19 травня 2024 року в авіакатастрофі загинув президент Ірану Ібрагім Раїсі. Після тривалої пошукової операції його тіло нарешті знайшли за допомогою турецького "Байрактара". 20 травня в Ірані смерть президента проголосили мученицькою та оголосили 5-денну жалобу (також жалобу за Раїсі оголосив Ліван (на 3 дні) та Пакистан (1 день).

Виконувачем обов'язків президента Ірану призначили віцепрезидента Мохаммада Мохбера – такого самого консерватора, але ще менш харизматичного, ніж не надто харизматичний Ібрагім Раїсі.

Оскільки іранський терористичний режим є спільником Росії та забезпечує росіян зброєю і технікою, зокрема і сумновідомими "Шахедами", у багатьох виникло питання – що змінить у політиці Ірану цей "чорний лебідь" та чи буде мати смерть іранського президента якісь наслідки на політику панівного режиму. Про це – читайте в матеріалі 24 каналу.

Читайте також Чи може вплинути смерть Раїсі на відносини Росії з Іраном

Відповідь на це питання водночас проста та складна. Треба розуміти, що Іран – тоталітарна та закрита держава, де влада належить ісламським фундаменталістам, що захопили її під час консервативної революції 1978 – 1979 років. Політичний режим в Ірані – репресивний та терористичний. Це диктатура релігійних фанатиків, що для позірної легітимізації в очах сусідів вдається до електоральних процедур, які насправді більше схожі на карго-культ і не мають чогось спільного з реальними демократичними виборами.

У країні є так звана світська влада на чолі з президентом. Однак реальну владу узурпував так званий рахбар – верховний духовний лідер місцевих шиїтів, панівної в Ірані течії ісламу. Верховного лідера Ірану також часто називають аятола, що не зовсім правильно, оскільки, аятола – лише титул шиїтських богословів, що після Ісламської революції проголосили себе вищою кастою. Натомість рахбар – це такий собі верховний аятола. Для кращого розуміння: уявіть, що в Росії править не Путін, а патріарх Кіріл (Гундяєв), натомість Путін при ньому виконує функції, які нині відведені Дмітрію Мєдвєдєву, серед яких, зокрема, й деякі закордонні відрядження, бо святому старцю не по чину.

Режим рахбара в Ірані спирається на мілітарну гвардію – Корпус Вартових Ісламської Революції (КВІР) – це одночасно і армія, і спецслужби, при тому, що в Ірані є окремі збройні сили. КВІР підпорядковується рахбару та ним же формується. Якщо продовжувати аналогію з Гундяєвим, то це тітушки та козаки, що піднеслися над армією та стали елітою, такою самою, якими в часи Івана Грозного були опричники, але з сучасною авіацією та засобами ППО.

Тож рахбар і КВІР є основою режиму аятол, натомість паралельні структури не мають реальної влади і зведені до функцій бюрократів. Водночас представники світської влади мають бути не тільки лояльними, але й відданими верховному лідеру та його режиму. Власне, таким був і президент Раїсі. Він вдало інсталювався в систему режиму аятол – був наближеним до засновника держави аятоли Хомейні, а після його смерті не втратив впливу за наступного правителя – аятолі Хаменаї. Також Раїсі був фаворитом Касема Сулеймані, знаменитого очільника сил Кудс та одного з керівників КВІР.

Ібрагіма Раїсі деякі експерти називали серед претендентів на пост нового рахбара, оскільки 85-річний Хаменаї давно хворіє. Утім, ця "хворобливість" триває вже надто довго, до того ж у старця є власний син – 55-річний Моджтаба, який також не проти очолити батькову справу. Принаймні, таке написали колеги з європейського підрозділу видання Politico. А як буде насправді – знають лише у високих кабінетах в Тегерані.

Оскільки загиблий Ібрагім Раїсі виконував здебільшого церемоніальні функції, зовнішня політика Ірану та його союзницькі відносини не мають зазнати якихось відчутних змін – Росія й надалі продовжить отримувати від іранців зброю та технології, іранські оператори "Шахедів" й надалі навчатимуть росіян вбивати українців, а Іран так само продовжить спростовувати всі звинувачення. У цій площині нічого не зміниться, адже це була не політика Раїсі, а воля Хаменаї та КВІР.

Алі Хаменеї та Ібрагім РаїсіАлі Хаменеї та Ібрагім Раїсі / Фото khamenei.ir

Також не варто після смерті Раїсі чекати на якісь зміни в самому Ірані. Найкращою епітафією для загиблого президента Ірану є фраза Дмитра Павличка – "помер тиран, але стоїть тюрма!".

В останні роки у країні дійсно неспокійно – фактично режим аятол веде таку собі внутрішню війну проти власного народу. В Ірані триває жахлива економічна криза, а затягування гайок регулярно призводить до масових народних протестів і кривавих їх придушень. Неспокійно на околицях країни та в національних анклавах, зокрема, не дуже задоволені своїм становищем курди та белуджі.

Звісно, не подобається нинішній режим жінкам та інтелігенції. Перших фундаменталісти намагаються заховати глибше у хіджаби, других маргіналізують надмірною релігійною опікою. Втім, для КВІР та їх колег з міліції моралі, "басіджів" – це нормальна історія, вони вже звикли до протестів та радо масштабують свої терористичні практики.

Цікаво Організатор репресій в Ірані та прихильник Росії: біографія загиблого президента Ібрагіма Раїсі

У ситуації, коли загинув президент країни, мабуть, не варто чекати на масштабний бунт та революцію. Утім, не можна виключати й локальних заворушень, проте, вони навряд чи призведуть до повалення терористичного режиму аятол. То ж для справжньої революції треба чекати смерті головного старця – Алі Хаменаї (19 квітня йому виповнилося 85 років). Однак той вже пережив багатьох опонентів і помирати наразі не збирається. До речі, сам Хаменаї був у схожій ситуації в 1981 році, коли внаслідок теракту за два тижні до власної інавгурації загинув обраний президент Мохаммад Раджаї, а згодом прем'єр Мохаммад Бахонар. Тоді Іран провів швидкі вибори, де переміг Алі Хаменаї. За 8 років він став верховним лідером Ірану після смерті аятоли Хомейні.

Але абсолютно точно варто чекати нового мінімуму явки на виборах президента Ірану. Нині іранське суспільство обрало стратегію бойкоту виборів, що їх проводить КВІР. Раїсі обрали за найменшої явки в історії, а весняні парламентські вибори-2024 взагалі побили всі антирекорди. Вона, нагадаємо, становила близько 40%, а в деяких великих містах впала до 10 – 25 %.

Втім, деякі зміни все ж будуть. Але вони пов’язані не зі смертю президента, а з загибеллю міністра закордонних справ Хосейна Аміра Абдоллахіяна. Цей іранський дипломат, можливо, навіть більша втрата для режиму, ніж Раїсі, який в Тегерані, будемо відвертими, працював "головою, що говорить" (хоча, не виключено, що мав амбіції стати новим рахбаром, але це справи майбутнього, натомість Абдоллахіян був одним з найефективніших чиновників в країні вже зараз).

Він мав широкі зв’язки, гострий розум та неабиякий авторитет в регіоні. У міністра Абдоллахіяна були "виходи" на всіх і він доволі ефективно налагоджував зв’язки та контакти, що було надважливо для Ірану, який, нагадаємо, вже понад 40 років перебуває під санкціями США. Абдоллахіян мав гарні контакти з Росією (експерти називають його "контактом" вже колишнього секретаря Радбезу та "куратора силовиків" Патрушева).

Замінити цю людину КВІР буде значно важче. Натомість на роль Раїсі в Ірані швидко знайдуть іншого фанатика. Конституція терористичної держави Іран відводить на це лише 50 діб. Тож загибель Ібрагіма Раїсі – це стрес для іранської політичної системи, але не критичне ураження.