"Кліпалки" а-ля голландез, або Чому Європа не чекає Україну

Є така відома дитяча гра, називається "кліпалки": діти дивляться тай дивляться одне одному у вічі, аж допоки хтось не кліпне віями. Хто кліпнув – той програв. Десь так само граються нині Єврокомісія з голландським урядом. Голландія – єдина в ЄС країна, яка відмовляється ратифікувати вже підписану угоду з Україною про асоціацію, на основі референдуму, який там відбувся і під час якого більшість тих, хто взяв у ньому участь (близько 20 відсотків виборців) проголосували проти неї. Згідно з цим, бодай сумнівним, але все ж таки легітимним волевиявленням, Кабінет міністрів Нідерландів тепер вельми серйозно та переконливо відмовляється ставити свого підпису під цим документом, сором‘язливо поглядаючи у бік брюсельских бюрократів: мовляв, а що ви нам запропонуєте за нашу згоду? Із свого боку, Брюсель суворо, не кліпаючи, дивиться на Ґаагу та пропонує "вранці – стільці, ввечері – гроші". Ви, мовляв, підпишіть, а тоді погомонімо.

Обіцянки, цяцянки й забаганки

Вочевидь, аби наочніше продемонструвати свою готовність до поступок за помірну винагороду, прем‘єр Нідерландів Марк Рютте заявив, що має намір прочитати в парламенті своєї країни "юридично зобов‘язуюче пояснення", чому голланцям таки слід ратифікувати асоціацію з Україною. Може, воно самого Рютте до чогось і зобов‘язує, проте голландських парламентарів – аж ніяк. Схоже, що на нього й справді впливає приклад щойно закінчених переговорів по СЕТА, за результатом яких до угоди, за бажанням Бельгії, було приєднано додаткового пакету умов, які обіцяють чималий зиск саме бельгійцям.

Втім, у даному випадку, ситуація склалася трохи інша. Бо, на відміну від прем‘єр-мінистра бельгійської провінції Валлонія, який розпочав всю ту тяганину з канадською угодою, сам Марк Рютте ніяких проблем з ратифікацією тієї української асоціації не має. Тим не менш, не може її ратифікувати – адже проведений у його країні референдум, як вже згадувалось, був хоч і нерепрезентативним (у ньому взяла участь бодай третина голландських виборців), проте – цілком легітимним, і всі парламентські партії країни повідомили про те, що будуть враховувати його результат у своїй діяльності.

Того ж часу цілком зрозуміло, що мова у цьому разі йде взагалі не про Україну.

До України нам байдуже, ви повинні це розуміти, – заявив ще напередодні референдуму один із супротивників асоціації, професор історії та засновник так званого "Громадянського комітету ЄС" (голландська організація євроскептиків) Арьян ван Діксґоорн.

Насправді, у тих, хто закликав сказати "ні" асоціації, плани йдуть далі: вони намагаються змусити Нідерланди вийти з Євросоюзу. Референдум з цього приводу був неможливий, – поскаржився ван Діксґоорн, – тому "ми використали всі можливості, аби натиснути на зв‘язок між Голландією та ЄС".

Тобто, насправді Україна просто попала "під гарячу руку" голландських євроскептиків. Проте, свої карти вони розіграли вельми грамотно: по-перше, мовляв, асоціація "розгорне перед Україною червоного килима до ЄС", по-друге, Україна "отримуватиме військову допомогу від Євросоюзу, що призведе його (та Голландію) до війни з Росією", по-третє, "асоціаіця "ввімкне" безвізовий режим, що відкриє дорогу для "кримінальних банд"... Загалом, підписувати не можна, "бо ніч темна і сповнена жахів".

Як би там не було, а уряд Нідерландів опинився у тупику: з одного боку, ліпше було б підписати та не підривати довіру до себе, як до надійного партнеру, з іншого ж – навесні 2017 року в Голландії відбудуться вибори і вже сьогодні лідером опитувань стала правопопулістська "партія свободи" Ґерта Вілдерса. Побоювання втратити виборців не дає діяти рішуче.

Варіанти без варіантів

Вже одразу після референдуму по Європі стали ходити різні варіанти, як голландському урядові втілити в життя його результати. Наприклад – просто відмовитись від ратифікації й таким чином "потопити" всю асоціацію. Щоправда, докупи "топиться" й сама довіра до Євросоюзу з боку будь-яких майбутніх партнерів – як підписувати угоди з тими, хто тільки й може, що морочити голову і не виконувати взяті на себе обов‘язки?

Інший варіант – так званий "Opt-Out" – тобто, ратифікація асоціації з Україною "загалом", але – з "особливими пунктами" для Голландії. Тобто, те саме, що зробили бельгійці з євро-канадською угодою СЕТА. Але угода асоціації відрізняється тим, що у цьому випадку її довелось би ще раз ратифікувати всім країнам-членам Євросоюзу. А подібна процедура може розтягнутися на роки і, знову ж таки – постраждає довіра до ЄС з боку країн-партнерів по іншим угодам.

Тож, загалом, у Марка Рютте залишилась одна-єдина можливість – саме та, до якої він тепер вдався. "Юридично зобов‘язуюча заява" про те, що Нідерланди ратифікують угоду, але не будуть його частиною. Теж не вельми прийнятно для Євросоюзу, бо одразу ж розпочнуться балачки про перерозподіл повноважень між ЄС та національними державами. Або ж заява та – чисто декларативна, нікого ні до чого не зобов‘язує. Вона просто продовжить очікування моменту, коли хтось із гравців першим кліпне віями...

Втім, за останніми подіями можна зробити один важливий висновок: сам текст угоди про асоціацію ЄС з Україною залишиться незмінним. Щонайбільш – до нього допишуть параграф про те, що Нідерланди, мовляв, ту угоду виконувати не зобов‘язані. Але не буде ні пункту про те, що Україна не може стати членом Євросоюзу, ні про те, що Україні не буде надана військова допомога. Ні про що подібне не буде ані слова, тож тлумачити цю мовчанку будь-хто зможе так, як схоче.

Феноменальні дебати

Політолог Стефан Ленне з американського дослідницького центру (Thinktank) Carnegie-Europe в інтерв‘ю австрійському телеканалу ОRF зазначив, що сама собою подібна заява Марка Рютте є нічим іншим, як прихованою готовністю до поступок та намаганням "зберегти обличчя". Тому що, з одного боку, додатковий параграф про неучасть Нідерландів "у цьому всьому" юридично накладає деякі обов‘язки на європейців, з іншого ж – його вплив на угоду в цілому мінімальний.

Більш на те – подібні "доповнення" не є чимось новим, досі нечуваним. Свого часу чогось подібного домагались від європейців і британці, і італійці, а тепер – бельгійці. А в Ліссабонській угоді, яка регулює теперішнє життя Євросоюзу, таких доповнень взагалі нараховується більш десятка. Що у даній ситуації справді стало феноменом – це широке суспільне обговорення угоди та вагомі наслідки цього обговорення.

Подібні референдуми, бодай юридично ні до чого не зобов‘язуючі, можуть стати в Європі звичайним явищем завдяки "голландському прецедентові" – оно, у Франції кандидатка в президенти від праворадикального "Національного фронту" Марін Ле Пен одразу ж кинулася збирати голоси, обіцяючи провести в країні купу референдумів чи не водночас. Тож не дивно, що Єврокомісія воліла б того уникнути – бо дуже вже від цього тхне дешевим популізмом. Її президент Жан-Клод Юнкер обережно заявив, що "готовий співпрацювати з прем‘єром Рютте та голландськими партіями над рішенням напередодні грудневого саміту ЄС", маючи за ціль повну та безумовну капіту... вибачте – ратифікацію угоди з Україною всіма 28-ма державами Євросоюзу.

Найближчі тижні, таким чином, продемонструють – чи насправді ЄС розпочав гру в "кліпалки" з Голландією подібно тому, як це трапилось з Бельгією через угоду СЕТА. Зрозуміло одне: питання про довіру до Євросоюзу через бажання голландських радикалів знову постало на повний зріст. Колега Стефана Ленне, Джуді Демпсі, вважає:

Провал переговорів призведе до нового рису у фундаменті європейського проекту.

Читайте також: Втручання Росії у європейські вибори – частина стратегії Путіна, – WSJ