Епоха приватизації в Україні: не красти неможливо залишити

Польська приватизація стала поршнем "шокової терапії" Бальцеровича. У 1991-1995 роки в країні приватизували понад 3 тисячі державних підприємств, що заворушило ринкову економіку.

* * *

Українська та польська приватизація почалася майже одночасно. Наша держава сьогодні продовжує володіти 3,5 тисячами підприємств і 50 тисячами готелів, санаторіїв, їдалень та іншого майна. Щорічно обслуговування заборгованостей держпідприємств та подібних закладів лягає багатомільярдним тягарем на платників податків – на нас з вами.

Ментально ці підприємства залишаються в УРСР і більшість з них – збиткові. Понад третина веде звітність у паперовому вигляді, у робітників низькі зарплати, страждають вони і від відсутності капітальних вкладень. А система управління переглядалася ще за царя Гороха.

Улюблені афоризми українських політиків: "державна годівниця", "корито", "сісти на потоки" – більшість з них стосується контролю над державними підприємствами.

За роки незалежності ми спромоглися продати лише 3% держоб’єктів. Як наслідок, народився такий корупційний сектор, що його розміри не вкладаються в голові.

Рішучість польської еліти врятувала їхню країну від такого сценарію, а Україна – пустилася берега.

Виступ директора НАБУ Артема Ситника у Раді залишився у тіні звіту генпрокура Юрія Луценка, однак набагато сильніше приголомшив. Ситник розповів, що НАБУ вирушило за головами корупціонерів, які десятиліттями живилися зі схем на держпідприємствах.

"Справа Мартиненка", "Онищенка" та інших щодо закупівель за державні гроші по завищених цінах – є однією із сотень повсякденних оборудок, що роками прокручували ділки на державних компаніях.

Те, що ми побачили на державних підприємствах, нас шокувало. У відкритих справах цифри зловживань сягають 80 мільярдів гривень. І це гроші, вкрадені вже після Революції Гідності,
– наголосив Ситник.

Протягом трьох років існування схем Онищенка на підприємстві "Укргазвидобування" річний прибуток складав 25 мільйонів гривень, а після їхньої ліквідації – 1 мільярд 300 мільйонів.

Що заважає провести приватизацію?

Перший заступник міністра економіки Максим Нефьодов вважає неправильним спрощувати відсутність приватизації лишень до бажання чиновників "сидіти на потоках".

Сплетіння корупційного інтересу, некомпетентності та банального небажання урядовців вести марудну роботу вкупі перетворили приватизацію на нескінчений процес.

Максим Нефьодов розповів про складнощі приватизіції (фото: Focus.ua)

За словами Нефьодова, "неприватизація" є наслідком трьох речей: відсутності порозуміння у суспільстві – що продавати, а що залишити, надмірна бюрократія та роздутість Фонду держмайна.

До того ж, Нефьодов додає, що серед 3,5 тисяч підприємств, якими володіє держава, залишилося лише кілька перлин.

Збитки за останні кілька років – привід для коньяку і холодного душу

При цьому будь-які рухи уряду у бік приватизації, нарікає урядовець, сприймаються публікою за "междусобойчик".

Заради справедливості, згадаємо, що негативні приклади продажу заводів-гігантів теж були. Чого варта лише трагічна приватизація Запорізького алюмінієвого комбінату (ЗАлК). У 2006 році компанія російського мільярдера Олега Дерипаски отримала контроль над 68% акцій заводу. Ігноруючи інвестиційні зобов’язання перед Україною, росіяни вирізали 18 тисяч тонн алюмінію, повністю зруйнувавши виробництво. Лише у 2016 році держава остаточно вийшла із судової тяганини та повернула ЗАлК у державну власність. Наразі на комбінаті відновлене виробництво алюмінієвої катанки.

Попри це в уряді всіляко підкреслюють, що альтернативи приватизації н е м а є.

Пройде ще небагато часу і це все перетвориться на пилюку,
– узагальнює стан справ на державних підприємствах Максим Нефьодов.

Для прикладу урядовець згадує Одеський припортовий завод. Ще кілька років тому підприємство було суперприбутковим і бажаним активом для ринку, а сьогодні ледь жевріє. Мовляв, такий тренд до знецінення проглядається на багатьох державних об’єктах і треба не затягувати їх продаж.

Що пропонує уряд?

У 2015 році Мінекономіки започаткувало реформу держпідприємств. Частиною реформи та однією з вимог МВФ є формування бачення уряду: що продавати, що реформувати, а що ліквідовувати. Адже, ніхто не приховує, що багато об'єктів повністю знецінилися.

Уряд спочатку розглядав можливість реформувати усі 3,5 тисячі держпідприємств, а вже потім визначити, що підлягає ліквідації, а що продажу. Однак заглиблення у суть проблеми показало, що охопити весь арсенал підприємств просто неможливо.

Тому в Кабміні охололи і взялися за найбільші державні підприємства: "Укрзалізницю", "Нафтогаз", "Центренерго" та інші. Урядовці вирішили не розпорошувати сил, адже кількість кваліфікованих кадрів у галузі обмежена.

Якщо ми реформуємо "Укрзалізницю" – це буде великий поштовх для економіки. В Україні таких компаній до 50-ти. Це теж багатенько, але з цим можна впоратися. Якась кількість реформованих компаній згодом теж піде на приватизацію,
– заявив Нефьодов.

У "живі" підприємства урядовці обіцяють вдихнути нове життя, запровадивши європейську модель управління через наглядові ради. Найнявши професійних менеджерів на ринкові зарплати.

Реформовані стратегічні підприємства залишать державі. Решту з оновленим керівництвом, а також інші обтяжливі активи відправлять на продаж з молотка. При чому більшість активів повинні будуть продаватися через систему "Prozorro. Продажі". Перші тестові торги вже відбуваються.

За останні роки приватизували не так вже й багато держпідприємств

Депутат Вікторія Войціцька, що входить у Спецкомісію Верховної ради по приватизації, погоджується, що Україна має вийти на обмежену кількість державних підприємств, де є прозоре управління за найкращими стандартами, а все решта має бути продане надійному інвестору.

Водночас держава в особі Спецкомісії має уважно стежити, щоби власник дотримувався взятих на себе зобов’язань. Реалії свідчать, що вигідно продати підприємство в Україні – замало.

Іншу важку ділянку реформи в уряді бачать у спрощенні надскладного банкрутства. Воно дуже негативно впливає на позицію України в рейтингу Doing Business Cвітового банку. Юристи, дотичні до галузі, жартують, мовляв, закрити справу про банкрутство держкомпанії – це як злітати у космос.

Одна з ідей, що обговорюється в уряді – ліквідація шляхом приєднання. Це буде одна юридична особа, куди зіллють усі "неживі" державні підприємства. Команда юристів спробує виокремити з цього гротескного монстра майно, яке можна продати, а далі – стадія за стадією – йти до повної ліквідації.

Ліквідація – це не питання політичної волі. Це питання пошуку варіанту: як це краще зробити. Складну, негарну роботу мало хто хоче рухати. Закриття підприємств – це ж не перемога, зірочок не дають,
– розповідає Нефьодов.

Втіленням усіх напрацювань і бачень в уряді має стати закон, що спростить приватизацію. Цей законопроект, зауважимо, перманентно доопрацьовується ще з січня цього року.

Одна з новаторських ідей закону полягає у розподілі усіх об’єктів приватизації на об’єкти великої (вартістю активів понад 250 млн гривень) та малої (менше 250 млн гривень) приватизації. На думку урядовців, спростити продаж держпідприємств допоможе також прибирання кількох стадій підготовки. А от щоб продати державні акції в енергетичних компаніях (обленерго), уряд вважає, що слід прийняти RAB-тариф, який привабить покупців.

Старожили та фахівці приватизації, яких вдалося опитати "24" під час підготовки цього матеріалу, скептично відгукнулися про усі запропоновані зміни урядовцями (деталі у наступному матеріалі).

Неспроможність чи корупція?

За більш ніж 20 років приватизації, час поступово вихолощує досвід попереднього покоління чиновників, які розумілися на її тонкощах. Якщо тоді професіоналам заважали політики з акулячими апетитами, то сьогодні до цього додається кадровий голод.

Вікторія Войціцька впевнена, що владі, перш за все, бракує не кадрів, а бажання

Влада не поспішає впроваджувати прозоре управління на держпідприємствах і проводити приватизацію. А казкам про реформу вже як мінімум півтора року.

В аналітичному Центрі Разумкова теж не вірять, що уряд Гройсмана чимось буде відрізнятися від уряду Яценюка у питанні приватизації. Аналітики вважають, що Кабмін наразі не продемонстрував нової якості. А Директор НАБУ Артем Cитник з парламентської трибуни чітко сформулював, що прогресу приватизації немає, бо ніхто підприємства не хоче віддавати.

Показовий приклад – судове рішення про блокування незалежного конкурсу з обрання директора компанії "Центренерго", яка входить у перелік об’єктів на продаж. "Найчистіший саботаж!" – писав про тодішнє рішення Феміди міністр економіки Айварас Абромавичус.

Влада реалізувала "менеджерську приватизацію", – стверджує Войціцька. А це означає переділ посад директорів найбільших держпідприємств між групами впливу у владі.

В.о голови Спецкомісії Верховної Ради з приватизації Ігор Лапін нарікає, що нерідко приватизація підприємств стає забавкою для олігархів. Спецкомісію намагаються використовувати, як майданчик для з'ясування стосунків Коломойський та Ахметов.

Останній приклад. У 2011 році компанії Коломойського не дали взяти участь у конкурсі на приватизацію "Західенерго", прописали правила під ДТЕК Ахметова. За 6 років Коломойський пройшов через всі суди і всі програв. Як тепер він може приперти до стінки Ахметова? Лише через депутатів.

Ми тою чи іншою мірою виконуємо роль інструментів у руках олігархів, будь-яке рішення Комісії щодо "Західенерго", різні телеканали назвуть по-своєму. Олігархи між собою бавляться, а страждає – народ,
– переконаний Лапін.

Сам прем’єр Володимир Гройсман більш оптимістичний. Нещодавно він заявив, що приватизація у п’ятірці пріоритетів діяльності уряду до кінця року. Закони, які пришвидшать продаж державних підприємств, можуть прийняти до літніх депутатських канікул.

Які об'єкти можуть приватизувати найближчим часом?

Володимир Гройсман згадує про приватизацію на 13-й хвилині 40 секунд

Дмитро Качур, експерт з приватизації та екс-керівник "Національної мережі аукціонних центрів" при Фонді Держмайна, розповів "24", що ніяк не може добитися від уряду оприлюднення проектів, які мали б розробляти найняті за 2 мільйони євро експерти з Офісу реформ при Кабміні.

Зробивши кілька запитів, він встановив, що з лютого там працює 12 людей, але чим займаються ці добродії і бодай якихось документів, що засвідчують їхню активність, на сайті немає.

Можливо, усе це лише лірика та заангажований погляд? Рішучість Гройсмана щодо приватизації можна буде побачити у тому, які підприємства та на яких умовах виставлятимуться на продаж. І чи дійсно він виконає обіцянки до кінця року.

Що групи впливу намагатимуться проштовхнути у Верховну Раду під виглядом закону про спрощення приватизації та чим це загрожує – читайте у наступному матеріалі "Епоха приватизації в Україні" .