Я б не міг сидіти десь у тилу, – інтерв'ю з бійцем "Азову" про мобілізацію, роботу з дронами і нові цілі росіян у війні

У цивільному житті – фітнес-тренер, зараз – воїн, за плечима якого Серебрянський ліс, Торецький і Добропільські напрямки. А ще – тривала робота оператором FPV-дронів.

"Рішала" – родом зі Львова. З 2024 року служить у війську, в 12-й окремій бригаді спецпризначення "Азов". Хоча процес долучення до армії у бійця був тривалим, все ж він став частиною омріяного підрозділу. Раніше "Рішала" був оператором дронів, а віднедавна став начальником групи безпілотних систем штабу 6 батальйону бригади. 

Ми мали нагоду поспілкуватися з військовим. Про те, як прийняв рішення піти на службу, який напрямок вважає найважчим, як змінилися технології у цій війні та багато чого іншого – читайте в інтерв'ю "Рішали" для 24 Каналу.

Цікаво Яка зараз ситуація на фронті, чи піде Росія у наступ і чому мобілізація стала катастрофою: інтервʼю з "Хорусом" – начальником штабу "Азову"

"Не хотів жодних високих посад": чим займається "Рішала" зараз?

За понад два роки в "Азові" ви пройшли чималий шлях від оператора дронів до начальника групи БПС штабу батальйону. У чому полягає ваша робота зараз і які у вас обов'язки?

Насамперед основне з моїх завдань – об’єднати комунікацію між екіпажами різних рот БпЛА. Якщо говорити про розвиток, то я безпосередньо беру участь в поновленні інформації щодо технологій, рішень, впровадження і розповсюдження їх в наших екіпажах. Контролюю забезпечення, ремонт, якість роботи тощо. Задач багато.

На цю посаду ви погодились одразу чи були певні сумніви?

Ще відколи я пішов служити, я в голові тримав думку про те, що не хочу жодних високих посад, бо це – велика відповідальність. Я вмію брати на себе відповідальність, але якщо цього можна оминути, то я б краще зробив це. Проте в цьому випадку я зрозумів, що посада мені підходить, бо в нашому екіпажі я фактично цим і займався, просто тепер це робота на більш масштабному рівні. Тому я задоволений.

Коли командир зателефонував мені й запропонував, то в мене сумнівів не було. Я поспілкувався зі своїми командирами, спитав чи готові відпустити мене. Вони всі погодились, то і виходу в мене не було. Але я ні про що не шкодую.

"Рішала" з побратимами працює з дронами / Фото надане 24 Каналу

"Підійшов гарно до мобілізації": як боєць долучився до "Азову"?

В "Азові" ви починали як оператор FPV-дронів. Чому саме цей напрямок обрали для себе?

Складно сказати точно, чим я тоді думав. Ну на той час це була така новинка і я бачив ефективність цього напрямку. Крім того, по стану здоров’я я непридатний до служби. Звісно, робота оператора дронів не легка – вона майже цілодобова, триває по кілька днів, але якби робота вимагала більше фізичних зусиль, я б швидко виснажувався.

Я обирав щось дієве та ефективне. У мене характер такий, що я б не міг сидіти десь у тилу та працювати з паперами. Мені хотілося бути корисним і знищувати ворога. Тому це був найкращий варіант.

"Рішала" на службі / Фото надане 24 Каналу

Ви проходили якісь курси чи навчання, перш ніж піти в "Азов"?

Я вважаю, що гарно підійшов до своєї мобілізації. Я пройшов курси FPV, медицини, топографії. Також отримував посібники від своїх друзів, котрі вже служили.

Коли я приїхав у підрозділ, у мене було все – обладнання, дрони, комплект захисту. Звісно, знання, котрі я отримав, це була лише маленька частина того, що я вивчив потім, але принаймні я знав про що йде мова, мені легше було вчитися і переймати досвід від тих, хто вже працював.

Ваш цивільний досвід допомагав у підготовці та на службі?

Я був тренером у фітнес-клубі й це повна протилежність тому, чим займаюся зараз. Звісно, вміння підіймати ящик БК з рівною спиною мені знадобилося – завдяки цьому я її не травмував. Але фактично нічого з цього я не зміг використати. Хіба що підказувати щось побратимам на тренуваннях.

Хоча, можливо, те, що я працював з людьми, дало мені позитивний ефект, тому що зараз я веду багато комунікації. Цей досвід я взяв із собою.

Тих, хто сам іде у військо, зараз набагато менше, але добровольці все ще є. І я часто бачу коментарі зі звинуваченнями під дописами таких людей, мовляв, чому так пізно йдеш в армію, чому лише зараз і так далі. От коли ви долучалися до війська у 2024 році, у вас був досвід, коли хтось намагався спровокувати таке почуття провини? 

Мої близькі розуміли ситуацію, в якій я є. Вони знали, що я піду до війська, як тільки знайду собі місце. Складність була в тому, що я офіцер і важко було потрапити в бригаду. Але я був певен, що я рано чи пізно потраплю, як тільки буде можливість. Бо загалом місце я собі шукав ще десь з вересня 2022 року.

Мене намагалися відмовляти, але нащо мені чиясь думка, якщо у мене є своя? Єдина думка, до якої я дослухався – думка моєї дружини, бо вона хвилювалася, чи зможе впоратись. Але вона прийняла моє рішення і зробила це навіть з гордістю. І це круто. Її підтримка дуже важлива для мене була як тоді, так і дотепер.

Комбриг Богдан "Пугач" Грішенков нагороджує "Рішалу" / Фото 12-ї бригади "Азов"

Радіоуправління чи оптоволокно: які дрони частіше використовують росіяни та чому?

А тепер хочу поговорити про бойову роботу. Наразі є FPV-дрони на радіокеруванні та оптоволокні. І співвідношення дронів, які застосовує ворог, є різним – іноді більше на радіокеруванні, іноді на оптиці, а інколи – це порівну. Якщо брати ситуацію у вашій зоні відповідальності, то чи переважає котрийсь тип дронів з боку ворога?

Сказати точно складно, бо якщо дрон на радіокеруванні ми можемо зловити та знаємо приблизну кількість бортів, котрі літають, то по оптоволокну ми можемо дізнатися, коли їх знищуємо або ж вони відпрацювали. Чи по слідах оптоволокна. Але я думаю, що зараз дрони на радіокеруванні переважають.

Коли з’явилися дрони на оптоволокні, було чимало думок в експертів про те, що ворог буде робити ставку на них, бо засоби РЕБ проти них не працюють. Але от ви кажете, що зараз саме дрони на радіоуправлінні ворог використовує більше. Чому так?

У всіх типах керування є як плюси, так і мінуси. Якщо казати про оптоволокно, то це обмеження у підйомі на висоту, обмеження по відстані та швидкості польоту, а ще будь-які фактори можуть вплинути на те, що оптоволокно обірветься. Однак якщо це робота в місцях, де радіогоризонт не дозволяє опуститися і відпрацювати, оптоволокно має сенс.

Дрони на радіокеруванні, хоч їх і давлять засоби РЕБ, все одно мають фактично необмежену відстань, яка впирається тільки в заряд акумулятора і погодні умови. Але дроном на радіоуправлінні важко поставити засідку.

Я не певен, що ці типи дронів можна розглядати як один засіб. Вони є різними й використовуються для різних задач, маючи різні можливості.

Чи є зараз способи протидії дронам на оптоволокні?

Перерізати оптоволокно, збити дрон – вони летять повільніше і низько. Для цього створюють мобільні вогневі групи, які успішно їх знищують.

Є багато варіантів фізичного знищення, про які я не говоритиму, але рішення є. Звісно, не всі дрони можна знайти й перехопити, але левову частку бортів ми знищуємо ще до підльоту до цілі.

На яку відстань від лінії зіткнення можуть зараз відпрацьовувати ворожі FPV, якщо враховувати, зокрема, місцевість на Добропільському напрямку?

Є різні методи застосування. Якщо дрони залітають на крилатих "матках", що економить заряд акумулятора, а ретранслятор вбудований у сам носій – вони можуть відпрацьовувати на відстані 50 – 60 кілометрів. Хоч це і рідкісні випадки, та все ж вони є.

Якщо брати ситуацію, де дрон летить з позиції до цілі, то можна говорити про відстань до 30 кілометрів. Але на це впливає багато факторів – погодні умови, зокрема попутний вітер, дощ, засоби РЕБ. Якщо РЕБи давили їх, вони кілька разів втрачали керування і підіймали цей борт, то акумулятор розряджається швидше. Є багато факторів. З попутним вітром можна і до 40 кілометрів залетіти.

А ми на яку відстань дістаємо?

За моїми спостереженнями, у більшості випадків вітер дме в наш бік – це плюс ворогу і дуже великий мінус нам. Хоча ми, наприклад, залітали на 30 кілометрів з Костянтинівки десь за Нью-Йорк.

Як працюють FPV-дрони "Азову": дивіться відео

"Пілоти – пріоритетна ціль": які зараз головні виклики, пов'язані з дронами?

За вашими спостереженнями, які в нас головні виклики, пов’язані з дронами?

Їх насправді багато. Перший важливий фактор – їхня кількість. Екіпажі не мають економити борти. Другий – виробництво дронів. Є компанії, які роблять дрон просто, щоб зробити. Він може бути якісним, але застарілим та неактуальним, передавачі там можуть бути недостатньо потужними. 

Тому тут важлива комунікація, щоб виробник збирав думки експертних людей, котрі працюють з його продукцією. Якщо виробники співпрацюватимуть з екіпажами й бригадами та будуть дослухатися до них, то ефект буде значно кращий. Звісно, багато виробників вдосконалюють свої дрони, але все одно є випадки, коли доводиться вносити дуже багато змін, аби борти долетіли. Тобто доводиться вкладати в це час, кошти та людський ресурс.

Російсько-українську війну називають саме війною дронів. Однак в той же час, наприклад, не так давно під Лиманом наші війська зірвали величезний механізований штурм і загалом росіяни періодично їх здійснюють на різних напрямках. В умовах війни дронів сам механізований штурм як явище взагалі має сенс? Чи це постріл собі в ногу?

Сумніваюсь, що в цьому є сенс, особливо враховуючи підхід ворога. На мою думку, такі дії треба було б проводити інакше, але що ж – ми завжди готові до механізованих штурмів і хай вони їх проводять, будемо заробляти бали.

Зараз оператори БпЛА – пріоритетна ціль як для нас, так і для ворога. Однак чи можна сказати, що за кимось полюють більше – операторами ударних дронів чи аеророзвідниками?

Шукають усіх. Засоби, якими будуть намагатися уразити наші екіпажі, відрізняються залежно від дальності та можливості. Але пілотів завжди активно шукають. А ми використовуємо засоби маскування, комунікацію з пунктами управління для того, щоб не "спалити" свою позицію.

Пілоти – пріоритетна ціль, бо вони проводять більшість уражень. Пріоритету між ударними та аеророзвідкою, гадаю, не ставлять. Якщо екіпаж знаходять – по ньому працюють, чим можуть.

"Будь-який екіпаж готовий": чи вступають оператори БпЛА в ближній бій?

Лінія фронту зараз не суцільна, і подекуди є так звані великі "сіряки", де, зокрема, просочується ворог. Є випадки, коли умовно оператори дронів чи артилеристи вступали в ближній бій з ворогом в таких зонах. Особисто у вас такі кейси були?

У нас таких випадків немає, бо в нас лінія оборони вибудована грамотно і логічно, але знаю, що загалом таке є. Зазвичай, при поганих погодних умовах, коли радіорозвідка не може нормально працювати. Відповідно, противника можна виявити тільки візуально або ж на слух.

Такі випадки мають місце і треба адаптовуватися – розуміти, які сектори проглядаються, розуміти, де ворог не може пройти, спостерігати й доповідати про обставини в несприятливих погодних умовах.

Та якщо говорити про нас, то бійці будь-якого екіпажу, не тільки БпЛА, готові й навчені зустріти ворога у ближньому бою. Для цього в нас часто проводять навчання.

Але, наприклад, в урбанізованій зоні складно вибудовувати єдину лінію оборони? У тому ж Торецьку, де раніше був "Азов".

Залежить від багатьох факторів. Наприклад, чи знищена місцевість, чи ні? Якщо будинки стоять, то сховатися в них, десь просочитися одному-двом військовим можна, і треба бути завжди готовим, що ворог може зайти з тилу.

Ліс чи населений пункт з будинками: де простіше вести бойові дії?

У згаданому вже Торецьку росіяни постійно відпрацьовували КАБами, в принципі, як і по всій лінії фронту. Однак в умовах нинішньої війни, зокрема, з застосуванням авіабомб, де гірше – в міській забудові чи сільській місцевості?

Я особисто взагалі не люблю населені пункти з кількох причин. Якщо візуально спостерігати – будинок ти не замаскуєш. Відповідно, ти ніколи не знаєш, коли буде планове відпрацювання по твоєму укриттю. Оцей "рандом" я завжди не любив.

Коли ми були в Торецьку, ми працювали обережно і замасковано, зайвий раз не ходили на вулицю. Але від планових відпрацювань ти не застрахований.

Тому я більше люблю лісисту місцевість – там можна прикритися, замаскуватися і бути спокійним, що візуально тебе побачити тут просто неможливо. Хіба якщо ти вийшов і саме в цей момент над тобою була розвідка.

"Рішала" на місці ворожого прильоту / Фото надане 24 Каналу

Проте оцінити, де простіше чи складніше, важко. Якщо говорити про населений пункт, то у випадку знищення твого укриття ти можеш перейти в сусіднє і перечекати вогневий наліт – якщо немає поруч ворожої розвідки, то ворог буде атакувати старе укриття, а ти працюватимеш з нового, наприклад. А в лісистій місцевості не факт, що поруч є готове укриття, куди можна переміститися і перечекати.

Але я особисто не люблю підвали. І сповіщення про пуски КАБів в цьому напрямку. В якійсь посадці мені значно спокійніше.

Ви працювали за час служби на різних напрямках. Який особисто ви вважаєте найважчим?

Кожен наступний напрямок зазвичай складніший за попередній. Я починав з Серебрянського лісу, потрапив туди у більш спокійний період, коли наша бригада вже вирівняла ситуацію. Звідти – у Торецьк, де я все ще не розумів, що таке підвальні укриття. Там ворог застосував проти нас газ і майже прямим влучанням знищив наше укриття – туди прилетів "Град". 

Ми евакуйовувалися звідти, нам з пункту управління підказували та допомагали – тому нам вдалося вийти, але майже нічого не залишилось. І взагалі було дивно, що ми залишились цілими. Підвал витримав, тому дякую людині, котра побудувала цей будинок.

Найгірші враження на мене справив Торецьк – не люблю його, бо ми тут вперше "познайомилися" з КАБами й мені цей напрямок був найважчим, бо я ще не був адаптований до таких інтенсивних дій з боку ворога. Я навіть не знав, чого очікувати.

"Виїхати броньовиком було неможливо": про евакуацію побратима на велосипеді

Напередодні нашої розмови я дізнався, що свого часу ви евакуйовували пораненого побратима на велосипеді. Як це взагалі трапилося?

Ми були на Клебан-Бицькому водосховищі й мали змінити позицію та евакуювати пораненого. Сіли в бронеавтомобіль і коли проїжджали відкриту територію в сторону Берестка, машина потрапила в яму, яку не було видно. Ми вийшли з броньовика і довгий час намагалися відстрілюватися від FPV, маючи надію, що ми ще зможемо евакуювати машину. Ми довго намагалися, але це все ж було неможливо.

Ми мали евакуювати побратима з пораненням стопи. Треба було переміщатися швидше, бо це відкрита місцевість. І треба було швидко перемістити пораненого. Він був не важкий, тому ми з другом "Фаршем" взяли його за плечі, винесли в більш урбанізовану місцевість і от дорогою побачили велосипед. Посадили його на багажник і везли якийсь час, поки не добралися до автомобіля, який прибув за нами.

Велосипед неабияк полегшив евакуацію. Та й не один раз у нас використовували велосипеди для переміщень, якщо вони були.

"Ворога треба знищувати на підході": про нові плани Міноборони й проблему браку людей

Зараз у нової команди Міноборони доволі амбітні плани на кількість ліквідованих росіян за квадратний кілометр української землі. Для того, аби їх втілювати, що треба насамперед – збільшити кількість дронів чи екіпажів?

Нам треба не тільки кількість засобів збільшувати, але і людей. Деякі екіпажі зараз повинні працювати цілодобово. Тому через нестачу людей оператори БпЛА виснажуються, вигорають і падає якість їхньої роботи.

Однак люди потрібні не тільки для ураження ворога, але й щоб підготувати самі борти, щоб привезти їх, облітати й налаштувати. Тобто якщо ми збільшимо лише кількість екіпажів, не факт, що це покращить якісь роботи. Потрібно масштабувати те, що є зараз, і розвивати далі.

200 росіян за квадратний кілометр… Ну їх багато і це тоді багато квадратних кілометрів. Потрібно знищувати ворога ще на підході. У цьому власне і полягає суть "сіряка", який утворився на фронті. Його мета – не допустити контакту піхоти з ворогом. 

І це пріоритет №1 бо, по-перше, піхоті найважче. По-друге, складно проводити їхню ротацію. По-третє – піхотинці є єдиною можливістю спостерігати за ворогом за поганих погодних умов. Бо коли ми ворога не бачимо, то саме піхотинці передають інформацію про нього. Тому й потрібно робити все, щоб на жодному напрямку росіяни не могли підійти до позицій піхоти.

"Конфлікт сформували люди, а не ІПСО": про ТЦК і мобілізацію у тилу

Поки триває бойова робота, де однозначного результату ворог не має, він намагається працювати з цивільним суспільством і, на жаль, це дає їм результати. На вашу думку, з тим ворожим впливом ще можна якось боротися?

Мені здається, що вже пізно. Це моя суб’єктивна думка. Єдиний варіант вирішення, який я бачу, – виховати молоде покоління, яке не потрапило під цей вплив. Тобто їх треба вчити розуміти та фільтрувати інформацію.

Розумієте, часто люди сперечаються під дописами, які запустила ботоферма. Тобто конфлікт запускає особа, якої не існує.

Я був у відпустці й чув розмови цивільних. Крім ТЦК їм нема про що говорити. Це вже хронічна проблема. І тому, здається, її не вилікувати. Хоча підлікувати якось, певно, можна.

"Рішала" / Фото надане 24 Каналу

Та я не думав, що в нас народ може так легко вестися на маніпуляції. У нас розвинене суспільство, у нас величезна кількість людей з вищою освітою. Але стадний інстинкт перебороти не можуть. Однак якщо говорити про ТЦК, то, мені здається, першочергово цей конфлікт сформували люди, а не російське ІПСО. Хіба у 2023 чи у 2024 було стільки конфліктів з ТЦК?

Не пригадую.

Так от. Перша причина – відео в соцмережах, де на блокпосту зупиняють чоловіка, щоб перевірити документи, а він починає зразу кричати: "Яка причина зупинки?" Люди це читали, бачили й розуміли, що можуть так само. І цей негативний досвід переймали.

Раніше не було проблем з ТЦК. Пригадую, коли я собі шукав місце в бригаді та вже чекав на документи, мене зупинили на блокпості й хотіли вручити повістку. Я пояснив, що я вже і так іду в армію, а повістка тільки зруйнує мені той шлях, який я проходив. Вони мене відпустили й сказали берегти себе.

Коли я ставав на облік у ТЦК, бо через помилку я, як виявилося, не був на обліку, я не встигав по часових рамках. Представник ТЦК, котрий займався моїми документами, дав мені більше часу для того, щоб я все встиг. Не було жодних конфліктів.

Якщо я спілкуюся з людиною і прошу виконати певну вимогу, яка передбачена законодавством, а мені будуть хамити, ну я б позитивно не спілкувався. Так же ж може бути не лише в один бік, правда? Чи права однієї людини обмежені, а другої – ні?

У Львові за останні кілька місяців вбили двох співробітників ТЦК. Як реагуєте на це як військовослужбовець і як львів’янин?

А як я можу реагувати? Я за понад 1 000 кілометрів від свого міста і мені максимально соромно за те, що відбувається. Як я маю ставитися до загибелі будь-якої людини українського громадянства на території України? А тим паче якщо вона служить в Силах оборони?

Я не виправдовую ТЦК на 100%, бо всюди є люди, які вчиняють неправильно. Але найгірше, що після вбивства військовослужбовця ТЦК у квітні люди раділи. Агов, ви чого? Прокиньтеся!

Якщо ми вже говоримо за ТЦК і мобілізацію, то не можу не зауважити, що зараз "Азов" також отримує мобілізованих по розподілу. Чи працювали ви з мобілізованими? Чи відрізняється така робота чимось?

Таких людей мало, але вони є і досвід роботи маємо. Вони нічим не відрізняються від добровольців – вони проходять таке ж навчання, теж мають певні вміння і навички, які можна якісно застосовувати.

З новобранцем завжди ведеться розмова про те, що він вміє, може і хоче. Відповідно від цього і відштовхуємося ким і де він буде служити, які завдання буде виконувати. Тобто ставлення аналогічне, навчання аналогічне.

"Не хочу, аби сину довелося пройти мій шлях": про добровольців і рішення піти в армію

Один мій добрий друг, котрий вже роками на фронті, сказав колись, що якби не пішов служити у 2022 році, то не певен, що пішов би потім, бо з кожним роком оце рішення для добровольця стає важким. Ви погоджуєтеся з тим, що, наприклад, зараз рішення піти у військо складніше, ніж кілька років тому?

Тут є два етапи. Якщо брати 2022 рік, то люди на характері й на своїх ідеях, поглядах, силі волі брали й робили щось в цьому хаосі. Далі вже був аналіз ситуації та рішення давалися складніше. Тепер картина повністю зрозуміла – ви бачите карти, ситуацію, ураження, як працюють ті чи інші бригади, як працює корпусна система й так далі. На мою думку, це все мало б спростити сумніви. Зараз ви розумієте, що будете робити і як. Раніше було хаотично.

Якщо людина мала сумніви, але вона хотіла долучитися до війська, вона долучиться. Якщо такого бажання не було, то що б ми не робили і як би не намагалися, вона до останнього шукатиме, як би опиратися.

Чекаємо на ідеї від Міністерства оборони, можливо вони якось зможуть вплинути на людей. Я маю краплю надії на те, що суспільство зрозуміє, що не все так погано і що треба просто допомогти людям, які вже стільки років працюють і виснажуються. Вони хочуть бачити своїх дітей не двічі на рік, а частіше. Якщо людей буде достатньо, я дуже сумніваюсь, що велику кількість військових триматимуть на лінії зіткнення, бо є норма, є логістика і забезпечення.

Якби я зараз ухвалював рішення іти у військо чи ні, то відповідь була б однозначно так.

"Рішала" з побратимами / Фото надане 24 Каналу

Зараз багато бригад проводять різні заходи та вишколи для цивільних. Зокрема й "Азов". І от я спостерігаю, що найчастіше на такі заходи приходить саме молодь – цікавиться, питає, вивчає. Як людина, котра брала участь у таких заходах, що відчуваєте, спостерігаючи за таким інтересом від юних людей?

А заради чого ми захищаємо нашу країну? Саме заради них.

Коли я ішов воювати, то крім ідейних і патріотичних думок, однією з головних у мене було те, що я не хочу, аби моєму сину довелося проходити шлях, який проходитиму я. І я зроблю для цього все.

Навчання, про які ви кажете, є необхідними й актуальними. Бо молодь зараз живе в епоху інтернету, а там є багато непотрібної інформації, на якій вони можуть фокусуватися чи приймати за норму.