Трамп зволікає з допомогою Україні, а Росія й далі погрожує ядеркою: інтервʼю з Андрієм Добрянським

В ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу Андрій Добрянський із Центру американсько-українських відносин проаналізував зовнішню політику адміністрації Дональда Трампа, ядерний шантаж Росії та ситуацію в НАТО.

За словами експерта, місії під керівництвом Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера ведуть таємні переговори щодо України, Ірану та ХАМАСу без жодного розголошення американському народу. Також він пояснив, чому заяви про обмеження експорту американського дизеля є виключно політичною риторикою.

Чому Трамп зволікає з допомогою Україні?

Трамп заявив, що Україна не отримала частину найсучаснішої американської зброї, оскільки не має необхідних платформ для її використання. Якщо проблема справді у відсутності платформ, чому Вашингтон не розглядає можливість надання повного пакета можливостей: зброї разом із платформами та системами, необхідними для її застосування? Хіба це не створює замкнене коло, де відсутність однієї можливості стає причиною не надавати іншу?

Загалом, оцінка активістів, а також стратегів тут, у Вашингтоні, щодо заяв президента Трампа зводиться до того, що він знову зволікає з допомогою Україні. Багато роботи вже було зроблено. Ухвалення та підписання акта Ліндсі Грема про санкції стало історичною подією, оскільки він закріплює певні кроки та не дає США відступити від необхідного тиску на Москву.

Водночас ми бачимо, особливо в оборонному секторі, ті частини уряду, якими керують люди на кшталт Піта Гегсета, Елбріджа Колбі, і до цього також залучений віцепрезидент Пенс. У цій адміністрації Білого дому багато фракцій: одні прагнуть допомагати Україні, а інші перебувають у помилковій ілюзії, що якщо США дистанціюються від України, конфлікт вирішиться сам собою.

Отже, ми маємо позитивні зрушення в американо-українських відносинах завдяки санкційному акту та законодавству, але водночас бачимо зволікання з боку певних людей. 

Я вважаю, що президент Трамп фактично повторює те, що йому кажуть ті, хто не бажає допомагати Україні якнайшвидше.

Повна версія інтерв'ю: дивіться відео

Чи можливе повернення американських компаній у Росію?

Пєсков поскаржився, що Сполучені Штати хочуть вести бізнес із Росією лише після завершення війни. Чому Кремль надає такого великого значення бізнесовому виміру? Наскільки важливим повернення американських компаній було б для російської економіки? І, можливо, що важливіше, чи бачить Москва відновлення західних бізнес-зв'язків як потенційний економічний рятівний круг, чи як символ повернення Росії до нормальних відносин із Заходом?

Риторика, що лунає з Росії щодо бізнес-відносин та збільшення торгівлі між США та Росією, спрямована насамперед на Дональда Трампа та його риторику, де він пояснює американцям, що зробив Америку кращою завдяки іноземним інвестиціям. Тепер, про що ви згадали, це інвестиції в Росію, чого ми не бачили з боку цієї адміністрації на жодному рівні, чи йдеться про участь США у Венесуелі, Ірані чи інших країнах, де ми зараз маємо торговельні угоди.

Це не те, що зробили Сполучені Штати. Насправді США карають компанії за інвестування в інші країни зі США, замість того, щоб інші країни інвестували в Сполучені Штати.

Великий поріг, який їм потрібно подолати тут, – це, звісно, законодавчий акт, про який я вже згадував, закон про санкції Ліндсі Грема, який закріплює в американському законодавстві всі санкції, запроваджені до того виконавчими наказами. І він робить те, що не дозволяє бізнес-інвестиції американців у Росію чи навпаки.

Він прямо згадує найбільші російські фінансові установи як банки, що не можуть використовуватися для жодних американських бізнес-цілей, і це відверто псує плани Пєскова щодо зацікавлення Трампа словами про те, що можна було б мати трильйони доларів торгівлі з Росією, якби війна закінчилася і ми нормалізували відносини.

Насправді, як знають багато українців, поза межами воєнної економіки російської економіки не існує, а Сполучені Штати не будуть вести жодного бізнесу з російською воєнною економікою. Їхня продукція значно нижчої якості. Це не те, що виробляють у США, і вони б не стали в це інвестувати.

Отже, зрештою, ми маємо багато обіцянок з боку Росії, щоб спробувати переконати президента Трампа стати на їхній бік у цьому конфлікті. Схоже, це не працює. Однак ми продовжуємо чути ці думки від президента Трампа кожні кілька місяців, коли він розмовляє з кимось, хто спілкується з Росією напряму.

Чи реальні обмеження експорту американського дизеля?

Президент Трамп розглядає можливість обмеження експорту дизельного палива зі США на тлі побоювань щодо його дефіциту. Він стверджує, що удари України по російських нафтопереробних заводах знову призводять до нестачі пального. Згідно з його аргументами, обмеження експорту могло б допомогти знизити ціни на дизель, хоча це також може призвести до здорожчання інших видів палива та товарів, зокрема бензину. Скільки в цьому справжньої енергетичної політики, а скільки внутрішнього політичного тиску, спричиненого високими цінами на пальне напередодні проміжних виборів у США? 

Це політична риторика, і ця концепція закриття ринків, фактично створення "залізної завіси" та побудови СРСР 2.0 у Сполучених Штатах – це те, що поширюється на сайтах MAGA та серед прихильників президента. Вони думають, що так само, як їхні ідеї щодо припинення торгівлі зі світом зроблять Сполучені Штати багатими, так і в цьому випадку: насправді ж США є нетто-експортером, вони мають надлишок дизельного палива завдяки своїм потужностям переробки.

І тому виникає питання: якби ми просто залишили все собі, хіба у нас не було б найдешевшого дизеля?

Ці люди, які публікують подібні речі в мережі, не розуміють або навмисно брешуть своїм читачам, що ціна на нафту є світовою. Вона не обмежена лише Сполученими Штатами. Тож навіть якби ми опустили "залізну завісу" навколо США і припинили експорт енергоносіїв, які є одним із головних експортних товарів США, а це одне з досягнень останніх кількох президентських адміністрацій мати нетто-експорт енергії, зокрема викопного палива, дизеля та нафти.

Тут ми стикаємося з нерозумінням того, що якби ви відрізали решту світу від американського дизеля, ціна на нього у світі зросла б, і це вплинуло б на вартість дизеля у Сполучених Штатах. Це простий капіталізм, тому я часто називаю деяких людей, які поділяють ці ідеї, антикапіталістами, що мають менталітет СРСР 2.0 для Сполучених Штатів.

Що може змінити Конгрес США для України після виборів?

У нещодавньому аналізі Financial Times Ед Люс стверджує, що демократи, ймовірно, зміцнять свої позиції в Конгресі після проміжних виборів. Що саме може змінитися у зовнішній політиці США щодо України? Чи означатиме це автоматичне збільшення підтримки України, чи Конгрес може натомість стати механізмом для здійснення суворішого нагляду та стримування рішень адміністрації Трампа? 

По-перше, і сенатори-республіканці, і демократи протягом останніх двох тижнів дуже чітко дали зрозуміти, особливо після зустрічі президента Зеленського з президентом Трампом у Нью-Йорку, що Сполученим Штатам давно час повернутися до роботи, а саме до законодавчої роботи з надання допомоги Україні.

Минулого року ми мали законодавчий акт, який передбачав виділення 400 мільярдів доларів допомоги. Це фінансове виділення мало закінчитися до кінця вересня, тож ми вже входимо в жовтень, і слід розуміти, що є обіцянка Сполучених Штатів про те, що ці кошти розподілені, проте Україна їх досі не підтвердила.

Конгресмени та сенатори від обох партій справді хочуть знову обговорити законодавство про допомогу Україні. Це питання не знято з порядку денного. Тож побачимо, чи станеться це ще цього року під час компромісної сесії "кульгавої качки", чи вже після того, як демократи отримають контроль над однією або обома палатами Конгресу.

Тепер друге питання щодо того, що станеться, коли демократи візьмуть владу, – це проблема нагляду, про яку ви згадали. І це справді накладає багато обмежень на зовнішню політику.

Однією з речей, що відбувалися протягом перших двох років цієї адміністрації Трампа, є майже повна відсутність нагляду. Законодавство, яке я щойно згадав, ті 400 мільярдів доларів допомоги, – у травні 2026 року Конгрес мав отримати детальний розподіл того, куди підуть ці кошти і як вони будуть витрачені на військову допомогу Україні. Це так і не надійшло до Конгресу, і сталося це тому, що Конгрес не здійснює нагляду.

Ще одна річ, якої ми не знаємо: нам невідомо, про що вели переговори місії під керівництвом Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера щодо України, Саудівської Аравії чи переговорів з ХАМАСом або Іраном. Усе це робиться без жодного розголошення американському народу.

Тож такі наглядові слухання матимуть, перш за все, прямий ефект, оскільки законодавці зможуть вимагати свідчень під присягою. По-друге, це також вплине на склад цієї адміністрації, оскільки ми вже бачили, як багато хто подав у відставку або оголосив про неї, бо не хоче залишатися на посаді, коли розпочнеться нагляд з боку Конгресу і їх викличуть для свідчень про те, чим саме вони займалися ці перші два роки.

Чому переговори США та Ірану зайшли в глухий кут?

Axios повідомляє, що переговори між США та Іраном не дали значного прогресу, що посилює побоювання щодо відновлення військових дій. Посередницькі зусилля Катару не принесли прориву, оскільки жодна зі сторін не готова йти на необхідні поступки. Трамп раніше відхилив останню пропозицію Ірану. З огляду на нинішній глухий кут, чи може Вашингтон запропонувати Тегерану щось принципово нове, що вивело б переговори з цієї кризи? І як така пропозиція виглядала б реалістично? Особливо якщо обидві сторони продовжують вважати поступки політично витратними?

Як і в будь-якому іншому військовому конфлікті з високими ставками, переговори не будуть плідними, поки люди не сядуть разом в одній кімнаті на тижні чи місяці, обговорюючи деталі того, як діятиме будь-яке припинення вогню. Все, що пропонується зараз, – це просто меморандуми, подібні до тих, що президент Трамп підписав у Версалі на полях зустрічі G7.

Це не має нічого спільного зі справжньою дипломатією і досягненням результату, де сторони можуть почати вести діалог. Тож поки ми не побачимо дипломатів, які зібралися в одній кімнаті – не Стіва Віткоффа чи Джареда Кушнера, а справжніх дипломатів, які сидять навпроти своїх іранських колег і тиждень за тижнем обговорюють можливі рішення, доповідаючи своєму керівництву, ми нікуди не просунемося.

По-друге, щодо того, що пропонується зараз, окрім відсутності конкретики, у нас немає надійного партнера з жодного боку. Сполучені Штати розпочали цю війну, відправивши Стіва Віткоффа на переговори з іранцями, і він запевнив їх, що є надійним партнером і наступного дня продовжить розмову. А наступного дня почалася війна. Тому Сполучені Штати не мають голосу, якому довіряють іранці.

З іранського боку це терористичний режим, який прагне не лише бути виправданим в історії як справедлива сторона, але й хоче знищити багатьох американських лідерів, зокрема через численні вбивства їхнього вищого керівництва Сполученими Штатами. Ми вбили верховного лідера їхньої держави. А йти далі, не думаючи про те, що буде якась відплата з боку цієї кліки терористів, – ми вже бачили це в інших терористичних державах, не в останню чергу серед їхніх союзників: Росії, Північної Кореї, Китаю тощо.

Отже, вступаючи в такі переговори, ми маємо дві речі. Перша – відсутність довірених голосів з обох сторін, які могли б спілкуватися між собою. І друга – ми знаємо, що одна зі сторін особливо одержима релігійним запалом, і мені сумно вживати тут слово "релігійний", але це релігійний фанатизм із прагненням сіяти терор по всьому світу, і не в останню чергу проти Сполучених Штатів. І це заважатиме руху вперед.

Що означають суперечки навколо зустрічі про майбутнє НАТО?

Politico повідомляє, що Пентагон не запросив кількох ключових союзників, включаючи Велику Британію, Францію та країни Балтії, на зустріч у Польщі, присвячену майбутньому НАТО. Чи відображає цей формат навмисну спробу переосмислити роботу Вашингтона зі своїми союзниками, чи це може створити враження, що Сполучені Штати стають більш вибірковими щодо того, яких партнерів вони вважають стратегічно важливими?

Моє розуміння цієї запропонованої зустрічі пов'язане з мрією президента Трампа та таких людей, як Елбрідж Колбі, зменшити чисельність військових Сполучених Штатів на європейських територіях. 

Саме тому були запрошені окремі країни, щоб знайти спосіб обійти зобов'язання США згідно з американським законодавством щодо утримання на європейській території щонайменше 80 000 американських військових.

Згідно із законом, який щойно знову був підписаний, кожна асигнація на оборону встановлює мінімальну кількість американського військового персоналу, який ми фінансуємо і який повинен перебувати на європейській території.

Тож розмова, яку вони намагаються вести в армії Сполучених Штатів, полягає в тому, як нам скоротити нашу присутність і як креативно співпрацювати з нашими союзниками, щоб знайти вихід із цієї ситуації. Ось чому запросили лише певні країни, бо вони вважають, що переміщення військ за межі тих традиційних країн, які є провідними союзниками Сполучених Штатів, наштовхнулося б на спротив. Можливо, надалі вони матимуть краще розуміння ситуації.

Але водночас ми щойно почули цього тижня від міністра оборони Піта Гегсета, що він планує скоротити чисельність збройних сил США. Він радикально скоротив кількість генералів з двома зірками й вище.

Це генерали, чиї кандидатури були схвалені Конгресом Сполучених Штатів. Сенат затверджує ці посади, тому існує цивільний нагляд, незалежний від виконавчої влади, яка висуває кандидатури, чи від просування по службі в армії. І таке зменшення кількості визнаних стратегічних військових лідерів – ми говоримо про втрату тисяч років військового досвіду з усіма їхніми знаннями – зрештою лише зашкодить Сполученим Штатам і зробить нас слабшою країною, і це стосується також виведення солдатів із Європи.

Ядерні погрози Росії щодо Калінінграда: блеф чи реальний сценарій?

Росія надіслала НАТО документ, у якому погрожує застосуванням ядерної зброї, якщо країни-члени Альянсу спробують ізолювати Калінінградську область. Наскільки серйозно сьогодні в НАТО сприймають ядерні погрози Москви? Чи розглядає НАТО це як реалістичний сценарій ескалації, чи передусім як інструмент стримування, примусу та залякування? І чи є ми свідками нового рівня російського ядерного шантажу, чи це, по суті, продовження стратегії, яку Москва вже неодноразово використовувала протягом війни?

Мені хочеться вірити, що в штаб-квартирі НАТО є окрема скринька для всіх листів з погрозами ядерною зброєю щодо Калінінграда, розміщення озброєнь, України, політики, Фінляндії, Швеції тощо. Ми чули ці погрози знову і знову.

І єдиний спосіб ефективно працювати як Альянс, перебуваючи на порозі ворожої загрози, ворожого сусіда, що атакує багато навколишніх держав, – це продовжувати дотримуватися єдиної стратегії Альянсу і не піддаватися на ці химерні ідеї про те, що Росія вдарить ядерними бомбами по європейській території прямо під своїм порогом. Вони погрожують цим уже понад 20 років.

Думати, що до цього варто поставитися серйозно, – значить ігнорувати ту купу листів, які вони надсилали раніше.