За данними дослідження, у 82,5% випадків причина травми – поведінка самої дитини. Лише у 17,5% – склалася об’єктивно небезпечна ситуація.
Тобто найчастіше йдеться не про фатальний збіг обставин, а про те, що дитина не знала, не зрозуміла, не була попереджена.
Коли я вперше побачила цифри дитячого травматизму в Україні, мені стало по-справжньому страшно. Не абстрактно, а по-людськи страшно,
– розповіла підприємиця Ольга Кіро.
Дивіться також Захист дітей в інтернеті: нардепи пропонують штрафувати за проведення небезпечних челенджів
Якщо дивитися на смертельний невиробничий травматизм 2025 року, картина ще жорсткіша. На першому місці – транспортні нещасні випадки (25,12%), далі – випадкова дія неживих механічних сил, тобто уламки, кулі, наслідки війни (15,26%), потім – віддалені наслідки зовнішніх причин (12,21%), і на четвертому місці – утоплення (10,33%).
Коли я вперше зіткнулася з цими масштабами, моїм першим рухом було – допомагати "Охмадиту". Я й досі це роблю і робитиму далі. Але чесно скажу: цього мало. Масштаб соціальної катастрофи значно більший за здатність суспільства нейтралізовувати її наслідки. А причини лишаються там само – вдома, на вулиці, у дворі,
– вказала підприємиця.
Саме тому жінка прагне сформулювати завдання, яке стосується кожного, а не лише лікарів і волонтерів.
Нам треба говорити з дітьми. Не одну лекцію на рік, а щоденно – про воду, дорогу, вогонь, знахідки на вулиці, які можуть виявитися боєприпасом. Виховувати означає не лякати, а пояснювати: чому це небезпечно, що робити, коли варто зупинитися,
– переконана вона.
Ольга Кіро вважає, що потрібно визнати просту річ: безпека важливіша за розваги. Не тому, що розваги – це погано, а тому, що дитина, яка знає межу, залишається живою, щоб розважатися й далі.
"82,5% травм – це поведінка дитини. А поведінка дитини – це завжди відображення того, чи достатньо з нею говорили дорослі. Тож відповідальність тут не дитяча. Вона наша", – підсумувала підприємиця.