструктора 14-ї ОМБр та чому все починається з психології
Зараз Ви знову у війську, хоча мали підстави не повертатися на службу. Чому ухвалили рішення знову повернутися у стрій? Що мотивувало до такого кроку?
Після повернення з полону я був на евакуаціях людей і тварин, бачив, що відбувається у прифронтових зонах та країні загалом. До того ж мій батько – військовослужбовець. Він продовжує працювати та виконувати свій обов'язок, тому я взяв приклад і повернувся.
Тоді я зрозумів, скільки хлопців повинні побачити важливий бойовий досвід і без тих умов, у яких я опинився. Я вважаю, що важливо максимум його передати, адже він може допомогти зберегти життя і дати відсіч ворогу.
Ви служите у 14-й ОМБр. Як обрали саме цю бригаду, адже раніше Ви служили у морській піхоті?
Вперше оголошення я побачив під час пробіжки. Потім зайшов і подивився на сайт бригади. Так дізнався, що вона волинська. У мене у тата вся рідня з Волині, а це і моє коріння теж.
Плюс було багато вакансій, а отже – бригада мала можливість набирати професіоналів і людей, які відпрацювали не один рік у зоні бойових дій.
Ще однією перевагою стали великі мотиваційні заходи для особового складу. Адже тут ти не лише бойова одиниця, а й людина. Ти не тільки "матеріал", з якого ліплять, а й прагнуть зберегти життя.
Зараз Ви навчаєте новобранців, передаєте їм свій бойовий досвід. Що для вас, як для інструктора, є найважливішим елементом та з яких етапів складається підготовка?
Для мене завжди залишається важливим людський фактор. Тому перше, що ми обговорюємо перед кожним заняттям, – це психологічний підхід до ситуації. Я завжди кажу, що зараз ми не в зоні бойових дій, це спокійне заняття, але максимум намагаюся довести всю серйозність ситуації.
Люди повинні розуміти, до чого їх готують і чим вони будуть займатися. Тому це важливий етап.
Всі ми знаємо, що зараз війна дронів. Саме тому ми навчаємо новобранців рухатися малими тактичними групами, переміщеннями з прикриттям неба, захопленням позицій. Люди повинні розуміти, що небезпека може бути не лише від живої сили, а й від коптера чи дрона. Наші люди навчаються і під скидами, щоб це було максимально наближено до бойових дій.
Новобранців зараз також навчають форсувати річки та як малими тактичними групами переправлятися через водну перепону. Це новий досвід у піхоті ЗСУ, тому що здебільшого це був напрямок Військово-морських Сил ЗСУ.
Новобранців навчають форсувати річки / Фото 14 ОМБр
Також під час навчання ми оцінюємо і реакцію на всі дії:
- переправа з дронами, з придушуванням вогню противника;
- шквальний вогонь зі сторони противника та ДРГ;
- як діяти, якщо потрапили у засідку.
Після цього вже відбувається оцінка групи – до чого вона буде придатна та з чим буде працювати.
Наприклад, у нас на навчанні є 100 людей. Умовно, 30 з них не мають бачення, як реагувати у тих чи інших ситуаціях, але вони можуть командувати, або їхній фізичний стан не дозволяє виконати завдання чи вкластися у норматив, але вони мають лідерські якості та можуть легко все пояснити.
Якщо коротко, то яка головна роль інструктора у підготовці бійців?
Головна роль інструктора – це психологічний підхід. Важливо пояснити, що і як може знадобитися на полі бою.
Другий важливий аспект – це тактична підготовка. Інструктори з тактичної медицини навчають, як користуватися засобами індивідуального захисту, допоміжними аптечками, щоб бійці могли швидко орієнтуватися у своєму спорядженні.
Щодня перед початком занять ми намагаємося повторити з групами те, що проходили минулого дня, щоб усе закріпити.
Як відбуваються навчання у 14 ОМБр / Фото 14 ОМБр
Скільки загалом триває навчання новобранців та як ви розумієте, що вони готові до реальних бойових дій?
Тривалість навчання залежить від різних факторів: БЗВП (базова загальновійськова підготовка), контрольно-тактичні заняття, готовність військовослужбовця до виконання тих чи інших задач.
Тобто, у кожного інструктора є своя шкала оцінювання. Я – інструктор тактичної підготовки, тому у першу чергу оцінюю вміння тактичного переміщення малими групами, як відбувається захоплення позицій та уміння переправлятися через водну перепону.
Якщо людині не вдається здати контрольно-тактичне заняття, то її відправляють на перездачу, поки вона не зможе виконати усі завдання.
Перший, другий раз ми допоможемо бійцю, а на третій – поставимо на самостійне виконання. Якщо людина знову не справляється, то ми повертаємося до допомоги, аналізу усіх помилок, буквально розжовуємо усю ситуацію. Після цього людина знову намагається вкластися у нормативи.
Від себе додам, що люди дуже вмотивовані після таких детальних розмов і підготовки, тому я вважаю, що ми робимо велику справу.
Як морпіх став інструктором 14-ї ОМБр: дивіться відео
Коли Ви у 18 років проходили свої перші спецкурси, вишкіл, то багато речей, напевно, сприймалися як суха теорія. Зараз, пройшовши Маріуполь, поранення та три роки полону, Ви самі стали інструктором. Як змінився Ваш власний погляд на підготовку бійців? Що з того, чому навчали Вас у 18 років, виявилося незамінним, а що б повністю переписали у своїй програмі для новобранців сьогодні?
Усі програми створюються людьми, які мають бойовий досвід. Особисто я навчався у закладі для морпіхів, тому наша підготовка відрізнялася і була спрямована на виконання інших завдань. Але я б нічого не забирав з тієї програми, яка була колись, і від себе нічого б не додавав.
Зараз, під час підготовки новобранців, ми використовуємо весь свій досвід, беремо елементи з різних програм, вишколів і так створюємо новий вишкіл, який поєднує багато напрямків.
До того ж, я не вважаю, що треба перевантажувати новобранців зайвою інформацією, адже їм і без того складно.
Зараз у кожному новобранцеві, у кожному бійцеві я бачу себе. Мені також було складно, я не розумів, що я взагалі тут роблю, був далеко від своїх рідних. І зараз я намагаюся ставити себе у приклад, адже сам пройшов через усе те, з чим зараз стикаються новобранці.
Якби Ви сьогоднішній – як інструктор із бойовим досвідом – зустріли себе 18-річного на полігоні, яку головну пораду собі б дали?
Не треба боятися і падати духом. Ніколи не думай, що ти приречений і вір у себе.
Навчання новобранців 14 ОМБр / Фото, надане 24 Каналу
"Перемога – це ще не кінець"
Зараз Ваші дні наповнені підготовкою бійців у 14-й ОМБр. Але коли Ви дозволяєте собі просто помріяти про перший день після нашої перемоги, то яким ви його бачите? Що зробите найпершим?
Я по життю взагалі спортсмен і ніколи не вживав алкоголю, але в той день я б, мабуть, випив за нашу перемогу. Але це звісно жарти.
А якщо серйозно, то я думаю, що перемога – це не кінець. Поки існуватиме Росія, то нам не дадуть спокійно жити. Тому, я вважаю, що треба готуватися до нових ситуацій і максимум доносити це населенню. Тут важливим буде саме психологічний напрямок.
Я чула, що після завершення війни Ви хочете відкрити спеціальні курси – "Боротьбу за живучість". Що саме входитиме в цю програму і чому цивільним чи військовим важливо вміти долати подібні екстремальні стани?
Ці екстремальні курси будуть навчати людину зберігати холодну голову та правильно мислити в критичних ситуаціях. Такі ситуації будуть наближені до пікового моменту, що ти можеш загинути. І саме це навчає тебе контролю у будь-яких ситуаціях, що, на мою думку, у майбутньому може бути дуже у пригоді.
Я сам був на таких курсах: пожежі на кораблі, вибратися із затопленого судна. Для цього існують спеціальні тренажери, які допомагають адаптувати людську психіку до подібних ситуацій.
Бачачи те, що зараз відбувається у нашій країні (пожежі після обстрілів, як люди опиняються у замкненому просторі під завалами), я думаю, що такі курси навчать брати паніку під контроль та підсилюватимуть жагу до життя.
Ви також хочете займатися психологічною реабілітацією військових та їхніх сімей і навіть бачите в цій справі свою маму. Чому для вас важливо підтримувати саме родини захисників і як ви бачите цю роботу?
Моя родина складалася з чотирьох дітей: три брати та сестричка. Але старший брат загинув, лишився я, а також менші брат і сестра.
Зараз я бачу, як моя мама з усім цим справляється, як щодня вона з цим бореться. В якийсь момент два її сини вважалися зниклими безвісти, а чоловік з інвалідністю – захищає країну. Зараз вона має Героя – загиблого сина, я працюю інструктором, а тато і далі служить.
У ній я бачу великий приклад, як вона психологічно бореться з усіма труднощами. Багато людей їй телефонують за підтримкою, за порадою. Це матері, чиї діти також зникли на війні. Моя мама їх підтримує емоційно, розповідає, як діяти в цих ситуаціях, все поетапно описує.