Він приїжджав туди влітку минулого року, ходив та пригадував, як вони разом із побратимами відбивали населений пункт у бойовиків. Це було чотири роки тому – 10 лютого 2015-го. Андрій з позивним "Спайдер" у складі полку "Азов" заходив на стратегічну висоту за 20 кілометрів від Маріуполя, яку терористи зробили своєю вогневою позицією.
Читайте також: "Не потрібно ховатися – треба йти захищати Україну"
"Нас розділили на три напрямки. Безпосередньо у Широкине заходила друга рота, третя рота – і я з нею – йшли через Пікузи, а перша рота – через Павлополь. Нас завезли у селище Пікузи о 5 ранку, коли тільки почало світати. Нашим завданням було добратися до дороги поблизу населеного пункту Заіченко. По даним розвідки, там нікого не було, й нам треба було зайняти блокпост та бліндажі бойовиків. Коли ми пішли туди, виявилося, що там повно людей. До терористів ми підійшли дуже близько, тоді по нам почали працювати, спочатку ворожий кулемет, а потім – зенітна установка (ЗУ). Наш підрозділ відійшов. Тим часом, перша рота вже була у Широкиному. А по Пікузам працювали "Гради", – розповідає Андрій.
Того дня окупанти втекли з Широкиного, але вже 12 лютого почали наступ. Його українські бійці назвали "атакою зомбі". Частину бойовиків ліквідували, інші відступили. 14 лютого терористи підтягнули свої танки та піхоту. Усі подальші дні вони намагалися повернути зручну позицію. Але постійно несли втрати.
Ворог поклав там батальйон пораненими. Ми слухали перехвати по радіостанціях – вони постійно забирали по п'ять-десять своїх поранених. Серед бойовиків були ті, що приїжджали вчитися, російські курсанти, але були й місцеві, бо дуже добре розумілися на місцевості, може, відпочивали колись у Широкино, – припускає військовий.
Бої продовжувались. Обстрілами бойовики нищили покинуте місцевими селище біля моря, яке поступово перетворювалося на руїни.
Коли ми зайшли до населеного пункту 14 лютого, я бачив розбиту техніку ворога, яку спалили наші хлопці чотири дні тому: розбитий Урал з боєприпасами, БМП. При мені підбили танк, але він зміг "уповзти". Вночі було чутно, як бойовики на танках заїжджають просто в будівлі. Пізніше почалися артилерійські дуелі – Широкине буквально зносили, ворог безуспішно намагався нас вибити. Вже через місяць вони робили позиції – між будинками прокопувалися, а в будівлях підривали окопні заряди, щоб уламками перекривати свої переходи. Та селище, у яке ми так важко заходили, залишилося українським.
Наші воїни роблять все, щоб окуповані міста та селища Донбасу знову стали українськими. Допомогти їм у цьому можна тут.
Читайте також: "Чому я маю ховатися? Я – патріот своєї країни"