Читати українське – це класно і сучасно, – інтерв'ю з письменницею та співачкою Тетяною Власовою

Пані Тетяно, ви – письменниця, співачка, "піарниця" кінофестивалю та кіноакадемії. Тож дивитися на сучасну українську культуру, так би мовити, з трьох ракурсів – і яку картину бачите?

Загалом позитивну. Насамперед тому, що відбувається рух у всіх сегментах, в яких я маю честь працювати – в музиці, літературі, кіно. Тому в питаннях майбутнього української культури я швидше оптиміст, адже спостерігаю за розвитком креативних індустрій фактично зсередини – і те, що бачу, мені подобається. Головне – ми маємо зворотний зв’язок від читачів, слухачів, глядачів. І маємо значний запит на українське – це дуже сильно радує. Тому нам є для чого працювати, хоча роботи, звісно багато і зараз, і ще попереду.

Зверніть увагу! Україна обирає 30 знакових книжок Нашої Незалежності

Ви кажете, що є значний запит на українське… Але водночас цифри свідчать, наприклад, про те, що в Україні видають дуже мало книг (порівняно з іншими країнами), а українці в основній своїй масі – далеко не найактивніші читачі…

Насправді я б порівнювала нас не з іншими країнами, а з самими собою, тобто з Україною ще якийсь час тому. І якщо ми подивимось, власне, на рух всередині країни, у нашому культурному сегменті, то побачимо все-таки зростання запиту і підвищення уваги до українського. А з приводу того, що українці далеко не найактивніші читачі – значить, нам є ще над чим працювати.

Любов до книги починається з дитинства. Як ви вважаєте, чи треба особливу увагу приділяти видавництву дитячих книг, читанню вдома, у дитячих садочках, школі?

Любов до книги мені прищепила мама, вона все життя дуже багато читає. Я вже в три роки почала читати, і з того часу моя любов до книг тільки посилювалась.

Мені здається, що дітям варто показувати правильний приклад. Не силоміць вкладати в руки книжку, а прищеплювати інтерес до неї, у тому числі – власним прикладом. Також велику роль мають відігравати дитячі книги. На щастя, їх у нас зараз видають дуже багато, вони яскраві, класні і такі, що самій хочеться їх гортати, в не лише дитині. У моєму дитинстві, на жаль, таких книжок було мало, і вони не всі були доступні…

Ви – засновниця літературно-мистецького проєкту "ІншіВірші", мета якого, за вашими словами: "показати, що читати – це модно, читати вірші – це сучасно, а читати хороші вірші українських поетів – це взагалі круто". Карантин дещо скорегував ваші плани… Але як у цілому оціните проєкт? Вдається вам переконати слухачів, що читати – модно і круто?

Так, створюючи цей проєкт, мала за мету показати, що читати українське – це класно і сучасно. І мені здається, що нам із командою це вдається. Після наших заходів ми часто чуємо фразу: "Я раніше не читав вірші, але тепер ними зацікавлюсь".

Минулого року у нас був цікавий кейс: ми провели марафон онлайн-читань "Слова – щоб дихати" на підтримку благодійного фонду "СВОЇ", який саме збирав кошти на закупівлю кисневих концентраторів. У проєкт ми запросили багатьох відомих українців, які в онлайн-ефірах читали вірші українських поетів – класиків і сучасників. І ми бачили цей фідбек від читачів, які завдяки нашому проєкту відкривали для себе нові імена. Після ефірів нам багато писали, дякували, ділились тим, що тепер читають. Думаю, ми йдемо правильним шляхом.

Перша книга Тетяни Власової "Ефект близькості" / Фото Kalinaphotolab

Які ще українські літературні проєкти, на вашу думку, заслуговують уваги? Поділіться своїм враженням, наприклад, про проєкт "30 знакових книжок нашої Незалежності", який триває нині. Чи ви взяли вже участь у голосуванні?

Так, звісно, я вже проголосувала за 30 знакових книжок. І це, зізнаюсь, було не дуже легко, тому що мені хотілося проголосувати абсолютно за всіх, навіть за ті книжки, які ще не читала.

Власне, цьому проєкту я дуже вдячна за те, що мій список must read добряче поповнився – у мене є певні прогалини в нашій українській літературі, і проєкт спонукає просто зараз почати їх заповнювати. Вірю, що багато українських читачів реагують на нього так само. Я за те, щоб узагалі ще більше було таких проєктів, завдяки яким українці для себе відкривають нові книги, читають їх уперше або перечитують вкотре.

Можете назвати власний список книг сучасних вітчизняних авторів, які, на вашу думку, має прочитати кожен українець?

Ох, їх надто багато! Назву декілька і, мабуть, не буду надто оригінальна. "Московіада" Юрія Андруховича, "Ворошиловград" Сергія Жадана, "Довгі часи" Володимира Рафеєнка, збірка "Антологія української поезії ХХ століття", "Записки українського самашедшого" Ліни Костенко…

Поради для вас Як почати читати більше

Яку українську книгу ви прочитали нещодавно чи, може, читаєте зараз? Чому обрали саме її?

Це твір Василя Муліка "Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки". Напевно, ця книга сама мене обрала – мені подарував її автор, із яким я приятелюю. До речі, зовсім скоро ми з Василем плануємо спільний літературний вечір у Києві, тому принагідно запрошую на нього всіх, хто любить українську поезію та прозу.

Буває у вас відчуття, коли читаєте книгу і ловите себе на думці, що оцінюєте-сприймаєте її не як читачка, а як письменниця?

На щастя, ні. Коли я читаю, то все-таки повністю розчиняюсь у книзі як читачка. І це прекрасно, тому що мені страшно самій написати вже щось написане. А коли я не пишу, а читаю – тоді просто насолоджуюсь емоціями, які отримую від читання. Як у авторки, у мене може бути певний навіть жаль від того, що цей твір написала не я. Але це тільки мотивує писати краще і краще.

Автограф-сесія Тетяни Власової  / Фото Kalinaphotolab

Ви поїздили Україною, презентуючи свою книгу, провели чимало зустрічей... Який портрет вашого читача – шанувальника поезії? І чи ваш читач такий самий, як загалом в Україні?

Тут все просто: я знаю свого читача, ми з ним добре знайомі, ми з ним приятелюємо і навіть дружимо. Мій читач – це людина, яка думає, відчуває, вона емпатична і емоційна. Мені дуже важливо апелювати саме до емоцій людей, які вони часто приховують. І мені здається, що мої вірші (принаймні хотілось би так думати) допомагають їм ці емоції відкривати щонайменше для самих себе. Це дуже важливо, адже ховати емоції не завжди потрібно, іноді їм треба давати волю. І ми з моїм читачем в цьому плані один одного знайшли – я пишу, а він бачить себе в тому, що я пишу.

Дехто вважає, що карантин для письменників має свої плюси. Менше відволікаючих факторів, можна зосередитися і творити. Письменники не так залежать від живих виступів, як ті ж співаки чи музиканти… Як вам працюється у нинішні непрості часи?

Я не дуже відчула карантин саме з цього боку – у мене як відбувалось всього багато, так і відбувається. Мені добре працюється завжди, бо я в плані написання не залежу від зовнішніх чинників – швидше, від внутрішнього мого настрою. Тобто, що б там не відбувалось за вікном – я пишу не про обставини, а про те, як їх відчуваю і переосмислюю. Тому будь-які обставини корисні. Зараз я готую свою наступну книгу – вона буде інша, і вона вже пишеться. Власне, там про це і буде – про світ загалом і про людину в ньому зокрема.

До теми Варто прочитати кожному: 10 книг про українську ідентичність