Президент Петро Порошенко підписав закони, відомі як "закони про декомунізацію". Документами забороняється радянська символіка, засуджується комуністичний режим, відкриваються архіви радянських спецслужб та визнаються борцями за незалежність України УПА й інші організації.

Зволікання із затвердженням

– Якби Президент підписав ці закони перед 9 травня, були б додаткові ризики певної дестабілізації. Він вчинив більш технологічно правильні рішення. Насправді ці закони не на часі, а також потрібна їхня висока легітимізація – їх мали прийняти або конституційна більшість, або ці закони мали бути затверджені на референдумі. На сьогодні, на жаль, ці закони стають ще однією лінією вододілу, спекуляції навколо гуманітарних питань та української державності.

Хоча, кожна з ідей цих законів має право на життя. Вони могли бути реалізовані, але держава має заохочувати поступальний розвиток у цих напрямках, а не примушувати і створювати якісь штучні обмеження і тим паче, не витрачати на це кошти.

Доцільність підписання

– З одного боку, закон про декомунізацію конфліктує з поняттями, які вже прижилися в українському суспільстві. З іншого боку, закон про учасників національних визвольних рухів, війн вводить, фактично, обмеження – покарання за невизнання підходу цього закону. Цим положенням ми взагалі поставили під загрозу демократичність нашої країни.

– У нас зараз відбувається створення двох паралельних Україн: одна – пострадянська Україна, а друга – Україна, яка є правоприємницею повстанських рухів Другої світової та УНР. І ці дві паралельні реальності утворюються в залежності від політичних поглядів в Україні, від ЗМІ, якими люди користуються, від оточення.

Зараз, влада оце "жити краще" за рік не реалізувала.

Колізії із декомунізацією

– Президент у цій ситуації виявився заручником. Дійсно, багато з питань, які стосуються перейменування міст, вулиць потрібно віднести до повноважень місцевих громад.

– Щоби побудувати стабільну історію, в західних державах є концепт який називається "робота з минулим".

Частина з цих людей (учасники КПУ) радикалізуються на фоні цих заборон і вони вдадуться до недемократичних методів боротьби за владу.