1 
У державі, де не було чіткого правила спадкування, кожна смерть султана могла запустити нову громадянську війну. Не існувало простого принципу: трон переходить до старшого сина – і крапка, пише Daily sabah. Натомість будь-який чоловік із династії Османів міг заявити про свої права.
Саме з цього страху народився один із найжорстокіших законів в історії Османської імперії. Мехмед II, відомий як завойовник Константинополя, офіційно закріпив практику братовбивства в "Канун-Намі" – кодексі дому Османів. І зробив це не як виняток, а як політичне правило "заради порядку світу".
Хто такий Мехмед II і чому його закон став таким страшним?
Мехмед II увійшов в історію передусім як султан, який у 1453 році захопив Константинополь і перетворив його на центр Османської імперії. Але в його спадщині була не лише велика перемога, що змінила баланс сил у Східному Середземномор’ї. Десь між 1477 і 1481 роками, уже після завоювання міста, Мехмед II закріпив у законі те, що раніше існувало як кривава династична практика. Документ мав назву "Канун-Намі-і Алі Осман" – кодекс дому Османів.
У ньому були положення про придворний церемоніал, управління провінціями, ієрархію одягу при дворі. Але найвідомішою стала одна фраза – про братів султана. Якщо хтось із синів успадкує султанат, йому належить убити своїх братів заради "порядку світу". Більшість улемів це схвалила, тож діяти потрібно відповідно.
Криваві закони османів / Фото unsplash
Ключовим тут було поняття "нізам-і алем" – "порядок світу". Саме ним пояснювали страшну логіку закону: живий брат із правом на трон – це не просто родич, а потенційна громадянська війна. Османські правники пов’язували це з ісламською правовою ідеєю суспільного інтересу та з тезою, що смута гірша за вбивство. Аргумент був невблаганний: краще одна смерть зараз, ніж тисячі смертей пізніше. Сам закон подавав це не як жорстокість, а як державну необхідність.
Султан ніби мав не просто право, а обов’язок прибрати всіх можливих претендентів, щоб імперія не розвалилася в боротьбі за владу. Водночас оригінал рукопису часів Мехмеда II не зберігся.
Як братовбивство стало частиною османської політики?
До Мехмеда II османські султани вже вбивали родичів заради престолу. Кожен османський султан до нього, крім Османа й Орхана, убив принаймні одного чоловіка зі своєї родини. Один із перших важливих прецедентів стався після битви на Косовому полі 15 червня 1389 року. Султана Мурада I вбив сербський лицар Мілош Обіліч. Його син Баязид дізнався про смерть батька раніше за свого брата Якуба Челебі.
Якуб щойно командував лівим крилом османського війська і допоміг здобути перемогу. Але Баязид викликав його до свого намету нібито на військову раду. Там уже чекали кати. Якуба задушили шовковим шнуром. Саме шовковий шнур став символічним знаряддям страти принців: кров представників династії вважалася священною і не мала проливатися на землю.
Історія Османів / Фото unsplash
Головним уроком для Османів стало не це вбивство, а період, коли братів не змогли прибрати швидко. Після поразки Баязида I від Тимура в битві під Анкарою 28 липня 1402 року султан потрапив у полон і помер у неволі в березні 1403 року.
Імперія залишилася без одного правителя, натомість у неї було кілька претендентів. Його сини розділили державу на ворожі частини: Сулейман Челебі взяв Фракію й облаштував двір в Едірне, Іса Челебі контролював Бурсу й анатолійське ядро. Мехмед Челебі тримав Амасью. Муса Челебі спершу був полоненим Тимура, а потім став воєначальником із власною армією.
Період між 1402 і 1413 роками увійшов в історію як міжцарів’я. Османська держава фактично перестала діяти як єдине ціле. Землі, які раніше підкорили Османи, почали відновлювати незалежність. Європейські васали віддалялися. Візантія, яка вже була близько до загибелі, отримала ще пів століття життя.
Брати вбивали одне одного по черзі. Ісу, за більшістю версій, утопили в лазні. Сулеймана схопили під час втечі з Едірне й задушили 17 лютого 1411 року. Мусу переміг Мехмед у битві при Чамурлу 5 липня 1413 року, після чого його також стратили. Коли Мехмед I нарешті знову об’єднав імперію, у листі до сина Тимура Шахруха він написав фразу, яка фактично містила майбутню логіку закону: його предки добре знали, що два султани не можуть правити в одній країні одночасно. Саме цей страх перед новим міжцарів’ям і став підґрунтям для майбутньої легалізації братовбивства.
Коли і чому Мехмед II сам застосував цю практику?
Мехмед II не чекав, поки закон буде написаний, він сам застосував цю логіку одразу після приходу до влади. Його батько Мурад II помер 3 лютого 1451 року. Мехмед, якому тоді було 19 років, поспішив із Маніси до Едірне й прибув до столиці 18 лютого. Єдиною перешкодою для його беззаперечного правління був маленький зведений брат Кючюк Ахмед.
Він народився у травні 1450 року й був ще немовлям – приблизно дев’яти місяців. Мехмед викликав матір дитини, Хатідже Халіме-хатун, до тронної зали. Вона мала прийняти співчуття через смерть Мурада II і привітати нового султана. Поки вона сиділа перед Мехмедом, він відправив Алі-бея, сина прикордонного командира Газі Евреноса, до її покоїв та наказав стратити малюка.
Навіть при дворі наказ викликав сильне потрясіння. Мехмед переклав провину на виконавця й наказав стратити Алі-бея. Через роки Мехмед II оформив таку практику в законі.
Іноді братів убивали одразу, іноді їх роками тримали в полоні або використовували як політичний інструмент. Так сталося з Джемом, сином Мехмеда II. Після смерті султана 3 травня 1481 року його сини Баязид і Джем почали боротьбу за владу. Баязид прибув першим, яничари проголосили його султаном.
Джем захопив Бурсу, карбував монети від свого імені й навіть пропонував поділити імперію: Румелія – Баязиду, Анатолія – йому. Відповідь Баязида передавала всю логіку закону: між правителями немає родинних зв’язків. Джем програв битву при Єнішехірі 19 червня 1481 року й утік. Спершу до мамлюків у Каїр, потім до лицарів святого Іоанна на Родосі, далі під контроль французької корони й до Ватикану.
Він провів 13 років як один із найцінніших полонених Європи. Баязид платив папі Інокентію VIII 45 тисяч золотих дукатів на рік, щоб брат залишався за мурами. Джем помер у Неаполі 25 лютого 1495 року. У джерелі зазначено, що причиною майже напевно була отрута. Йому було 35 років.