За кілька днів до так званого референдуму наші журналісти вийшли на вулиці Донецька та Луганська , запитати місцевих - яким вони бачать майбутнє свої областей. Мине зовсім небагато часу, і для українських медійників робота у цих містах стане смертельно небезпечної. Початок травня 2014 року. Ми поки що можемо працювати. І ось що чуємо від донеччан та луганчан. Думки різні.
Хтось переконував у тому, що підтримує Україну і не хоче війни у рідному місті, хтось наполягав на необхідності референдуму, а хтось відверто висловлювався за російське майбутнє регіону.
Після фейкового референдуму бойовики взялись розбудовувати фейкові республіки. АТО переросла у справжню війну.
Ми не знаємо, як склались долі учасників нашого опитування. У соцмережах знайшли сторінку однієї з респонденток, Ірини Леженкіної. Тієї, яка обіцяла піти на рефендум. Під одним із фото, де вона із товаришками, підпис:
"Под одной крышей жили 4 – Донецк, Львов, Черновцы, сейчас не общаемся –война!"
Політолог Антон Круть за тиждень до тих подій забрав з Донецька до Києва маму. Антон переконаний, якби влада вчасно відреагувала, трагедії б не сталося. Сепаратисти були у меншості. І їхні імена знали усі.
Настрої населення? Більшість населення досі не вважає за потрібне відділятися від України. За останнім опитування КМІСУ 60% наседенння, перепрошую, трохи більше 50%, не бажає відділятися від України,
— переконує він.
Політолог також розповідає про історичний факультет Донецького Національного Університету. Так склалось історично, він був кузнею кадрів, так кажуть для колишнього обкому партії, у цьому будинку зараз і у всі попередні роки, розміщується облдержадміністрація, тобто історично, це був постачальник кадрів для органів влади. Демократична революція початку 90-х і там з'явились патріоти, патріотично налаштовані викладачі, але темна сторона існувала, це треба визнавати.
Саме на цьому грунті, каже Антон, і зародилися небезпечні організації. Як приклад експерт наводить сумновідомого випускника історичного факультету Корнілова.
Пан Корнілов, зі своїм, до речі, рідним братом стали засновниками "Интернационального движения Донбасса" і це був повністю підтримуваний Москвою, нібито громадський рух, який ще 1994 року піднімав питання про відокремлення Донецької народної республіки. І саме під час цих мітингів вперше з'явилось це знамя – червоно-чорно-синє Донецької народної республіки.
На цьому ж факультеті навчався і народний губернатор так званої Донецької республіки Павло Губарєв. У березні його арештувало СБУ. Через два місяці відпустили. Про це звільнення Губарєв потім розповідав із бравурою.
З червня минулого року Губарєв займався мобілізацією бойовиків у ДНР. Зараз запевняє – офіційної посади не має. Відомо, що у юності народний губернаторм був членом російської націоналістичної організації. А саме Російського національного єдинства Баркашова, який зараз займається набором бойовиків на схід України.
Те, що Губарєв у лавах баркашовців, в університеті знали, каже Антон Круть. Однак, не надто на це звертали увагу. Фігурою впливовою, ні тоді, ні по закінченню навчального закладу він не був. В студентські роки він набув слави у трохи іншому скандалі.
Він вирощував зі своїм сусідом по кімнату у горщику коноплю. Намагався її вживати, чи що. Але факт такий був. І був скандал, коли комендант гуртожитку навіть піднімала питання щодо їхнього виселення,
— згадує Круть.
Головний редактор газети і журналіст "Радіо Свобода" Антон Діхтяренко працював у Луганській облждержадміністрації. Він добре знає, звідки сепаратизм у регіоні. Каже - від початку розумів, що проросійські рухи на Луганщині будуть жорсткішими, ніж на Донеччині. Тут, каже він, до влади добивались бандити з бойовим досвідом, набутим у локальних війнах.
До прикладу, три роки тому у Стаханові на Луганщині офіційно мешкали близько ста тисяч людей. Зараз населений пункт під контролем терористів. Саме вихідці зі Стаханова стали основою так званої армії Південного сходу, каже Андрій. Типове промислове місто, яке у 90-х скотилось за межу бідності. Роботи немає, закрились майже всі шахти, зате процвітають незаконні копанки.
Перший лідер так званої ЛНР Валерій Болотов, до речі також виходець зі Стаханова, кажуть був смотрящим за копанкою. І контролював його Олександр Єфремов. До маргіналів додалася ціла низка політиків місцевого розливу. Блогер Сергій Іванов каже: попереджав українську владу про цих людей.
Мера міста Красного Луча Філіпову, на території якого знаходились табори з підготовки бойовиків, і вона була безпосередньо відповідальною людиною саме Єфремова. Я називав прізвища депутатів Луганської обласної ради. Наприклад, прізвище Акімова – це людина, яка займала посаду начальника управління спорту і молоді і очолювала обласну програму "Спорт для всех" Луганської обласної ради і була депутатом обласної ради. Вона зараз є головою профсоюзів ЛНР,
— розповів Іванов.
Впродовж року у терористичних республіках кілька разів змінювались лідери. Немає значення, хто на чолі, каже Юрій Бутусов. Усе одно всі стежки ведуть до Кремля.
Тому, каже Юрій Бутусов, якщо чуємо, що серед сепаратистів тривають розбірки, повинні розуміти, що насправді це сварки між групами впливу у Москві.