Фатальна автокатастрофа стала причиною того, що легендарний форвард за яким полювали "Мілан" та "Бенфіка", залишив цей світ у розквіті сил - у віці 28 років.
Можливо, саме тому вже нова надія болгарського футболу Христо Стоїчков до водіння авто завжди ставився із надмірною обережністю. У той же час на футбольному полі Іцо любив ризикувати, що й принесло уродженцю болгарського міста Пловдів світове визнання та славу. Відбуваючи військову службу у софійському ЦСКА, молодий футболіст залишився у клубі і, пробившись із командою до Кубку Кубків, привернув увагу самого Йохана Кройфа. Чуття керманича "Барселони" не підвело – переїзд до столиці Каталонії 24-річного Стоїчкова ознаменував цілу епоху у історії синьо-гранатових. Чотири поспіль виграних титули чемпіона Іспанії досі залишаються клубним рекордом “Барси”.

У тій команді, яка увійшла в історію як dream team, Стоїчков був ключовою фігурою, забиваючи голи на будь-який смак. Не втратив своєї ролі у команді Стоїчков і тоді, коли до “Барселони” перейшов Ромаріо. Болгарсько-бразильський тандем зумів стати однією із найяскравіших пар форвардів у світовому футболі. Обидва гравці одразу ж знайшли спільну мову не лише на полі, а й поза ним, ставши прекрасними друзями. Обох поєднував вибуховий характер, з тою лише різницею, що коротун був скандалістом у повсякденному житті, а Іцо – на футбольному полі. За свою синьо-гранатову кар’єру Стоїчков заробив 55 жовтих та 10 червоних карток. Такими цифрами може "похвалитися" далеко не кожен захисник. Переважну більшість карток болгарин отримав через свій запальний характер. Спокійний та стриманий у житті, на полі Іцо був повною протилежністю. Під час одного із матчів Стоїчков наступив судді на ногу, отримавши за цю витівку піврічну дискваліфікацію.

Для Болгарії Іцо став справжнім національним героєм. У 94-му році болгарська команда, найбільшим досягненням якої на мундіалях був один забитий м’яч Гунді Аспарухова, стала справжнім відкриттям чемпіонату світу у США. З популярним гаслом вболівальників“Секс, Футбол та Рок’нРол” збірна Болгарії феєрично дісталась до півфіналу. На шляху до головного матчу турніру прекрасну команду Пєнєва зупинив Роберто Баджо, взявши своєрідний реванш у Стоїчкова за поразку “Ювентуса” у півфіналі Кубка Кубків 91-го року.

Ставши культовою постаттю не лише на батьківщині, а й у Каталонії, Стоїчков не дав славі себе зіпсувати. Популярність йому ніколи не заважала.
Ну, а гроші зароблені на рекламі, болгарин завжди віддає на благодійність, що стало одним із непорушних правил його життя. Попри те, що як тренер Стоїчков наразі значно більше програв, аніж виграв, а із власним бізнесом не склалось, енергія досі б’є із нього фонтаном. То ж чомусь беззастережно віриться у те, що легендарний Іцо ще неодноразово приємно здивує футбольний світ.