Ділявєрові Абібулаєву було всього п’ять років, коли його з батьками силоміць вивезли з рідного села в Бахчисарайському районі. На збори кримським татарам дали всього кілька годин.
"Батьки брали найнеобхідніше. НКВСники сказали брати найнеобхідніше, їжу на три доби, одяг тощо", – згадує Абібулаєв.
Людей везли у товарних вагонах, наче худобу. Потяг їхав довго і майже без зупинок. На приготування їжі давали всього 15 хвилин. Багато хто дорогу не пережив.
Ми не знали, куди нас везуть. І ось дорогою людина захворіла і померла. Ми проїзжали повз річку, і її тіло туди викинули,
– розповів чоловік.
Та як з’ясувалося, тим, хто їхав у потягу, ще пощастило.
"Ближче до моря було рибальське село. В основному жили там кримські татари. А Сталін дав таку вказівку – посадити всіх їх на машини, потім на паром. І в середині моря людей втопили," – додав Абібулаєв.
Читайте також: Прем'єра фільму про трагедію кримськотатарського народу "Чужа молитва"
Родина Абібулаєвих опинилася в далекому Самарканді, це Узбекистан. На рідну землю Ділявєр повернеться через багато років, але вже як гість.
Часи репресій повернулися. Зараз у Криму мешкає брат Ділявєра Абібулаєва. Спілкуватися з ним чоловік не може.
Мій рідний брат боїться там зайвих слів. Починаю питати, а він каже не треба, не питай. Бояться, всі бояться, ніби хтось почує або запише хтось там, потім прийде, і їх теж там виженуть,
– сказав Ділявєр.
Поїхати до брата чоловік не наважується. Боїться, що в окупованому Криму його можуть заарештувати.