Івану Гирману 90 років. Коли в Україні лютував голод 1932-1933 років, йому йшов 7 рік. Чоловікові найбільше врізалось у пам'ять те, як ще живих людей, везли на цвинтар.

"Коли везли на підводі мертвяків, то одна жіноча рука ще висіла, і вона тою рукою ще водила. Вона була жива", – розповів Іван Гирман.

Читайте також: Джеймс Мейс: людина, яка відкрила світу очі на голод в Україні 1932-1933 роках

Восени 1932 року у селян забрали увесь хліб, навіть зерно на насіння. А у січні 1933 почали забирати усе їстівне. У пошуках запасів активісти-колгоспники пробивали підлоги, перекопували городи, перевертали скрині.

"Робили так: буряк знайшли, взяли. Капустину останню також забрали. І почали люди помирати. Гинули цілими хатами, сім'ями", – додав пан Іван.

Голод добре пам'ятає і жителька сусіднього села – Катерина Таран. В 1933 їй було 10 років. На той час її мати померла, а батька відправили у в'язницю, бо впирався хлібозаготівлі. Тож чотирьом дітям доводилось виживати самотужки.

"Кукурудзу оббирали, а ті качани, які лишалися ми товкли та сіяли борошно. А яке борошно з качанів? Ніяке. Також жолуді товкли весною. Як трава з'являлася, то, як кролики, травичку щипали та їли", – поділилась Катерина Таран.

Читайте також: Вакарчук поділився щемливою родинною історією про Голодомор

В селі Малий Орчик, за архівними даними, та розповідями тих, хто вижив змогли відновити імена кожного померлого. Тепер вони викарбувані на стелі, що стоїть в центрі села. Могила розташована за стелою. На камені викарбувані імена як тих, кому на момент смерті було більше 100 років, так і немовлят, яким не більше 3 місяців.

Залінійне, Орчик, Леб'яже в цих селах списки шокували. В Леб'яжому померло 888 людей, в Орчику не вистачало навіть бланків для запису жертв, вони писали вже просто в зошиті,
– зауважив історик Юрій Буланов.

Історики порахували: в одному Зачепилівському районі Харківщині, від голоду померло майже 5 тисяч осіб.

Людей, які були свідками голоду у 1932-1933 років на Харківщині лишилось близько десятка і у всіх особливе ставлення до хліба. Щоб його завжди було вдосталь Іван Гирман став хліборобом.

Читайте також: Скільки українців вважають Голодомор геноцидом: результати опитування

"Дозвольте порізати той хліб, який я вирощував все своє життя. Я, батьки, діди, прадіди. І майте йому ціну", – наголошує пан Іван.