Для початку, трохи про західну політичну еліту, яку у нас схильні переоцінювати.

Читайте також Зірвані наступи ворога та потужна оборона ЗСУ: яким був 2023 рік на фронті

Як деградувала західна еліта

За десятиліття після завершення холодної війни ця еліта встигла помітно деградувати, бо не було викликів, які її загартовують. Зараз західну еліту складають люди, які багато років вчилися уникати відповідальності і реальних політичних рішень, займаючись імітацією політичної активності.

У США це виразно оформилося після виборів, на яких Барак Обама переміг Джона Маккейна.

Але у США подібні політики вже давно не в моді. Обама, звісно, не був якимось втіленням "зла". Цікавий, молодий, вмів справляти враження. Але наробив купу помилок, уникаючи ухвалення реальних рішень.

Зараз це загальна "пошесть" західних політиків – уникати політичних рішень, замінюючи їх симулякрами. Рішення – це завжди складно, це проблемно, вони можуть бути помилковими і бити по тому, хто їх ухвалює. Простіше нічого не робити, підміняючи дії заявами.

Перелякані політики йшли на незвичні для себе кроки

Коли почалася повномасштабна російська агресія проти України, то західні політики були змушені керуватися двома факторами:

  • підтримка України у власних суспільствах;
  • страх перед тим, що агресія пошириться на них.

Тому у стані переляку вони були змушені вчиняти незвичні для себе кроки. Зокрема, щось вирішувати. Перші рішення щодо зброї для України, ленд-ліз, заявка на вступ до Європейського Союзу – це все з цієї серії.

Згодом перший переляк пройшов, і західні політики вирішили для себе, що "стратегічно" вони вже перемогли. ЗСУ підірвали військовий потенціал Росії, і вона, мовляв, вже не несе для Заходу загрози. Тому можна повертатися до звичної практики – уникати рішень.

Бо рішення – це завжди страшно. Раптом у відповідь на рішення про ракети для України Росія завдасть ядерного удару? Так, ймовірність низька, але навіщо ризикувати? Тому вони почали імітувати підтримку, розказуючи власним громадянам, що вони будуть допомагати Україні стільки, скільки потрібно. Це формулювання "стільки, скільки потрібно" – це квінтесенція страху ухвалювати рішення, бо казати "до перемоги" – це вже занадто конкретне формулювання. Не варто так робити.

Важливо Що не так з вироком для ката в'язниці "Ізоляція" Дениса Куликовського

Розрахунок їхній теж був зрозумілий. Україна відбилася, Росія втрачає потенціал, колись "бункерному діду" набридне воювати, тоді з ним все це заморозять без різких рухів та загроз, пов'язаних з ядерною зброєю. Звісно, це був прорахунок, але прорахунок прогнозований, якщо ми згадаємо, про людей, які найбільше на світі бояться ухвалювати рішення.

Відповідно, вони постійно кричали про "допомогу Україні", але з самою допомогою тягнули, робили її мізерною, посилаючись на "пусті склади" та "важкі процедури". Тут розрахунок теж був простий – українці втомляться так воювати і попросять їх бути посередниками у переговорах. Це важливо, ми ж говоримо про людей, які бояться ухвалювати рішення. Треба було, щоб рішення начебто ухвалювали самі українці.

Важливі рішення таки доведеться ухвалювати

Але все спрацювало не так. "Бункерний дід" знайшов собі союзників, знайшов ринки збуту для сировини, і почав нарощувати свій військовий потенціал. Західні політики, граючись в імітацію підтримки України, домоглися того, що тепер ця сама підтримка зменшується, а відповідні рішення – блокуються. Їх тепер треба "пробивати", а значить – ухвалювати рішення.

Крім того, треба ухвалювати рішення про збільшення підтримки, бо боротися з Росією, яка постійно нарощує вкладення у війну, стає все складніше.

З усією очевидністю постає і інший момент. Ніякої "стратегічної поразки" Росії не відбулося, бо Захід не дав її вчасно завершити. Тепер Росія нарощує свій потенціал, і, очевидно, не лише проти України. Ракети почали знову залітати на територію НАТО. Проти Фінляндії створюється новий військовий округ, чисельність російської армії – збільшується. У Латвії раптово "помітили" порушення прав російськомовних.

Російське керівництво інтерпретувало дії західних політиків як слабкість. А для них слабкість сусіда – це завжди запрошення до агресії. Це вже починають розуміти у західних експертних колах, свідченням чого є безліч публікацій, які виходили останнім часом. Західні політики не можуть не знайомитися з цими публікаціями. Тож вони розуміють, що у них все менше варіантів для дій:

  • або ухвалити одне (важке, неприємне) рішення про всебічну підтримку України;
  • або згодом ухвалювати багато ще більш неприємних рішень: чи захищати Литву та Естонію, які війська туди вводити, як реагувати на загрозу застосування ядерної зброї, де і як розміщувати біженців тощо.

Рекомендуємо Деескалація на умовах Путіна? Який мир пропонує Україні ООН

Звісно, вони ще будуть деякий час опиратися реальності. Завжди простіше думати, що воно "розсмокчеться". Але тут у діло вступить сам "бункерний дід". Можете не сумніватися. Ракети будуть залітати у Польщу частіше. Самі вони висунуть нові ультиматуми НАТО. Ну і будуть проявляти агресивні наміри на всіх рівнях, бо дехто не дозволив вчасно добити "ведмедя".

Тому рішення доведеться ухвалювати. Звісно, набагато пізніше, ніж було треба, звісно, у супроводі політико-циркових номерів. Звісно, з "гойдалками" типу "ухвалюємо – відкладаємо", але доведеться.