"Я за землю свою, може, згину в бою, але пухом вона мені стане. Хто ж тепер, як не я, зброю візьме до рук, щоб порвати московські кайдани?".

Ці слова згадує Сергій із позивним "Пастор" – боєць, котрий руйнує стереотипи про протестантів-пацифістів. Він не з тих, хто каже, що переконання не дозволяють йому бути у війську, а навпаки – саме вони привели його в армію. Зараз "Пастор" – мінометник 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

"Пастор" пройшов шлях від волонтера до добровольця, за плечима – важкі бої, зокрема оборона Вугледара, яка тривала 25 місяців.

Воїн каже, що Бог у Біблії 365 разів каже не боятися – це порада на кожен день, яка і допомагає у цій війні.

Про віру на війні, роботу мінометника, шлях від добровольця до військовослужбовця і не тільки читайте у матеріалі 24 Каналу.

Цікаво 104 дні під Лиманом: історія піхотинця, який понад 3 місяці тримав позицію на нулі

"Пастор" – номер обслуги мінометного розрахунку. В цивільному житті Сергій є парафіянином євангельської церкви "Слово благодаті" у Києві. Віра для нього – не просто слово і не формальність, це – життя.

Живучи у Василькові, чоловік їздив у церкву до Києва. Так було і за день до повномасштабної війни.

Хоча жив на той час у Василькові, але 23 лютого приїхав у церкву до друзів на "вечір хвали" – це коли збираються музиканти й віряни, співають пісні, прославляють Господа. О 10 вечора не захотів їхати в Васильків своїм ходом і залишився ночувати вдома у Києві,
– згадує "Пастор"

Тому велику війну чоловік зустрів прямо в столиці, яка з перших годин зазнала атак. Хоча, як згадує "Пастор", про повномасштабну війну його попереджала подруга Юлія Сокол, яка є керівницею благодійного фонду "Крапка відліку" і волонтерила з 2014 року. Тож того фатального ранку Сергій вирушив до своєї подруги, щоб допомагати.

Сергій Пастор
У перші дні Сергій також готував коктейлі Молотова / Фото надане 24 Каналу

У перші дні чоловік допомагав організовувати бомбосховища по району та годував безпритульних на Дарницькому вокзалі. Але тоді, бачачи, як формуються підрозділи Тероборони, він вже замислювався над тим, аби вступити до них. Однак все ж тоді "Пастор" присвятив себе волонтерській роботі.

"Ми допомагали військовим, допомагали цивільним. З самого початку нам теж дуже допомагали християнські громади з інших країн: Польщі, Нідерландів, Німеччини, Англії. Допомога надходила звідусіль, прямо фурами їхала в Україну. І зараз вони допомагають", – згадує воїн.

Сергій разом з іншими волонтерами допомагав бійцям добровольчих формувань територіальних громад, родинам з дітьми та всім, хто потребував опіки. Коли Сили оборони звільнили Київщину, чоловік на власні очі побачив жахіття, скоєні росіянами.

Коли Київщину звільнили, то ми почали їздити в Бучу, Гостомель, Ірпінь. Я бачив, як там все понівечено. Їздили в села на Чернігівщині, возили гуманітарну допомогу. Але думка про те, що я можу робити більше для нашої перемоги, мене не полишала. Слово Боже вчить, що віра без діл мертва. Як же ми віримо в нашу перемогу? От я і намагався робити щось,
– каже Сергій.

Рішення робити більше було. І його чоловік ухвалив у серпні 2022 року.

Сергій пригадує, що вже на той час, коли він вирішив іти у військо, у його колі з’явилися загиблі – однокласники, спільні знайомі. Але це тільки посилило бажання іти до армії. Волонтерка Юлія Сокол підтримала рішення Сергія, а її чоловік сказав, що йому краще іти в артилеристи або мінометники, бо з огляду на вік складно буде вчитися працювати зі стрілецької зброї.

У ТЦК Сергій просив саме артилерію або міномет. Там йому пішли назустріч і скерували до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

Запам'яталося, що коли вступав до війська і вже в Білій Церкві проходили психологів, то один мене ніби відмовляв. Розказував, що він тільки з Донбасу, що там бруд, кров, люди гинуть, що "ти подумай, чи воно тобі треба". А я спокійно сиджу і кажу: "Та я все розумію, мені треба туди, до війська". Він питає: "А чого ти такий спокійний? Ти завжди такий?" Кажу: "Та ні, просто чого мені зараз нервувати?" Він каже: "Ну, ти добре подумав?" І мені на серце тоді лягли такі вірші, кажу: "Я за землю свою, може, згину в бою, але пухом вона мені стане. Хто ж тепер, як не я, зброю візьме до рук, щоб порвати московські кайдани?" Він сказав: "Проходь". Людей тоді записували, хто куди хотів. І я одразу пішов на свою посаду,
– згадує Сергій.

Після проходження підготовки Сергій, який уже отримав позивний "Пастор", опинився під Вугледаром. 1 жовтня у бійця був перший вихід в селище Павлівка біля Вугледару.

Сергій Пастор
"Пастор" у Павлівці, жовтень 2022 року / Фото надане 24 Каналу

Уже наприкінці жовтня ворог почав нові штурми, залучивши 155-ту бригаду морської піхоти. Росіяни тоді проскочили українські позиції й прорвалися в Павлівку.

"Ми по рації чули, як наші мінометники відбивали штурм. Нас було п'ятеро на позиції, і ми зайняли кругову оборону. Командир "Ангел" сказав: "До роботи". Пам'ятаю, як стою з міною, а трасери летять на рівні грудей. Думаю: трасера бачу, а скільки ще не бачу? Тож доповіли командиру, що не можемо довернути – не вистачає сектору, щоб здійснити постріл по цілі, і тоді "Ангел" дав команду відходити й забрати за можливості міномет. Ми витягли міномет, завантажили речі. Виїхали. На КСП потім сказали, що над нами висів дрон: ми від'їхали, і через дві хвилини кацапи були на нашій позиції", – згадує боєць.

Опісля того бійці вже виставили міномет у самому Вугледарі. Однак пастор отримав незначне поранення й опинився у госпіталі в Кураховому.

Потім виставили міномет у Вугледарі. Вночі підвезли БК, почався обстріл. Коли тягнув міни, шлейка від тубуса порвалася, і мені перебило мізинця на нозі. Привезли мене в Курахове в лікарню, кажуть: "На шпиталь". Я кажу: "Який шпиталь? Пацани штурми відбивають, перемелених привозять, а я з мізинцем? Мені соромно". Примотав тоді того мізинця до сусіднього пальця, і через три тижні знову поїхав на позицію,
– каже "Пастор".

"Чорні Запорожці" тримали оборону Вугледара 25 місяців. За цей час місто вже стало як рідне, а побратими жартома називали "Пастора" його комендантом. Щоранку він ходив спершу на КСП, потім на позиції інших розрахунків, до піхотинців, і до місцевих, які залишалися в місті.

Серед останніх були й "ждуни". Боєць пригадує, як одна з мешканок казала, що виїхала б з міста, якби можна було їхати в Росію. На що "Пастор" казав, що вона може іти до російських позицій.

А ще "Пастор" повісив Путіна у Вугледарі. На жаль, не справжнього, а тільки манекен на центральній площі біля пам’ятника шахтарям. Потім росіяни почали шукати його.

Хлопці казали, що за мене давали 600 000 рублів. Я їм жартома пояснював: не ведіться, вони тільки обіцяють,
– каже воїн.


"Пастор" повісив опудало Путіна у Вугледарі / Фото, надане 24 Каналу

Влітку 2024 року, коли битва за місто наближалася до кінця, "Пастор" пішов у піхоту. Щоправда, на один вихід, щоб замінити побратима, в якого народилася дитина.

Я сказав командиру: "Нащо його дружина буде нервувати, ще молоко згорить. Давайте я піду? Пробув замість побратима на позиціях 9 днів замість місяця,
– каже "Пастор".

Вугледар після російських атак: дивіться відео

Наприкінці вересня довелося покидати Вугледар. Боєць згадує, що місто вигоріло на його очах. Вихід відбувався через "дорогу життя" – посадку, якою виходили всі, хто міг.

"Пастор" з побратимами підірвався на "лєпєстку", довелося швидко міняти колесо машини. Під навалою дронів та обстрілами, бійцям вдалося і самим виїхати, і вивезти міномет.

Після Вугледара 72-га ОМБр вирушила на відновлення на Херсонщину. Опісля – назад на Донеччину, на Покровський напрямок, який, за словами бійця, став найскладнішим з-поміж усіх.

"У Троїцькому тиждень працювали на "першому заряді" – це коли ворог на відстані менше кілометра. Відповідь прилітає, а ти мусиш виходити працювати. Пам'ятаю, нас атакували FPV. Перший дрон вдарив, ми ледве встигли розтягнути міномет і накрити його ковдрою. Потім прилетіло ще три дрони, все горіло навкруги, ще й погода була ясна. Я згадав пророка Іллю і помолився про дощ, щоб нас могли вивезти. І ввечері справді почалася злива й вітер. Ми вантажилися в MaxxPro цілих 8 хвилин – це вічність, але ми проскочили. Це Божа ласка", – каже "Пастор".

"Пастор" на службі / Фото надане 24 Каналу

Зараз боєць працює в розрахунку з трьома побратимами – командир "Кагор", Мирон і "Скрипа".

У нас дуже дружній колектив. Треба кудись їхати, витягувати машину, десь когось підмінити – не питання. Хлопці, якщо треба комусь у відпустку поїхати, кажуть: "Я залишусь на позиції, а ти їдь, потім поміняємось". Коли їдемо на бойові, хлопці мене завжди підтримують в молитві, кажуть: "Амінь",
– розповідає боєць.

А ще у його розрахунку є традиція – "Пастор" на позиціях варить борщ.

Я просто беру з собою все, що треба на борщ, і варю. Смак якийсь інший, ніж вдома. У нас і гості заходили на позицію, хлопці з РЕБу. Їм був потрібен інтернет і зв'язок, ми їх і пригостили,
– каже "Пастор".

Боєць пригадує, що тоді, як він вирішив піти до війська, одна дівчина в церкві спитала його, чи він не боїться.

"Я відповів: "Так, мені страшно. Але я не боюсь". Знаєте, в Біблії 365 разів Бог каже: "Не бійся". Це стільки ж днів, скільки у році. Господь на кожний день мені каже, щоб я не боявся. Коли мені стає страшно, я співаю Богу пісні. В буквальному сенсі. Є християнські пісні, і я співаю", – каже "Пастор".

Водночас воїн зазначає, що він не єдиний з церкви "Слово благодаті", хто воює. Крім нього у війську ще 12 людей.

Щодо вагань, чи брати до рук зброю, чи не брати, то боєць керується тим, що пише Біблія. У Біблії багато разів згадується слово "меч". Понад 400 разів, і менш як 10% – це як алегорія, як меч духовний. Усе інше – це зброя. Навіть учні Ісуса мали при собі зброю. Апостол Петро, коли прийшли брати Ісуса, відрубав вухо рабу первосвященника,
– пояснює "Пастор".


"Пастор" уже майже 4 роки у війську / Фото 72-ї ОМБр

Так само воїн дає собі відповідь щодо заповіді "не вбий", адже якщо ти береш до рук зброю, то порушуєш її. Однак "Пастор" наголошує, що для українця взяти до рук зброю – це не про насилля, а про любов. Любов до тих, кого захищаєш.

Коли я нищу ворога, я не вбиваю – я ліквідовую. Заповідь "не вбий", яку Мойсей приніс, – це як наш кримінальний кодекс: не вбити з метою заволодіти майном, усунути конкурента тощо. Але в тій же другій книзі Мойсея ("Вихід"), коли Мойсей спустився з гори Синай і побачив, що народ поклоняється золотому тельцю, він розбив скрижалі й наказав синам Левія взяти мечі та вбивати. Вони в той день вбили 3 000 своїх братів за ідолопоклонство. То що, Мойсей не розібрався в питанні? Ні, він розумів. Проблема лише в трактуванні й перекладі,
– каже "Пастор".

А ще боєць каже, що любить псалми, особливо ті, що написав цар Давид, який славив Господа, просив про захист і поклонявся йому.

У підрозділі "Пастор" намагається робити свою роботу. Він розуміє, що знищує ворога, але дивитися на результат чи відео з ураженнями – не хоче.

"Знаю, що десь там знищую ворога, але жодного разу не бачив результат своїми очима, і не хочу. Дехто каже: "А мені, знаєте, по приколу". От у мене є друзі-дронщики – для них це "любо-дорого подивитися". Їм це подобається, але вони юні, вони молоді. А я, можливо, тому й не хочу... ", – пояснює він.

За словами військового, йому досить просто почути по рації, що робота виконана добре.

"Мені достатньо того, коли командир приїжджає і розказує: "Сиділо в кущах чотири чоловіки, ми наводились, прилетіло – мінус чотири". Або як нещодавно штурмували на мотоциклах, ми стріляли – "страйк", вибили трьох. Мені достатньо, коли командир по рації каже: "Дякую, хлопці, молодці, хороша робота". Якщо командування задоволене – цього достатньо", – підсумував "Пастор".