Лікарні, запаси та мобілізація: як у Європі готуються до великої війни з Росією і масових жертв

У той час, як тінь російської загрози нависає над східним флангом НАТО, країни Балтії готують лікарні, медиків і запаси медикаментів до війни, черпаючи основні уроки з українського досвіду. Від підземних операційних до евакуаційних навчань, вони зміцнюють медичну оборону, але чи вистачить сил і солідарності Європи, якщо війна постукає в європейські двері?

24 Канал пропонує повний рерайт матеріалу Politico за авторством Гєдре Песецкіте, де автор описує новий досвід, який здобувають європейці, та зокрема, балтійські медики у підготовці до потенційної агресії Росії проти країн-членів ЄС.

Варто зауважити, що досвід України залишається надзвичайно важливим для Європи, і мова йде не лише про збройне протистояння. Медичні та аварійні служби за роки російської агресії отримали унікальні навички з порятунку постраждалих з-під завалів, наданні домедичної допомоги та збереженні людського життя вже безпосередньо в лікарняній палаті, захисті та швидкому відновленні інфраструктури та масовій евакуації населення із зони бойових дій.

В самому матеріалі робиться простий, та можливо, головний висновок – щоб екстрені служби та лікарі ЄС могли хоча б трохи усвідомити, з якими викликами можуть зіткнутися, їм потрібно не лише проходити навчання у своїх країнах, а періодично на волонтерських засадах відвідувати Україну для отримання справжнього практичного досвіду в умовах реальної війни.

Європа готує медиків до війни

Від запасів травматологічних наборів для масштабної кількості жертв до оснащення медиків бронежилетами – планування медичної оборони на східному фланзі НАТО переходить від теорії до практики.

Мартина Вероніка Норейкайте відчувала, як серце калатає в грудях, коли карета швидкої мчала вулицею Фабрико до школи Летавос. Вона була не готова до побаченого. Той сонячний травневий вівторок увірвався в її життя раптовим повідомленням по рації: вибух у Йонаві, місті на 30 тисяч душ у самому серці Литви.

За три роки роботи парамедиком її будні складалися здебільшого з викликів на "високий тиск" чи "біль у грудях". Але цього дня Мартина опинилася в епіцентрі масової трагедії – вперше. Коли швидка, завиваючи сиренами, під'їхала до школи, будівлю огортав густий дим.

Люди гасали туди-сюди, лежали на землі, кричали. Поліція, пожежники, військові вже гуділи на місці, мов розтривожений вулик– згадує Мартина хаос на шкільному стадіоні.

Мартина з колегою першими з парамедиків ступили на цю охоплену панікою землю.

Коли бачиш це все – крики, переляк, – не знаєш, куди бігти, що хапати. Усе вилітає з голови. Земля йде з-під ніг.

Саме ця незвичність катастрофи в мирній європейській державі й стала причиною, чому литовська влада влаштувала дводенні військові навчання "Залізний Вовк" (Geležinis Vilkas). Їхня мета – загартувати військових, поліцію, пожежників, лікарні та парамедиків до роботи в екстремальних умовах.

Литва готується до найгіршого: нападу на східний фланг НАТО. Відтоді, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україні, загроза війни нависла над регіоном, мов темна хмара.

Коли ЗМІ повідомили, що в Україні почалася війна, стало моторошно. На роботі було страшно: чи вистачить нам ресурсів, чи готові ми, якщо це станеться тут?– каже Мартина.

Тепер Мартина почувається спокійніше. Сьогодні вона зосередилася на тренуваннях і відточує протоколи сортування постраждалих. Навчання, як у Йонаві, допомагають. Вона переконана, що їх треба проводити частіше. Литва в цьому аспекті не є винятком. Усі країни східного флангу НАТО переглядають протоколи реагування на кризи у своїх медичних закладах, проводять тренування, закуповують балістичні шоломи та бронежилети, переносять операційні під землю. Війна в Україні розбила ілюзію, що Європа застрахована від бойових дій.

Питання не в тому, чи нападе Росія. Питання в тому, коли вона це зробить– каже Рагнар Вайкнеметс, заступник гендиректора Естонської ради здоров'я, який відповідає за підготовку до криз.

Країни, які колись гнули спини під радянським ярмом, добре знають, як швидко можуть з'явитися танки.

У нас тут погані сусіди: Росія та Білорусь. Усі країни ЄС "в одному човні", але деякі – на передовій– сказав у лютому Даніель Наумовас, заступник міністра охорони здоров'я Литви.

Його країна – це місток НАТО до Балтії через Сувальський коридор, вузьку й вразливу смугу, яку вважають однією з найімовірніших цілей для майбутнього російського удару. Для країн на сході НАТО готовність до війни перестало бути вибором, і перетворилося в нагальну потребу.

Мало країн ЄС є прифронтовими, для них це питання стоїть гостріше– зазначила Катажина Кацперчик, заступниця держсекретаря Міністерства охорони здоров'я Польщі.

Польща підняла тему медичної безпеки в часи конфлікту на рівень пріоритету під час свого головування в Раді ЄС, де саме питання європейської безпеки стало центральною темою для обговорення.

Ми не можемо готувати плани на випадок надзвичайних ситуацій для військового, економічного чи енергетичного секторів, ігноруючи охорону здоров'я– наголосила Кацперчик.

Лікарні під обстрілом

Війна Росії проти України показала, що сучасні конфлікти не щадять ні медичних служб, ані цивільних, яких вони рятують. Східна Європа пильно придивляється до цих уроків. Вільнюська університетська лікарня Сантарос, що розташована всього за якихось 50 кілометрів від кордону ЄС із Білоруссю, облаштовує підземну інфраструктуру, укриття, майданчики для гелікоптерів і автономні системи, які дадуть змогу працювати без електрики чи води.

В Естонії, окрім бронежилетів для бригад швидкої, роздають супутникові телефони, щоб зв'язок не обірвався, якщо традиційні мережі впадуть. Є навіть плани розгорнути незалежну інтернет-мережу, якщо буде така потреба.

По всьому медичному сектору встановлюють електрогенератори, що є черговим уроком України, де російські удари регулярно залишають цивільних без світла.

Ми точно знаємо, що Росія б'є по цивільній інфраструктурі та енергосистемах. Лікарня не може зупинитися через проблеми з електростанцією. Багато лікарень Східної Європи, які є спадщиною радянської епохи – особливо вразливі. У нас високі будівлі, величезні комплекси, зібрані в одному місці– каже Рагнар Вайкнеметс, заступник гендиректора Естонської ради здоров'я.

Тепер лікарні думають, як переобладнати підвали під операційні на випадок біди, адже поки навіть нема уявлення, як працюватимуть лікарі на верхніх поверхах лікарні, коли над тобою нависає постійна загроза раптового удару. Естонія закуповує мобільні медичні модулі – розкладні пункти лікування, які можна швидко розгорнути в надзвичайних ситуаціях. Це має допомогти подолати обмежену спроможність критичної медичної допомоги в Європі.

Якщо в середньому в Європі на 100 тисяч населення припадає 11,5 реанімаційних ліжок, то "військові потреби можуть вимагати втричі або навіть вп'ятеро більше"– зазначив Бйорн Гульдвоґ, спеціальний радник Норвезького директорату здоров'я, на заході з медичної безпеки.

Підтримувати високий рівень операцій тижнями чи місяцями – ще більший виклик, адже більшість закладів можуть витримати 120 – 150% звичайного хірургічного навантаження лише 24 – 48 годин. Запаси крові й кисню також стануть критичними.

Запаси та ланцюги постачання

Навіть найкраще підготовлені лікарні не працюватимуть без ліків, обладнання й матеріалів. Країни Балтії активно запасаються, готуючись до масових жертв. Естонія, наприклад, виділила 25 мільйонів євро на запаси для таких випадків – ортопедичне обладнання, турнікети, травматологічні набори.

Це єдина велика інвестиція, яку ми зробили– зазначила тодішня міністр охорони здоров'я Естонії Рійна Сіккут в лютому.

Запаси мають гарантувати, що лікарні протримаються, поки не надійде допомога від союзників, пояснює Рагнар Вайкнеметс. Він додає, що НАТО відіграє ключову роль у захисті логістики.

У Латвії після COVID-19 медичні заклади зобов'язали мати тримісячний запас ліків. Ніколи б не подумала, що дякуватиму COVID, але завдяки йому ми знайшли кошти,
– каже Агнесе Валюліене, державний секретар міністерства охорони здоров'я Латвії.

Але країни Балтії надто близькі до передової, щоб безпечно зберігати аварійні запаси. Тож інші країни ЄС мають "визначити, чого бракує, що важко організувати, особливо для малих народів". І тоді нам варто поступитися часткою суверенітету, передати її Євросоюзу, щоб той вирішував, як розподіляти необхідне– зазначає Йос Йоостен, медичний радник Європейської служби зовнішньої дії, дипломатичного корпусу ЄС.

Запаси Червоного Хреста, національні резерви та rescEU (аварійна служба ЄС), мають бути готові дістатися до передової, і до цивільних пацієнтів. Європі потрібні чіткі плани на випадок кризи.

Кадри для війни

Готовність до війни – це не лише політика. Це люди. Нестача кадрів залишається ключовою проблемою для країн Балтії, де медперсонал і в мирний час працює на межі. В Естонії, з населенням 1,3 мільйона, медичних працівників на душу населення вдвічі менше, ніж у Німеччині.

Тому поранені "з передової" не отримають такої ж допомоги, як у мирний час. Це головний принцип нашого планування на випадок кризи– каже Рагнар Вайкнеметс.

Є також інша проблема: не всі будуть готові залишитися. Коли Росія вторглася в Україну, Мартина Норейкайте, як і всі парамедики, підписала заяву, що залишиться працювати, якщо війна спалахне в Литві.

Але як воно буде насправді – хто прийде, а хто ні – не знаю. У мене ще немає дітей чи сім'ї, тож, думаю, я залишуся– каже вона.

Опитування в Литві показало, що понад чверть медпрацівників, імовірно, втечуть під час війни, менше 40% залишаться, а третина ще вагається. В Естонії схожа картина. Є патріоти, перші рятівники, люди, які точно залишаться. Але є й ті, хто вже говорить про втечу до Іспанії.

За словами Вайкнеметса, від 50% до 60% населення ще не знають, як вчинять. Він упевнений, що більшість лікарів і медсестер залишаться, але влада Естонії працює над тим, щоб розвіяти страхи, особливо щодо безпеки сімей.

Якщо я не почуваюся в безпеці, якщо не впевнений, що моя сім'я в безпеці, я не залишуся– пояснює Вайкнеметс.

У Латвії пульмонолог Рудолфс Вільде каже, що деякі лікарі, з якими він розмовляв, думають про втечу в разі війни, особливо батьки, які "не уявляють, як можна десь кинути дітей і бути в лікарні під час військової кризи".

Лише за тиждень до інтерв'ю Вільде та його колеги в Клінічній університетській лікарні імені Павла Страдиньша підписали документ, що вони – ключовий персонал, зобов'язаний з'явитися на роботу, якщо завиють сирени. Сам Вільде планує залишитися, але наголошує, що йому бракує інформації, щоб почуватися впевнено в найгіршому сценарії.

Чи маю я готуватися до військової медицини, чи просто до звичайної роботи, але з більшим потоком пацієнтів? Це дві різні речі, і, ймовірно, обидві потрібні під час війни– запитує він.

Вільде не проти додаткових годин тренувань поверх його лікарської роботи, адже "бачить у цьому спосіб зберегти все, як є".

Якщо я хочу займатися пульмонологією і розвивати щось у Латвії, то Латвія має існувати, правда?– підкреслив лікар.

• Його лікарня в Ризі вже почала тренування з підготовки до війни, каже Вільде. Інші лікарні та країни також нарощують навчання. Естонія посилює тренування по всій системі. Лікарні, бригади швидкої та медпрацівники вчаться переходити в "кризовий режим", коли треба впоратися з напливом пацієнтів і лікувати нетипові для мирного часу травми – вибухові поранення, вогнепальні рани, опіки, ампутації, травми хребта чи голови.
• У Вільнюській університетській лікарні проводять "евакуаційні навчання та підготовку до прийому великої кількості постраждалих" разом із литовськими Збройними силами та Союзом стрільців, розповідає головний лікар Томас Йоваїша.

Цього року Литва планує 7 спільних навчань з армією та понад десять цивільних тренувань для медиків– каже речник міністерства охорони здоров'я Юліянас Галішанскіс.

Литва також формує команду екстреної медичної допомоги, а минулого місяця молоді лікарі провели форум, присвячений готовності до війни. Деякі медики їздять в Україну, щоб на власні очі побачити, як лікарні справляються з ракетними ударами, масовими жертвами та перебоями з електрикою.

Вайва Янкієне, медсестра й координаторка Blue/Yellow Medical, яка допомагає цивільним біля лінії фронту в Україні, з квітня 2022 року побувала там понад 20 разів, зокрема в Бучі, переповненій звірствами, невдовзі після її звільнення. Вона каже, що найкращий спосіб підготувати медиків – це волонтерство в Україні. Масштаб травм і хвороб в Україні вона називає "важким для усвідомлення" – багато поранень не схожі на те, що медики бачили раніше, через нові тактики війни.

Після атак дронів наслідки важко уявити. Такі травми… кожен медик, який їх бачив, казав одне: ми не могли уявити, що це виглядатиме так– каже Янкієне.

Якщо травматолог у Литві робить одну ампутацію на рік, то в Україні цілі палати заповнені пацієнтами з ампутаціями однієї, двох, трьох чи навіть чотирьох кінцівок – плюс безліч інших тяжких травм. Вона зауважує, що в Європі дуже мало досвіду лікування таких складних, множинних травм.

Ризик хвилі біженців

Війна не зупиняється на державних кордонах. Через сучасну зброю в Україні – далекобійні ракети, військові дрони – лінія фронту розплилася. Удари тепер дістають цілі за сотні кілометрів, загрожуючи лікарням і цивільній інфраструктурі далеко від бойових зон. Плани евакуації стали необхідністю. Тож країни, віддалені від передової, мають готуватися приймати пацієнтів і біженців, попереджає Йос Йоостен. Солідарність ЄС опиниться під тиском нових випробувань.

Якщо Литву захоплять, хто відповідатиме за литовців, коли Литви більше не буде? Але Євросоюз залишиться– каже він.

Йоостен закликає інституції ЄС створити фонди для допомоги цивільним і військовим постраждалим, а також переміщеним особам. Він додає, що кількість жертв може бути значно більшою, ніж в Україні.

Ті 4000 пацієнтів, яких ми вивезли з України за три роки – це ніщо. Уявіть 4000 за два тижні, а потім ще раз за наступні два тижні, і ще раз… Цифри зовсім інші, коли починається справжня війна– каже він.

Ніхто не знає, коли, і чи війна прийде. Але, як каже Вайкнеметс: Криза ніколи не кричить про себе, коли насувається. Тому поляки й балтійці "мусять готуватися до найгіршого", зазначає Агнесе Валюліене. Хоч ми й сподіваємося, що цього не станеться.