Гідролітаки, технічне диво 30-х, стали пережитком часу
Років 70 - 80 тому, коли почали прокладатися перші авіамаршрути через Атлантику, для перельотів обирали гідролітаки. На відміну від звичайних, ці літаки за необхідності могли приводнитися посеред океану. Злітно-посадкових смуг тоді було обмаль, а води - досхочу, і в Штатах, і в Британії, і у Франції.
У січні 1938 року жителі новозеландського Окленда від старого до малого, усі збіглися в міський порт. Тут на воді погойдувалися аж два надсучасні на той момент гідролітаки - британський Шорт Емпайр та американський Сікорський Ес-42Бе.
Минуло небагато часу і пришвартовані у порту гідролітаки стали для мешканців Окленда звичним явищем.
Постійну прописку гідролітаки отримали і в ірландському Фойнсі. Тут побували майже всі, хто літав через Атлантику в 30-х роках.
Втім, домінувати гідролітакам у небі судилося недовго. З початку Другої Світової війни і обсяги, і якість промислового виробництва суттєво зросли. Літаки стали досконалішими та надійнішими.
Майже у кожному навіть невеликому місті почали прокладати злітні смуги. Тож гідролітаки почали відходити в минуле. Лише кілька проіснували до 70-х років, їх в основному використовували нерозвинені острівні держави.