40 років тому, 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух під час нічного випробування. Пожежа на зруйнованому реакторі тривала десять днів, а в атмосферу пішла велика кількість радіоактивних речовин. Для України ця дата давно стала не лише днем пам'яті про найбільшу техногенну катастрофу, а й нагадуванням про ціну помилок, замовчувань і поспіху.

Офіційна версія причин аварії сформувалася поступово. Спочатку радянська комісія поклала основну відповідальність на персонал станції – мовляв, саме помилки операторів і порушення регламенту під час експерименту призвели до вибуху. Уже пізніше, зокрема після міжнародних розслідувань, цей підхід переглянули: до переліку причин додали конструктивні особливості реактора, які в певних режимах могли різко підвищувати реактивність. У підсумку офіційне пояснення сьогодні зводиться до поєднання людського фактора і недосконалості проєкту РВПК, які разом створили неконтрольовану ситуацію.

Чорнобильський викид не зупинився біля меж України. За оцінкою МАГАТЕ, забруднення охопило приблизно 150 тисяч квадратних кілометрів у Білорусі, Росії та Україні, а радіоактивні речовини рознесло на великі відстані; над Європою справді пройшла радіоактивна хмара. Зона відчуження навколо станції охоплює радіус приблизно 30 кілометрів, і значна її частина й досі лишається майже безлюдною.

Це місце й через 36 років після аварії знову стало зоною ризику: у лютому 2022 року майданчик ЧАЕС опинився під контролем російських військ, а окупація тривала до кінця березня. А у лютому 2025 року в новий безпечний конфайнмент влучив російський "Шахед".

24 Канал у рамках спецпроєкту "Чорнобиль. 40 років катастрофи" поговорив з експертами про те, що стало причиною Чорнобильської катастрофи, яка змінила ставлення до ядерної енергетики не лише в Україні, а й у світі.

У ніч на 26 квітня 1986 року, о 1:23 ночі, на четвертому блоці Чорнобильської атомної електростанції сталася аварія, яка зруйнувала активну зону реактора й частину будівлі. На той момент персонал проводив випробування в режимі, який мав перевірити, чи зможе турбіна після зупинки реактора ще певний час живити критично важливе обладнання. Після різкого зростання потужності й підняття температури сталися два вибухи, а потім почалася пожежа, що тривала десять днів; саме вона підняла в атмосферу величезний обсяг радіоактивних матеріалів.

Зверніть увагу! Спеціально до 40 роковин катастрофи на ЧАЕС 24 Канал опублікує низку матеріалів, які розповідатимуть про найбільшу техногенну катастрофу та її наслідки. У рамках проєкту "Чорнобиль. 40 років катастрофи" ліквідатори та їхні діти пригадають, що відбувалось одразу після аварії та як це змінило їхні життя. Також разом з експертами та істориками з'ясуємо, як радянщина зробила все для того, аби катастрофа набула найбільших масштабів.


Арка – новий безпечний конфайнмент / Фото Льва Шевченка, 24 Канал

Наслідки стали видно не лише біля станції. Уже 28 квітня підвищений радіаційний фон зафіксували у Швеції та Фінляндії, а далі сліди викиду виявляли в інших країнах Європи й по всій північній півкулі. МАГАТЕ зазначає, що радіоактивні речовини, винесені вітром, зачепили Скандинавію та інші частини континенту, а продукти аварії були вимірювані в усіх країнах північної півкулі.

До теми Загроза радіації в Чорнобилі через "Шахеди": яка ситуація на ЧАЕС, що кажуть експерти та МАГАТЕ

Евакуацію Прип'яті провели лише через 36 годин після аварії. За даними МАГАТЕ, тоді повністю вивезли все місто з населенням близько 50 тисяч людей, а згодом із забруднених територій відселили ще 67 тисяч; загалом через катастрофу було переселено близько 200 тисяч осіб. Зона відчуження сформувалася навколо станції, але наслідки викиду вийшли далеко за її межі: забруднення зачепило великі території півночі України, півдня Білорусі та частини Росії, а сліди випадання радіонуклідів тягнулися на сотні кілометрів від майданчика станції.

Довідково! РВПК – це реактор великої потужності канального типу, розроблений у СРСР. Він використовує графіт як сповільнювач нейтронів і воду як теплоносій, а паливо в ньому розміщується в окремих каналах, що дозволяє перезавантажувати його без повної зупинки. Така конструкція давала економічні й виробничі переваги, але мала і слабкі місця: зокрема, позитивний паровий коефіцієнт реактивності, через який у певних умовах зростання температури могло прискорювати ядерну реакцію. Частину цих проблем виявили вже під час експлуатації й почали виправляти, але на момент аварії не всі зміни були впроваджені.


Рудий ліс / Фото Льва Шевченка, 24 Канал

Де працювали РВПК?

  • Чорнобильська АЕС (Україна). 4 енергоблоки з РВПК-1000. Після аварії 1986 року поступово виведені з експлуатації (останній – у 2000 році).
  • Ленінградська АЕС (Росія). Одна з перших станцій із РВПК. Частина блоків уже закрита, але деякі модернізовані ще працюють.
  • Курська АЕС (Росія). Також РВПК-1000. Частина блоків досі в експлуатації, поступово замінюються новими реакторами.
  • Смоленська АЕС (Росія). Три блоки з РВПК, які продовжують працювати після модернізацій.
  • Ігналінська АЕС (Литва). Два потужні блоки РВПК-1500 (більші, ніж у Чорнобилі). Закриті у 2004 і 2009 роках – це була умова вступу Литви до ЄС.

Після Чорнобиля нових РВПК не будували за межами СРСР, а ті, що залишилися поза Росією, поступово закрили. Сьогодні цей тип реактора фактично залишився тільки в Росії, де його модернізували й продовжили ресурс.


Недобудовані 5-й та 6-й енергоблоки / Фото Льва Шевченка, 24 Канал

Євген Малий, кандидат фізико-математичних наук, член Правління Українського ядерного товариства, у коментарі 24 Каналу пропонує дивитися на Чорнобиль не через пошук однієї "правильної" версії, а як на збіг кількох процесів, які наклалися в один момент. За його словами, говорити про альтернативні пояснення некоректно – мовиться про сукупність факторів, які спрацювали одночасно.

Читайте також Як сьогодні виглядає Прип'ять: репортаж 24 Каналу з мертвого міста, де час зупинився, а війна – ні

Малий пояснює, що ключовим елементом був експеримент, який давно планували провести, але постійно відкладали через потребу в електроенергії.

Євген Малий

кандидат фізико-математичних наук, член Правління Українського ядерного товариства

Причина аварії – це сукупність багатьох різних факторів, які трапилися одночасно. Там якраз мали проводити експеримент, але його переносили. Які саме експерименти хотіли проводити? Стояла задача перевірити, чи може турбіна ще деякий час виробляти електроенергію після того, як відключиться реактор.

За словами Малого, сама дата проведення експерименту стала радше збігом обставин. Його провели в ніч на 26 квітня після чергового перенесення – і саме в цей момент кілька факторів зійшлися в одну критичну точку.

Під час тесту потужність реактора почала різко зростати, температура – підійматися до критичних значень, після чого сталися вибухи. Окремо науковець наголошує на ролі конструкції реактора: система аварійного захисту, яка мала зупинити реакцію, у конкретних умовах спрацювала інакше, ніж очікувалося, і фактично простимулювала її.


Загальний вигляд ЧАЕС у 2026 році / Фото Льва Шевченка, 24 Канал

Євген Малий

кандидат фізико-математичних наук, член Правління Українського ядерного товариства

Під час цього експерименту потужність реактора почала різко зростати, температура піднялася до критичних значень і трапилися два вибухи. Збіглися такі фактори: недолік конструкції реактора, помножений на намагання виконати за будь-яку ціну експеримент, І помножений на те, що замість того, щоб вчасно усувати недоліки, які виявляли, їх приховували. Тобто все приховувалося, замовчувалося.

Олександр Купний, експерт з радіаційної безпеки, пояснив 24 Каналу, що такі випробування проводили й раніше – зокрема на інших блоках ЧАЕС, але не завжди успішно. Їхня суть була доволі прагматична: перевірити, чи зможе турбіна після зупинки реактора ще певний час виробляти електроенергію, щоб підтримати роботу критичних систем.

Олександр Купний

експерт з радіаційної безпеки

Самі по собі ці випробування – це додатковий елемент безпеки енергоблока. Точніше, не реактора, а саме блока. Коли пару реактор уже не виробляє в потрібній кількості, турбіна ще певний час обертається за інерцією й виробляє певну кількість електроенергії.

Мовиться насамперед про живлення головних циркуляційних насосів, які забезпечують циркуляцію води в першому контурі. Проблема полягала в тому, що дизель-генератори тоді запускалися повільно – до 40 – 50 секунд, і цей проміжок потрібно було перекрити.

Міста Припʼять та Чорнобиль / Фото Льва Шевченка, 24 Канал

Купний додає, що такі випробування зазвичай проводили на нових енергоблоках – одразу після запуску. Чому цього не зробили на четвертому – він прямо каже, що не знає, але вважає це важливою деталлю.

До теми Мертве місто-привид: який має зараз вигляд Чорнобиль і що залишилося від Прип'яті – репортаж 24 Каналу

За словами фахівця, РВПК вводили в експлуатацію без поступового нарощування потужності, як це робили з іншими типами реакторів, наприклад, ВВЕР. Лише такий тип нині використовується на українських АЕС.

Олександр Купний

експерт з радіаційної безпеки

РВПК запускали занадто швидко. Я завжди наводжу приклад ВВЕР: спочатку був 280, потім 320, 440 мегаватів і лише потім 1000. А РВПК одразу запустили на 1000 мегаватів, і вже на ходу почали проявлятися недоліки, які й почали виправляти

У результаті значну частину проблем доводилося вирішувати вже під час роботи реактора. Зокрема – у системі управління і захисту. Через велику висоту активної зони стрижні вводилися зверху надто довго, що створювало ризики нерівномірного енерговиділення. Тому згодом почали впроваджувати додаткові стрижні, які вводяться знизу. На перших блоках цього не було. На четвертому – їх уже підготували, але встановити не встигли.

Купний наголошує, що якби вони вже були встановлені, можливо, такої аварії й не сталося б. Він також звертає увагу, що графітові реактори не є унікальною радянською історією. Купний згадує канадський варіант – із горизонтальним завантаженням палива і можливістю працювати на природному урані – щоб показати: проблема була не в ідеї, а в реалізації.

Олександр Купний

експерт з радіаційної безпеки

В РВПК помилка була в тому, що його занадто швидко запустили в серію, поспішили. І лише потім врешті почали виправляти проєктні помилки, удосконалювати його.

У версії Купного, катастрофа у Чорнобилі – це не провал одного експерименту, а результат того, що складну систему запустили швидше, ніж встигли довести до безпечного стану.

Нині Чорнобильська катастрофа виглядає одним з етапів багаторічного свідомого та несвідомого знущання Росії з України. Експеримент, конструкція реактора, темпи запуску, культура замовчування – кожен із цих факторів окремо не обов'язково призводить до катастрофи. Але разом вони склалися в ніч, коли система втратила контроль. Речей такого масштабу на аналогічних російських АЕС не ставалося.

Через майже 40 років Росія окупувала Запорізьку АЕС, перетворивши її на високотехнологічний брухт, упродовж місяця окуповувала зону відчуження та восени та взимку регулярно атакує повʼязані з АЕС підстанції. Все це – елементи одного ланцюга, який має припинитися.