Цей день мав стати черговим, вже давно звичним тріумфом важкої кавалерії, яка століттями домінувала на полях битв – а натомість став її найстрашнішим кошмаром і точкою неповернення в історії військової справи. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.
Смерть у багнюці: як англійський тис зламав хребет французькому лицарству при Кресі?
Французька армія була колосальною за мірками середньовіччя – від 20 до 30 тисяч вояків, серед яких елітна важкоозброєна кіннота та наймані генуезькі арбалетники. Англійців було вдвічі, а то й втричі менше – близько 10, до 14 тисяч. Проте Едуард III мав те, чого не було у його супротивника – залізну дисципліну, тактичний геній і тисячі йоменів, озброєних англійським довгим луком (longbow).
Ця зброя, вирізана з цільного шматка тиса, мала силу натягу понад 45 кілограмів і вимагала років виснажливих тренувань. Але в умілих руках вона перетворювалася на середньовічний кулемет, адже вправний лучник здатний був випускати до 10 – 12 стріл за хвилину на відстань понад 250 метрів.
Битва почалася з примхи природи. Раптова і надзвичайно потужна злива перетворила поле на слизьке місиво. Для англійських лучників це не стало проблемою – за наказом командирів вони просто зняли тятиви й сховали їх під шоломи чи за пазуху, зберігши сухими. А от генуезькі арбалетники, чия зброя мала складний механізм, не могли цього зробити.
Коли дощ вщух і Філіп VI наказав генуезцям розпочати обстріл, їхні намоклі тятиви втратили пружність – болти ледве долітали до англійських позицій. У відповідь Едуард III дав наказ своїм лучникам – і небо буквально потемніло від тисяч стріл. Смертоносний град із бронебійних наконечників впав на генуезців, сіючи паніку та смерть.
Те, що відбулося далі, яскраво ілюструє фатальну пиху середньовічного лицарства – побачивши, що найманці відступають під шквальним вогнем, французькі аристократи на чолі з братом короля, графом Карлом Алансонським, розлютилися. Вважаючи генуезців боягузами, які лише плутаються під ногами, французька важка кавалерія кинулася в атаку – просто по тілах своїх союзників.
Битва при Кресі – кінець епохи домінування лицарства: дивіться відео 32686
Кінець епохи лицарів: моторошні деталі битви, яка переписала історію Середньовіччя
Лицарі топтали все і вся копитами бойових коней, намагаючись дістатися до англійських позицій на пагорбі, але там на них чекало лише пекло. Схил пагорба після дощу перетворився на ковзанку з багнюки. Коні грузнули, ковзали й падали, а англійські лучники продовжували методично й холоднокровно вистрілювати ворогів.
Власне, вони цілилися навіть не стільки у закутих у броню вершників, скільки в їхніх коней. Поранені тварини шаленіли від болю, скидали вершників, топтали своїх. А ті лицарі, яким вдавалося дістатися до англійських ліній, натрапляли на ліс вкопаних у землю загострених кілків і стіну спішених англійських латників. Французи накочувалися на пагорб хвиля за хвилею – історики налічують до 15 розрізнених та неорганізованих атак у сліпій люті.
В одному з епізодів битви шістнадцятирічний син англійського короля Едуард Чорний Принц, який командував правим флангом, опинився у скрутному становищі. До короля Едуарда III примчав гонець із благанням про підкріплення, та монарх, спостерігаючи за боєм із вітряка на вершині пагорба, відповів історичною фразою: "Нехай хлопчик сам завоює свої шпори". Що цікаво, принц таки вистояв.
Найбільш трагічним і водночас символічним моментом битви стала загибель сліпого короля Іоанна Богемського, союзника французів. Дізнавшись, що битва програна, він наказав своїм лицарям прив'язати поводи його коня до їхніх сідел і повести його в гущу бою, щоб він міг "завдати хоча б одного удару мечем". Зранку їхні тіла знайшли зв'язаними разом у кривавій багнюці серед тисяч інших трупів.
Коли сонце зійшло 27 серпня, поле під Кресі скидалося на апокаліптичну картину. У багнюці, пронизані тисячами стріл, лежали понад 1500 найшляхетніших лордів і лицарів Франції, разом із братом короля, та близько 10 тисяч піхотинців і арбалетників. Англійські втрати, за найсуворішими сучасними оцінками, становили від 100 до 300 людей.
Битва при Кресі стала не просто нищівною поразкою Франції у Столітній війні – це був тектонічний зсув у військовій історії. Ополчення з дерев'яними луками довело, що може знищити найдорожчу, найелітнішу військову касту свого часу. Епоха безроздільного панування важкої лицарської кавалерії закінчилася, поступившись місцем дисципліні, тактиці та вогневій міці піхоти.