Міфи про школу

Міф №1: Школа – другий дім, а вчителька – друга мама

Дорослі досі в це вірять та намагаються переконати в цьому дітей. Так, учні багато часу проводять у школі, але з таким самим успіхом дорослим можна вважати другим домом роботу, а керівника – другим батьком.

До теми З 1 вересня у 5 пілотних класах розпочинається реформа НУШ: що зміниться

Тому тут все логічно з поборами. Бо якщо школа – це другий дім, то його треба ремонтувати власними силами та забезпечувати всім необхідним.

А якщо вчителька – друга мама, то її потрібно слухатись і з усім погоджуватись. Тож, часто діти можуть терпіти образи та приниження педагогів.

Міф №2: Грошей немає, треба допомогти

Ситуація з мільярдними залишками освітньої субвенції повторюється знову і знову. Кошти з державного бюджету перераховують до регіонів, а наприкінці року мільярди гривень залишаються невикористаними. А це означає, що міста заощадили на закладах освіти.

Водночас згідно з опитуванням батьків, у роки, коли видатки на освіту збільшувалися, суми поборів геть не зменшувалися, інколи навіть зростали. Тож батьки постійно дають гроші на ремонти чи книжки тощо.

Міф №3: Комунальна (приватна) школа

У багатьох батьків складається хибне враження, що їхні діти ходять не до комунальної, а до якоїсь приватної школи, за яку постійно потрібно доплачувати: то у фонд класу, то у фонд школи тощо.

Якщо ваша дитина йде до школи, то з імовірністю 98% це буде школа комунальна. Повна загальна середня освіта в ній є безоплатною, без жодних внесків до міфічних фондів.


Міфи про школу / Фото НУШ

Натомість приватних шкіл в Україні – до 2% від загальної кількості всіх шкіл, і це приблизно 250 закладів. Комунальних (тобто таких, що належать громаді) — майже 15 тисяч, державних – лише 10.

Міф №4: Якби у вчителів була більша зарплата

Деякі батьки вважають, що якби вчителі отримували більшу зарплату, то вони б краще навчали чи ставилися до дітей.

Та річ у тім, що від збільшення зарплати професіоналами не стають, знання та вміння разом із гривнею не приходять. Так само, як і любов чи повага до дітей,
– каже юрист Роман Бондаренко.

До того ж, у багатьох батьків заробітна плата не більша, ніж у вчителів, але про це чомусь забувають.

Міф №5: Діти мають прибирати в школі

Так, дітей треба привчати до праці, щоб цінували чужу працю, але це не означає, що вчителі мають змушувати учнів прибирати.

Експеримент з привчання до праці в українських школах тривав десятки років. Але попри це на вулицях безліч сміття, тож колишні школярі так і не навчилися прибирати з собою.

До того ж, новий санітарний регламент не передбачає залучення школярів для миття підлоги та вікон, а також використання ними мийних та дезінфікувальних засобів.

Міф №6: Шкільна форма дисциплінує

Шкільна форма може дисциплінувати, як кайданки на руках і ногах. Адже вона стримує рухи та не дає можливості вільно рухатися.

Також не варто думати, що шкільна форма дисциплінує, що всі – однакові. Але, за словами експертів, не треба плутати однаковість і рівність. Та й однаковою формою соціальну нерівність не здолати.

До того ж, усі діти різні, й дуже хотілося б, аби кожна дитина зберегла свою індивідуальність і здатність до мислення.

Міф №7: Авторитет вчителя впав, їх ніхто не поважає

Експерти переконують, що авторитет вчителя "падає" насамперед завдяки самим учителям. Адже деякі з них можуть знущатися та ображати дітей. Є й інша категорія "мовчунів", які знають про булінг над дітьми, але мовчать. Бо для них діти мають менше значення, аніж їхній власний комфорт.

Але ті вчителі, які люблять та поважають дітей, отримують навзаєм любов і повагу дітей і батьків. Тобто авторитет у справжніх професіоналів чомусь не падає, а навпаки – зростає.

Міф №8: Діти зараз не такі

Цю фразу можна почути від вчителів, які не можуть знайти спільну мову з дітьми чи заохотити їх до навчання. Їм легше звинуватити дітей у «нетаковості», ніж навчити, як правильно.

Було б дивно, якби лікарі скаржилися, що пацієнти нині не такі. Але вибачте, інших не завезли. Тому треба навчати (лікувати) тих, які є зараз. Бо суспільство найняло вас на роботу саме для цих дітей. Інших не буде,
– каже Бондаренко.

За його словами, треба порадіти, що діти зараз «не такі», бо саме вони здатні змінити цей світ на краще.