Джаз став для багатьох українців "своєю" музикою, – Лілія Млинарич
Засновниця і президент Koktebel Jazz Festival Лілія Млинарич розповіла 24 каналу, як знаковий для України фестиваль пережив пандемію коронавірусу та яким буде Koktebel Jazz у 2021 році, що повертається до українського Криму.
Є відчуття, що українці скучили за великими подіями. Активно ходять на фестивалі та офлайн івенти. Як думаєте, чи вдасться втримати цю хвилю? Цьому сприяли тільки локдауни чи є ще якісь фактори?
На мій погляд, ми всі скучили за "живим" спілкуванням. Локдаун "закрив" нас у межах своїх домівок і затиснув у чіткі рамки поведінки. Багато обмежень і мало свободи, багато роботи і мало творчості.
Найвідоміші фестивалі в Україні Якими були перші фести, і як розважається наша молодь сьогодні
Онлайн дав нові можливості у організації саме робочого процесу, але, на мій погляд, не спромігся дати відчуття єдності і близькості. Тому можливість знову відвідувати концерти, вистави, фестивалі стала для багатьох ковтком свіжого повітря, пошуком саме хвилі теплих емоцій, які прожиті разом, пошуком відчуття свободи, можливістю бути собою і з тими, хто близький тобі за своїми інтересами та емоціями. Ми істоти соціальні! І локдаун це довів, зробивши експериментальне дослідження у межах всього світу.
Як фестиваль пережив 2019, 2020 рік – від яких партнерств чи ідей довелося відмовитися через коронавірус?
У 2019 році, завдяки підтримці Департаменту культури КМДА, кримській спільноті і нашій публіці, ми вперше спробували зробити фестиваль як формат авторських резиденцій, авторського бачення сучасного мистецтва .
Зараз ми цю концепцію розвинули і доповнили, ставши мультікультурним і неформатним, відкриваючи і демонструючи різні напрями розвитку сучасного мистецтва.
Це незвично, і тому не дуже зрозуміло комерційним партнерам, тому що для них все ж важлива кількість контактів у оптимальному співвідношенні: багато людей і менша вартість контакту з кожним відвідувачем. Тому унікальні "нішеві" формати у нашій країні скоріш за все знайдуть підтримку у державних культурних інституціях, ніж у брендів.
Крім того, політика великих світових компаній також у 2020 – 2021 роках дуже обережна щодо подій з великою кількістю людей. Саме через карантинні вимоги, тому що ми все ще живемо у новій реальності ковідного світу.
Фест цього року змінив локацію. Як обирали місце, які плюси для слухачів?
Ми стали фестивалем-мандрівником вимушено у 2014 році. Фішкою у нашої новітній історії став пошук місця, з яким фестивалю треба злитися своєю атмосферою, місця, яке сподобається і нашій публіці. І нам було дуже тепло у 2019 році у центрі столиці – на Трухановому острові. Та все ж ми шукаємо морське узбережжя, де музика та шум моря доповнюють один одне.
Місце це нам підказали партнери – Проєкт USAID "Економічна підтримка Східної України", який вже декілька років робить велику роботу щодо розвитку туризму у Приазов'ї, у тому числі і подієвого. Коли ми виїхали в експедицію то зрозуміли, що Арабатка – це місце, яке шаблонно сприймається тільки як місце відпочинку з малими діточками, а можливостей тут набагато більше .
Але остаточне рішення прийшло, коли ми дізналися, що це частина Криму –українського материкового Криму. Ми так скучили за домом .... і ось знов у Криму!
А головним плюсом для відвідувачів, які шукають нових вражень, буде саме відкриття нового місця в Україні – мальовничого і геть іншого, з поетичним ім'ям Арабатка.
Розкажіть про формат арт-резиденцій? На кого він розрахований та яка його ціль?
Формат арт-резиденцій як раз дозволить з'ясувати "Що нам дав карантин" у сенсі творчості. Цей рік дав час для роздумів і досліджень, і нам цікаво, якими здобутками чи роздумами зможуть з нами поділитися митці. Арт-резиденції зазвичай, – це про співтворчість і нові горизонти. Ми хочемо, щоб публіка фестивалю це побачила – нові імена у музиці, візуальному мистецтві, у літературі і драматургії.
Окрема і дуже важлива резиденція "О! Крим" бо дозволяє показати саме кримських митців різними, згадати про кримський рок, про кримську поезію, кримських художників.
Що б ви порадили б послухати людині, яка не тямить у джазі, але хотіла б відкрити для себе й цю музику?
Відкрити себе музиці і відійти від стереотипів, що джаз – це складно і не для всіх. Джаз – це музика вільних людей і саме про дух свободи.
Чи модно зараз слухати джаз та чи до вподоби цей жанр українцям?
Я радію, що за майже 20 років джаз став для багатьох українців "своєю" музикою, що стало більше джазових концертів та фестивалів і вони збирають свої зали.
Моя думка у тому, що українці як народ має у своєму історичному ДНК потребу у свободі і готовність віддати життя за вільну країну вільних людей. І ми це бачимо і вклоняємося нашим захисникам. А джаз – це найяскравіше виявлення свободи у музиці. Тому він, впевнена, до вподоби українцям.