The Washington Post опублікував репортаж із міста, аби показати, як українські військові та волонтери вивозять людей із пекла.
Дивіться також Прощання прикордонника з родиною на вокзалі потрапило на шпальту New York Times
Через 13 місяців повномасштабного вторгнення Росії українці, які надто хворі чи надто горді, щоб евакуюватися із зони бойових дій, залишаються у небезпеці та потребують, аби до них хтось прийшов: вислухав їхні проблеми та переконав піти,
– йдеться у статті.
Журналісти розповідають про волонтерів – 27-річного британця Ігнатія Івлєва-Йорк та 28-річного українця Ярослава Сусіка – вони є частиною групи, яка з травня евакуювала 4000 людей, витягнувши їх із найнебезпечніших місць і допомігши їм зробити перші кроки до переїзду в Україну чи за кордон.
Волонтери у місті Часів Яр під час евакуації місцевого населення / Фото The Washington Post
Чому люди залишаються
Ті, хто залишився зараз, є найбільш завзятими, і щоб переконати їх, потрібен час і уважність, яких часто бракує в зоні бойових дій.
Немає жодної причини, чому люди вирішують залишатися так довго. Деякі кажуть, що не мають родичів, або що вони занадто старі чи хворі, або вони фаталісти, які переконані "що має статись, станеться". Інші бояться нових труднощів, наприклад залишитись без роботи. Дехто насуплений, мовляв, вони нікому не треба, – розповідають волонтери.
За словами Ігната, кількість евакуацій зменшилася з приблизно 300 – у грудні до 90 – за останній місяць.
Він розповів, що зустрів жінку, яку росіяни зґвалтували, а її чоловіка вбили в лісовому селі під Києвом. Він зміг переконати її виїхати з дитиною і це сповнило його величезним полегшенням від того, що люди, які так багато витерпіли, можуть опинитися в безпеці.
Інші історії закінчуються не так добре. Інший чоловік, який відмовився евакуюватися, попри благання дружини, пізніше знайшов її понівечене тіло після того, як її вбили росіяни, коли вона набирала воду.
Івлєв-Йорк і Сусік під час місії у Часовому Яру /Фото The Washington Post
Часів Яр: евакуація таки відбулась
Попри складнощі, після вмовлянь деякі жителі міста таки погодились виїжджати.
62-річна Світлана Гобошапова розповіла, що обстріл її нервує. Її чоловік помер пару років тому
Гобошапова і Романюк зібрали одяг, спакували радіоприймач і залізли в машину, що вже чекала. Планують залишитися у племінника в Черкасах. "Сусіди трималися б разом", сказала вона.
З 19 років до 94 прожила у Часовому Яру: історія пані Анастасії
Наступна евакуйована в списку Анастасія Мезена – в молодості пережила нацистів. У віці 94 років у її серці більше боротьби, ніж болю у її розтрощеному стегні.
Волонтер допомагає літній жінці під час евакуації / Фото The Washington Post
Жінка наважилась покинути дім / Фото The Washington Post
Під час четвертого візиту команди пані Анастасія все ж спакувала найнеобхідніше: цибулю та яблука, збільшувальне скло, з яким читає, старі фотографії та потерті листівки до Дня матері. План полягав у тому, щоб доставити її до притулку, звідки волонтери відвезуть її до сестри в Полтаву.
Але спочатку їй потрібно було дістатися до автомобіля. Та це їй під силу, з допомогою "золотих хлопців", як вона називає Івлєва-Йорка та Сусіка.
Евакуація буває складною, багато людей мають проблеми зі здоров'ям, є маломобільні / Фото The Washington Post
Її стегно боліло з кожним кроком, жінка думала над тим, чи побачить вона коли-небудь знову свій дім.
"Прожила тут усе своє життя, – сказала вона, – а тепер не знати, куди я йду далі…". Її голос замовк.
Анастасія Мезена плаче залишаючи Часів Яр / Фото The Washington Post
Жителі вирішують, чи покидати прифронтове місто / Фото The Washington Post
Чи може Часів Яр стати новою фортецею ЗСУ
- Часів Яр функціонував як життєво важливий шлях постачання для українських військ, які брали участь у важких боях у Бахмуті та поблизу нього.
- Ще 4 березня розвідка Міноборони повідомила, що життєво важливий міст, що сполучає Часів Яр з Бахмутом, був зруйнований.
- Епіцентром бойових дій все ще залишається Бахмут, за місто тривають надважкі бої, але ЗСУ впевнено тримають оборону.