Обіцянки на мільйони, угод – одиниці: інвестори не поспішають вкладати в український MilTech
Повномасштабна війна почалася в час стрімкої технологічної трансформації у світі, внаслідок чого Україна опинилася у безпрецедентній ситуації. Гостра потреба фронту в нових рішеннях, державні закупівлі та грантові програми поставили перед українським ВПК вимогу в найкоротші терміни надати війську найкращі з можливих засоби для оборони.
Це змусило інженерів в режимі шаленої швидкості знайти буквально геніальні рішення, а потім масово випробовувати свої розробки в умовах реальної війни. Через цей швидкісний стрибок у частини оборонного ринку з'явилася небезпечна ілюзія, що гроші й попит будуть завжди. Проте це зовсім не так. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Варто готуватися до гри в довгу
Державний бюджет не бездонний, потреби війська змінюються, а сам ринок не може нескінченно жити в режимі термінових закупівель. Якщо ми хочемо, щоб Україна залишалася сильним виробником і в перспективі стала експортером оборонних технологій, готуватися до наступного етапу цієї історії потрібно вже зараз. І це робота на роки.
Логічно, що одним із шляхів розвитку українського miltechу мають стати інвестиції, зокрема іноземні. Але, на жаль, те, що відбувається навколо цієї теми сьогодні, здебільшого є інфошумом.
Звісно, є винятки, але загальна тенденція така: в медіа можна прочитати безліч публікацій про зустрічі, підписання меморандумів, обговорення партнерств та інші публічні домовленості. Це створює враження, що інвестиційний капітал масово заходить на український ринок. Проте реальність не така оптимістична. Між приємними зустрічами з обговоренням перспектив і реальними інвестиціями пролягає довгий шлях: оцінка продукту, due diligence, погодження умов та безліч юридичних процедур. До фіналу цієї історії доходять одиниці.
За даними UCDI Investor Club, у 2025 році обсяг публічно розкритих інвестицій в український Defense Tech становив 105,2 мільйона доларів. Інше дослідження, проведене KSE Institute спільно з Brave1 та Defence Builder, оцінює загальне фінансування галузі у 129 мільйонів доларів, із яких 78 мільйонів припадало на гранти і лише 51 мільйон – на інвестиції в капітал компаній. Методології досліджень різняться, але обидва з них показують, що реальні інвестиції наразі значно скромніші за інформаційний ажіотаж.
Для порівняння: лише під час Defense Tech Valley 2025 чотири іноземні інвестиційні структури оголосили про наміри інвестувати понад 100 мільйонів доларів. Тому критично важливо розрізняти наміри, оголошені домовленості та фактично закриті угоди.
В "УКР АРМО ТЕХ" ми приділяємо багато часу розробці стратегії і довгостроковому баченню в частині залучення інвестицій. При цьому ми усвідомлюємо, що це нешвидкий процес і що він змінює звичний для компанії спосіб ухвалення рішень.
Інвестор не просто приносить гроші на симпатичний йому проєкт. Він хоче розуміти, як працює бізнес, хто контролює витрати, як компанія оцінює ризики та хто відповідатиме за результат. Власники бізнесу мають розуміти: залучення інвесторів означає, що вони більше не ухвалюватимуть усі рішення самостійно. Частина повноважень може перейти до наглядової ради або спільних органів управління.
Власникам варто чесно відповісти собі на два запитання. Чи готові вони ділитися контролем? І чи готові інвестувати в команду, радників і системи корпоративного управління, без яких серйозний та надійний інвестор не зайде? Але навіть за готовності угода може зірватися, якщо загрузне в погодженнях, бюрократії та рішеннях, за які ніхто не взяв відповідальності.
Кому потрібні (чи не потрібні) великі інвестори?
Сьогодні на українському miltech-ринку можна виокремити два підходи до формування бізнес-моделі. Перший (назвемо його опортуністичним): виконати замовлення, заробити гроші, витратити їх на наступне замовлення або частково на масштабування в актуальній ніші.
Такі компанії не будують довгострокову бізнес-модель із розрахунком на період після завершення бойових дій. Можливо, вони трансформуються в щось інше, а можливо, просто зникнуть, коли попит, на якому вони заробляли, вичерпається.
Другий підхід – стратегічний. Він орієнтується не на швидку вигоду, а на планомірну розбудову компанії, яка працюватиме на різних ринках і збереже цінність для суспільства та власників і після завершення війни.
Усвідомлюючи, який з підходів ближчий його бізнесу, власник може сформувати реалістичні очікування щодо зусиль, які йому необхідно докласти для залучення інвестицій.
Власники бізнесу зазвичай недостатньо обізнані про всі наявні інструменти для залучення фінансування. Але інструментів не бракує, а їх вибір значною мірою залежить від етапу розвитку компанії.
Наприклад, можна залучати ресурси через Brave1, де розробники станом на вересень 2026 року вже отримали понад 1000 грантів на загальну суму 6,2 мільярда гривень. Європейські програми також відкривають можливості для масштабування та промислової кооперації: лише за результатами конкурсу EDIP Industrial Reinforcement Actions у червні 2026 року відібрано вісім проєктів, які отримають 168,2 мільйона євро фінансування від ЄС.
Для окремих продуктів можна залучити венчурне фінансування. А для диверсифікації ринку збуту та формування backlog створити Joint Venture в ЄС, зокрема, в рамках Build with Ukraine. Залучення такого фінансування дає не лише доступ до капіталу, а й до унікальної експертизи окремої екосистеми, партнерів чи інвесторів. Усі вони будуть зацікавлені в успішній реалізації продукту.
У довгостроковій перспективі, коли йдеться про зрілий бізнес і зрозумілий попит, можна оцінювати можливість виходу на міжнародний ринок капіталу. IPO (Initial Public Offering) – не чарівна кнопка і не обов'язкова мета для кожного виробника. Воно має сенс лише тоді, коли компанія готова до вимог, які висуваються до публічних компаній, і до відповідальності перед широким колом акціонерів.
Три речі, які перевіряє інвестор
Якщо, зваживши всі "за" й "проти", компанія все ж вирішує, що їй потрібен додатковий капітал, слід переконатися, що й вона потрібна тому, хто стане джерелом цього капіталу.
Привабливість починається з трьох речей: продукту, команди й можливості масштабування. Чи має продукт чітку перевагу? Чи буде він потрібен після війни або в умовах інших військових конфліктів? Чи здатна команда адаптувати його, якщо зміниться ринок?
Наприклад, для наземного роботизованого комплексу важливо не лише показати, що він добре виконує бойове завдання. Треба пояснити, чим саме він кращий за альтернативи (зв'язком, прохідністю, надійністю, вартістю) і чи можна згодом використати його технологічну основу в інших сферах, скажімо, для розмінування або робіт у небезпечних для людини промислових зонах.
Інвестор уважно дивиться на те, хто стоїть за компанією, який досвід і репутація в засновників, чи є в команді не лише сильні інженери, а й люди, які розуміються на виробництві, фінансах і продажах, чи прозора структура власності.
Можливість масштабування передбачає конкретний план: які потужності потрібно створити, скільки часу й капіталу це потребуватиме, як зберегти якість продукції зі зростанням обсягів виробництва тощо.
Також жодна красива презентація не замінить прозорої звітності. Подвійна бухгалтерія, недостатня прозорість розрахунків та кошторисів, а також неструктуровані договори можуть суттєво знизити оцінку компанії і, відповідно, обсяг залучених інвестицій. Тому перед залученням великого капіталу доцільно розглянути підготовку до vendor due diligence, тобто перевірки, яку компанія замовляє ще до приходу інвестора.
Така перевірка дає власнику чесну картину бізнесу, а інвестору – сигнал, що компанії нема чого приховувати. Інвестор також може попросити висновок незалежного аудитора. Вимоги, звісно, залежатимуть від угоди, але готовність відповідати на запитання має бути завжди.
У 2022 році багато оборонних компаній і стартапів працювали в режимі форс-мажору. Тоді було не до ідеальних процесів: треба було виробляти й постачати на фронт усе й одразу. Але якщо йдеться про перехід до сталого бізнесу, який хоче бути конкурентоспроможним на міжнародному ринку, де контракти та планування можуть вимірюватися десятиліттями – час змінювати підхід.
Український miltech має шанс стати глобальною індустрією. Проте для цього недостатньо бути інноваційним, мати хороший продукт і гучний піар. Аби не втратити експортний потенціал, вже сьогодні потрібно готуватися до довгих процесів, не всі з яких будуть легкими та комфортними. До великих інвестицій треба дорости. І дорости мають не окремі компанії, а весь оборонно-промисловий комплекс.
Виробнику сучасної зброї потрібно, щоб поруч зростали інші підприємства, продукція яких використовується в його виробах, а також ті, чиї рішення доповнюють їх у спільній системі та роблять ефективнішими. Лише за таких умов український miltech має шанс нарешті стати видимим і значущим на світовому ринку, а отже, і привабливим для великих інвесторів.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.