Давні українські "образи", які сьогодні звучать майже кумедно пропонує у добірці Рамі Аль Шаєр.
Як сварилися українці сто років тому?
Ми звикли думати, що колись люди лаялися так само, як і тепер – грубо і різко. Насправді українська мова мала десятки колоритних слів, якими можна було висловити невдоволення, осуд чи насмішку, не вдаючись до грубощів. Багато з них сьогодні звучать кумедно, хоча ще століття тому були цілком звичними.
Добірку слів, які слів зберегли українські словники пропонує музикант та популяризатор мови Рамі аль Шаєр, тож погляньмо, що вони означають.
"Гепа" – по-іншому "сідниці" чи "дупа", тобто частина людського тіла, якою сідають. Це слово традиційно використовували для вказівки маршруту, яке передувало відомому напрямку для російського корабля.
"Лайдак" – ледар, нероба, волоцюга, людина, яка уникає праці та живе без діла. Це слово й нині можна почути, хоча значно рідше, ніж колись: "Чому голови не хилиш, лайдако! Падай на коліна, старий собако!" Олександр Ковінька.
"Вайло" – незграбна, неповоротка, вайлувата людина. Так могли сказати про того, хто все робить невміло або постійно щось перекидає: "Біда якомусь вайлові, якщо він потрапить Багірову під руку в таку мить!" Олесь Гончар.
"Гаспид" – дуже давнє слово, що прийшло до української мови через церковнослов'янську традицію. Первісно "гаспидом" називали отруйну змію, а згодом і чорта чи демона. Пізніше цей образ перенесли і почали характеризувати лиху, підступну чи нестерпну людину: "Царю проклятий, лукавий, Аспиде неситий!" Тарас Шевченко, "Сон" ("У всякого своя доля"):
Цікаво! Слово "аспид" існує і досі як біологічний термін. Ним позначають велике сімейство отруйних змій, що мешкають у тропічних і субтропічних районах усіх континентів (крім Європи): аспид кораловий, гадюка аспідова.
Ці слова були лайкою: дивіться відео
А ще кілька колоритних словечок запропонували у коментарях глядачі:
"Мантелепа" – людина нетямуща, недолуга, вайлувата або надто повільна в думках. Це слово часто мало жартівливий відтінок.
"Фарфуцель" – зневажлива назва нікчемної, легковажної або непорядної людини. Сьогодні це слово майже не вживають, хоча воно й досі трапляється в словниках.
"Потороча" – слово з народної демонології. Спочатку так називали нечисту силу, дрібних духів або страховисько, а згодом – людину, яка викликає відразу чи поводиться негідно: "Брожу, тиняюсь, мов потороча..." Павло Грабовський.
Усі ці слова є частиною мовної спадщини українців. Одні прийшли з народної розмовної мови, інші – з давніх уявлень та демонології, але кожне з них передає емоцію значно яскравіше, ніж звичайне "дурень" чи "ледар".
Тож якщо захочете урізноманітнити своє мовлення, зверніть увагу на ці давні українські слова. А про лайливі фрази та лихослів'я, які використовували раніше і можна знайти в літературі, ми писали раніше: "Бодай тебе чорти вхопили!" чи "Ах ти свиняче рило!".
Вони не лише колоритні, а й нагадують, наскільки багатою та образною була й залишається українська мова.