Молодий, але досвідчений актор театру та кіно Данило Козловський має чималий арсенал цікавих ролей у фільмах. Йому вдається розкривати нові характери та персонажі, до прикладу, підпільного слідопита, який потрапляє у часи Другої Світової у "Ми з майбутнього", травесті-діви у "Веселунах", героя-коханця у "П’ять наречених" та лейтенанта Доріна у "Шпіоні".
Цього разу, у фільмі "Дуxless" Данило грає роль молодого бізнесмена, тусовщика та марнотратника життя, який намагається знайти сенс свого існування у щоденній війні із собою.
популярні відео
Стрічка Романа Пригунова "Дуxless", за однойменним романом Сергія Мінаєва, на великі екрани СНД вийде восени цього року. Фільм вже відкривав цьогорічний Московський фестиваль, а за місяць його презентували на Одеському кінофестивалі. Знімальна група телеканалу новин "24" поспілкувалась із виконавцем головної ролі Данилом Козловським.
– Виявляється, перед початком зйомок у фільмі "Дуxless", ви зламали руку. Творці фільму розповіли про ваш героїзм.
Тут не стільки мій героїзм, про який сьогодні говорив продюсер фільму, а героїзм режисера та оператора, яким доводилось терміново корегувати, а іноді і переписувати сцени. І те, що вони пішли на це, а повірте мені, для оператора та режисера це не так мало. А в іншому це не було складно, як може здатися на перший погляд. Більш того, завжди якісь складні обставини, які потрібно долати, підказують зненацька нові, раптові, цікаві рішення та ходи.
– Ви настільки екстремальна людина ?
Звичайно, коли ламаєш руку, це незручно. Але це важливо протягом кількох днів, коли ти думаєш, як тобі зараз перелаштовувати своє життя, у зв’язку з новими обставинами. А потім це проходить, ну хто з нас не ламав руки-ноги, це життя.
– У фільмі "Духless" фігурують два міста, Москва та Санкт-Петербург, та їхнє культурне протистояння. Чи дійсно це є так, адже ви знаєте ці міста не з чуток.
Так, я живу і працюю як у Санкт-Петербурзі, так і в Москві. Як мені здається, нині це скоріш за все міф. Звісно, раніше була різниця, є і деякий культурний конфлікт. Він складніший, цікавий, але у ньому немає негативу. Так, це два різних міста, з різним життям, з різною енергетикою, і різними людьми.
– Чи зможете з першого погляду відрізнити мешканців Москви та Санки-Петербургу?
Звісно, я можу подивитись і сказати: "Так, це москвич, а це москвичка!". Звичайно, є своя особливість поведінки. Але вона скоріш за все пов’язана не з містом, а з вихованням.
– Хто вплинув на ваше виховання?
Той хто я є, це виховання, яке я отримав від своєї мами, та від своїх вчителів. (Лев Додін, керівник Малого драматичного театру – Театру Європи та Валерій Галендеєв, театральний педагог - прим. авт.). Тобто на мене вплинуло виховання, а не місто, звісно ці люди, вони є культурою Санкт-Петербургу.
– У одному з епізодів у фільмі "Духless" ви набиваєте м’яч. Любите спорт, футбол?
Я дуже люблю футбол, полюбив хокей під час зйомок фільму про Харламова ("Легенда №17" - реж. М.Лєбєдєв – прим. авт.), і є кілька видів спорту, які мені також дуже подобаються.
– А слідкували за перебігом подій на ЄВРО-2012?
Звісно слідкував! Більше того, мене запрошували у Київ приїхати подивитись матчі, але я нажаль не зміг приїхати.
– Які команди можете виділити?
Мені щиро, не тому що я зараз знаходжусь в Одесі, мені дійсно симпатизувала українська збірна. Було приємно дивитись, як люди, дійсно грають за свою країну. Для них дійсно було важливо, гідно виступити. І те, як вони в останньому груповому матчі бились, як їм не зарахували гол ,як вони до останнього боролись, розуміючи, що вже не потраплять у чвертьфінал. А Андрій Шевченко, який блискуче забив два голи у першому матчі. І це викликає дуже велику повагу.
– Хотіли б зіграти, наприклад футболіста?
Я вже грав футболіста, у своєму першому фільмі "Garpastum" ("Garpastum" – реж. О. Герман мол., – прим. авт.) Я б скоріше хотів би зіграти футбольного тренера. А ще, до прикладу, тенісиста. Завжди буде цікаво те, що ти любиш, інше питання – драматургія, сценарій та режисер.
– В одному з ваших останніх фільмів "Шпіон" ви вподобали костюми героя, і навіть залишили собі.
Мені ближче саме стилістика тих часів. Костюми 40-х років дещо відрізнялась від тих, які були у нас у "Шпіоні", бо це комікс. ("Шпіон" - х/ф реж. О.Андріянов, знятий за романом Б. Акуніна "Шпіонський роман" – прим. авт.) Брюки мого героя, які мені після зйомок подарували чудові художники по костюмах. Це штани американських портових робітників, як у фільмі "В порту" з Марлоном Брандом. І така мода мені ближче з 40-х, 50-х та 60-х років, ніж сучасна. Але є дизайнери, які роблять одяг, орієнтуючись на стилі минулих років, але надають їй нового сучасного "звучання". І якщо говорити про моду, то цього я і намагаюсь притримуватися.
Розмовляла Марія Бірюкова,
Телеканал новин "24"
Повʼязані теми:
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter