Для них ми всі – мішені: військовий медик про службу у ТрО

Стиліст Іван Гонзик до своєї професії прийшов крізь досвід війни. За освітою він медик – вступав до медколеджу, проігнорувавши тягу до творчості заради родинної справи.

Зверніть увагу Ніколи не звикнемо бути жорстокими, – "Валькірія" Києва відверто про війну, росіян і страхи

Сайт 24 каналу започатковує проєкт "Ми Є", щоб розповісти про ЛГБТК+ спільноту та виклики для прав людини у часи війни. Також ми продовжуємо серію публікацій про людей, яких війна змусила відмовитись від звичного життя. Кожен з них переконаний, що робить замало. Але вони роблять все, що можуть заради наближення перемоги та підтримки тих, хто поруч.

У 2015 році, одразу після випуску, хлопець підписав контракт зі Збройними Силами та рік працював військовим лікарем під Бахмутом, потім – старшим рентгенологом одного з відділень столичного військового госпіталю.

Після завершення контракту зрозумів, що займатись творчістю йому все ж цікавіше. Став візажистом, працював у моделінгу та займався хореографією і poledance. Його сторінки у соцмережах дуже ефектно підкреслюють цю частину його особистості. При цьому хлопець дуже активно намагається донести світу, що між інстаграмними знімками та реальністю є чимало відмінностей. І в реальному житті люди мають право не відповідати своєму образу з соцмереж.

Одна з творчих робіт за участі Івана Гонзика / Фото зі сторінки Гонзика у соцмережах

За кілька днів до повномасштабного вторгнення Росії Іван як сумлінний резервіст сам прийшов до військкомату, оскільки розумів, що його навички та знання будуть потрібні.

"У мене є додаткова спеціалізація і навички, яких в армії не так багато – цьому не вчать, це все можеш отримати тільки на практиці. Я вже розумів, що мої навички знадобляться по моєму старому місцю служби. Але у них не було резерву. Тоді я чисто випадково я зустрів знайомого, з яким працював у зоні АТО. Він на той момент уже підписав контракт з ТрО. Запропонував долучитись до них. Тому я подав документи на резерв ТрО", – пояснює він.

Зверніть увагу За тиждень – півтора буде зрозуміло, як розгортаються події, – Подоляк про бої за Донбас

Зараз він – медик в одному з батальйонів столичної тероборони. Допоки його родина у рідному місті лишається в російській окупації, він сам рятує життя, організовує постачання "медицини" і для свого підрозділу, і для волонтерів. А також активно ділиться досвідом з іншими захисниками, організовуючи навчання та тренінги з тактмеду.

Про війну

Сам Іван каже, що, всупереч логіці, зараз війна лякає його набагато більше, ніж під час перших появ на фронті у 2015 році.

Страшніше зараз. Вперше я зіткнувся з війною у 20 років, коли тільки закінчив медколедж. В принципі, тоді мало б бути мені страшніше. Але страшніше мені зараз. У 2015 році більш-менш існували якісь правила війни, стандарти, домовленості. То те, що зараз вони – тирани, садисти, я навіть слова такого не знаю, як їх можна описати – не знаєш, що від них можна очікувати,
– каже він.

"Ще лякає, що не зможу когось врятувати чи що моїх зусиль буде мало для порятунку. Відчуваю, що постійно треба робити більше, і ще більше, і ще краще. Під час війни це лише загострюється", – додає він.

Важливо У нас кожен може бути лідером, – Майкл Щур про переваги над російським військом

Іван наголошує, що ані секунди не шкодував про рішення долучитись до тероборони. "Завдяки цьому контракту я можу не просто бути медиком, сидіти у стрьомному очікуванні, що зараз десь щось станеться, – каже військовослужбовець.

Я можу бути реально корисним. Коли знаю, що з моїми бійцями все добре, можу допомагати іншим людям. Навчати парамедиків, ділитися знаннями. Пояснювати щось з базової медичної підготовки – багато хто її не має. Можу підняти всі свої численні контакти і помогти іншим підрозділам, у яких немає змогу витягнути якихось волонтерів, отримувати медикаменти, щось отримувати з-за кордону,
– розповідає він.

Іван Гонзик активно проводить навчання та тренінги з тактмеду / Фото з архіву Гонзика

Додає, що серед захисників, які долучились до ТрО, чимало тих, хто має якісний бойовий досвід. Однак навіть ті, хто його не мають, готові опановувати нові навички та вчитись.

"У людей є усвідомлення того, що відбувається, і вони не дозволяють собі якоїсь слабинки. Всі стараються навчатись, намагаються принести користь країні. Мені це подобається. Ті, хто має якийсь досвід – по них одразу видно, що вони знають, що говорять та роблять – навчають інших. Тобто, тут усі співпрацюють в гармонії", – каже він.

Про ЛГБТК+ в армії

Публічно про свою орієнтацію Іван заговорив після закінчення першого контракту. Хоча усвідомлював її і до того. Каже, що більшість колег по службі здогадувалась ще у 2015 році. Однак ніякої дискримінації через це він не відчував. Навіть жартів неоднозначних не чув. Точніше – не дозволяв про себе жартувати. Каже, що все одно сприйняття оточуючих залежить виключно від того, як ти сам себе сприймаєш. "Кожен раз, коли я одягаю форму або медичний халат, у мене є розподіл – особисте життя це особисте життя, а робота – це робота", – каже він.

Навіть коли хтось з цивільних знайомих каже: "Уявляю, ти там в латексному костюмі на підборах роздаєш піз*юлєй", відповідає стриманим "Ну, це ваша уява. Є й інший одяг".

Після нападу Росії з’ясувалось, що poledance – чудовий тренажер з тактмеду / Фото з архіву Гонзика

До слова, свій ветеранський статус потім він теж публічно не афішував. Камінг-аути військовослужбовців завжди гучно обговорюються, Івану ж тоді публічності не хотілось.

Хотілось більше просуватись не як більше ЛГБТ-військовий, а в рамках моєї творчої професії. Я розумів, що образ ЛГБТ-військового ставить хрест на всіх інших моїх соціальних ролях та образах. Тому зайняв таку позицію: "Так, був. Так, воював. Так, допомагав. Добре, що це було. Зараз є інше",
– пояснює Іван.

Тепер почав легше ставитись до публічності, коли повномасштабна війна охопила всю країну. Каже, що за таких умов найпростіше – це просто бути собою. Додає, що спочатку медійність його лякала. І через те, що родина живе на окупованій території, і тому, що могла перетворити військовослужбовця на мішень. Але коли перестав контролювати, хто і що про нього пише, стало легше.

Я все одно військовослужбовець. Я все одно мішень. Більшість вбитих росіянами українців не були публічними людьми. І все одно стали мішенями. Є багато зірок, які ставали волонтерами, пішли до ЗСУ чи ТрО. Для них ми всі – мішені,
– каже він.

Крім того, вже після нападу Росії з’ясувалось, що poledance – чудовий тренажер з тактмеду і його навички дають можливість ефективніше рятувати життя.

Коли в нас були заняття з поводження зі зброєю та всякими військовими фінтіфлюшками, зрозумів, що у мене підготовка завдяки танцям, пілону і хілсу набагато краща, ніж у інших. Бо комусь там пузік заважав, комусь ще щось. Коли ідеться про тактмед, чимало рухів подібні до тих, які ми виконували на паркеті чи пілоні. Асоціація, що я вже це робив, тільки за трішечки інших умов, була дуже чітка,
– сміється військовослужбовець.

Медійність іноді допомагає вирішити певні проблеми із забезпеченням підрозділу / Фото з архіву Гонзика

Про перемогу

У перемозі України він не сумнівається – тому що всі намагаються щось для неї зробити. "Є захисники, які знають, що роботи, і роблять це шикарно. Є люди, які поприходили до ТрО новачками, але у їхніх очах та діях є старання. Вони хочуть не пересидіти, а справді намагаються чомусь навчитися та бути корисними. І так відбувається не лише у ЗСУ чи ТрО. Багато людей об’єднались в групи, готують їжу, допомагають ліками, ремонтують машини, стали волонтерами. Це дає надію", – каже Іван.

Зверніть увагу Було дуже страшно, – провізорка розповіла про роботу аптек у Києві під час війни

Він сам наближає перемогу заради того, щоб якнайшвидше поїхати додому та переконатись, що там все добре. І щоб знову мати можливість поринути у свої творчі роботи.

Важливо Партизани знищили вже близько 100 окупантів у Мелітополі, – мер

"Знаю точно, що після перемоги до медицини не повернусь. Це буде остаточна крапка. Під час війни я гостро зрозумів, що потрібно займатись тим, що тобі подобається на всі 100. Зараз розумію, що так потрібно робити, бо не знаєш, що буде завтра. От хто думав, що 24 лютого так шарахне?", – додає він.