Пояснення на прикладі Нагірного Карабаху
Воно будується на тому, що акт агресії (та її продукт – окупація) і ведення бойових дій ототожнюються. А це велика помилка. Звичайно, відповідні речі тісно пов'язані, але все ж не тотожні.
Читайте також Намагалися закрити діри, а втратили рекордну кількість: якої техніки "позбулися" окупанти
Колись в Інституті міжнародних відносин нас вчили тому, що війною рахується збройний конфлікт, в ході якого протягом року загинуло не менше 1 тисячі комбатантів.
Бойові дії в межах війни мають початок і кінець, характеризуються відповідною інтенсивністю пропорційно залученим силам і засобам. При цьому не завжди закінчуються якимось остаточним політичним врегулюванням, створюючи тим самим основу для нового загострення.
Саме тому ми й кажемо, до прикладу, Перша карабаська і Друга карабаська війни. Попри те, що між цими двома війнами не було якогось сталого врегулювання, і навпаки, була зона латентної напруженості, де час від часу виникали сутички й відбувався обмін ударами.
Зауважте Як Захід може і повинен перемогти у четвертій світовій війні
Так само і в нашому випадку. Акт агресії Московії проти нас був у 2014 році. Сам акт і злочин агресії не пов'язані з масштабами ведення бойових дій, залученими силами й засобами. Водночас після активних бойових дій на Донбасі у 2014 – 2015 роках, що мали свою інтенсивність і географію, був період коли інтенсивність обміну ударами не дає можливість говорити про війну, попри те, що 7% наших територій і сотні тисяч наших громадян перебували в окупації й не було сталого політичного врегулювання.
Тому, можливо, з часом будуть говорити про війну 2014 – 2015 років і про війну, яка почалася 24 лютого 2022 року.