Деталь, яка пояснює, чому Україна так довго чекала ATACMS

Союзники ремонтували зброю

З цієї специфіки заряджання виник жаргонний розподіл в американських військових на "тонку ракету" – тобто GMLRS, і "товсту ракету" – тобто ATACMS (незалежно від модифікації).

Читайте також Росія без Путіна: чи реально досягти ізоляції диктатора після виборів?

Відомо, що одна з ракет, яка впала російським окупантам на голову в Бердянську, була взагалі 1996 року випуску. Саме в цій деталі криється відповідь, чому довелося так довго чекати ATACMS.

Річ у тім, що нормативний строк служби цієї ракети складає усього 10 років. Поняття "нормативний строк служби" у цьому випадку означає і те, що після завершення цього періоду ніхто не може гарантувати надійність роботи вузлів та агрегатів ракети.

З цього виходить, що одна з відстріляних по окупантах "товстих ракет" прослужила понад 2 нормативні строки. Привести її назад до кондиції реально вимагало тривалого часу, щонайменше кілька місяців.

Певний політичний аспект у підборі модифікації ATACMS для нас відшукати за бажання теж можна.

Чи прискорять ATACMS контрнаступ

Зазвичай під час робіт з оновлення "товсті ракети" модифікації M39 та M39A1 з касетною бойовою частиною переробляють на модифікацію M57, з унітарною бойовою частиною у 227 кілограмів та дальністю стрільби до 300 кілометрів.

Цікаво Дві війни за 10 років чи все ж одна? Як правильно говорити про війну в Україні

Та модифікація, яку ми отримали, має дальність стрільби до 165 кілометрів, але натомість маса бойової касетної частини складає аж 560 кілограмів.

Україна стала першим оператором ATACMS, який використав ці ракети саме для ударів по летовищах противника. Досі цей ОТРК в бою використовувала тільки армія США під час воєн проти Іраку в 1991 та 2003 роках. Але тоді цілями виступали лише позиції ППО та командні пункти ворога.

Щоб досягнути необхідного ефекту в паралічі протиповітряної оборони та структур управління противника, американські військові відстрілювали на добу щонайменше 20 ракет ATACMS, іноді могло доходити й до 100. Загалом за 1,5 місяця боїв витратили понад 600 ракет цього типу. Це насправді дуже контрастує із даними The Wall Street Journal про те, що нам дали "кілька" ATACMS.

Після удару в Бердянську не варто аж так сподіватись, що ЗСУ зможуть швидко масштабувати успіх ударами й по інших летовищах ворога.

Рекомендуємо Як Захід може і повинен перемогти у четвертій світовій війні

Треба подивитись на специфіку цілей, по яких працювали: в Бердянську та Луганську – це були закинуті цивільні аеропорти без жодних захисних споруд. Там росіяни навіть не займались накладанням покришок на вертольоти, про будівництво якихось захисних "козирків" навіть мови не було.

Крім того, перш ніж малювати красиві інфографіки із "зонами покриття", куди тепер можуть діставати ATACMS, треба робити поправку не тільки на "паспортну" дальність стрільби, але й на фактичну дистанцію. З поправкою на те, що пускова установка має стояти на пристойній дальності від лінії фронту. Крім того, треба робити поправку і на можливу кількість ракет, бо й тут все логічно – "щільність" по числу ATACMS, які можуть впасти на одиницю території з об'єктами противника.

Ні, ATACMS не здатні "прискорити контрнаступ", хоча б тому, що ракети не ходять в штурми на посадки, які насправді є гарно замаскованими, з використанням рельєфу місцевості, укріпленими вузлами оборони противника.

Будь-які завищені та нереалізовані очікування потім же падають колективною тінню не на тих, хто ці дурниці генерує, а на наших військових, які ведуть протиборство з ворогом.