1 Британський військовий аналітик та експерт Sky News, ексгенеральний директор Королівського інституту об'єднаних служб (RUSI), а нині – запрошений професор оборонних досліджень у Королівському коледжі Лондона (KCL) та Університеті Ексетера Майкл Кларк дав велике інтерв'ю журналістці 24 Каналу Софії Назаренко.
У ньому експерт аналізує стратегічне значення ізоляції Криму, перспективи руйнування Керченського мосту та констатує нездатність російської армії захопити Донбас до чергових дедлайнів Кремля.
Пан Кларк також відзначає технологічну перевагу ЗСУ над ворогом, а також говорить про те, що та вже випереджає європейські стандарти.
Провідний західний аналітик вважає українську армію технологічно найпередовішою та найкращою в Європі, що змінює парадигму військового співробітництва.
За словами експерта, Збройні Сили України на практиці реалізують елементи шостого покоління війни (роботизація, дрони, штучний інтелект), випереджаючи у цьому всі європейські армії, які тепер змушені переймати український досвід для трансформації власних сил до 2030-х років.
Професор Кларк дав інтерв'ю англійською у відеоформаті. 24 Канал його переклав і подає у текстовому варіанті.
Крим як військова пастка для окупантів
Розпочнімо з ситуації в Криму. Зараз там спостерігається реальна паливна криза. Лише минулого місяця, у червні, українські дрони та ракети активно вражали об'єкти на півострові. Тепер там відчутний дефіцит бензину, і окупаційна влада змушена закривати заправки навіть у розпал курортного сезону. Чи став Крим величезною логістичною пасткою для Путіна? Скільки ще ударів по нафтових цілях потрібно завдати, щоб повністю зупинити російські танки на передовій?
Я вважаю, що кампанія з ізоляції Криму, про яку раніше говорили українські посадовці – "перетворити Крим на острів" – дуже близька до своєї мети, принаймні у військовому сенсі. Стратегічна мета цієї операції подвійна.
По-перше, це військова ізоляція півострова, щоб він не міг функціонувати як гігантський арсенал російської армії на півдні України. Логістичні зв'язки Криму з материком є досить обмеженими. Це шлях через Джанкой на північному сході та північному заході, а також Керченський міст.
Перекрити ці шляхи постачання для військової логістики відносно просто, і Україна дуже близька до цього. Успішні удари по трасі Р280, яка йде від Ростова через Маріуполь до Джанкоя, є надзвичайно ефективними.
Це робить Крим практично непридатною військовою базою для росіян. Крім того, це робить півострів дуже непривабливим місцем для проживання російських колоністів.
Крим – прекрасне місце з чудовим кліматом та географічним розташуванням, але зараз він став дуже небезпечним для росіян.
І це важливий стратегічний важіль впливу, який Київ матиме, якщо зможе підтримувати цей тиск.
Як цей тиск впливає на внутрішню ситуацію в Кремлі та особисто на російського диктатора?
Другий аспект – це психологічний вплив на Москву і безпосередньо на Путіна в Кремлі. Ми знаємо, що Путін завжди ставився до Криму як до чогось "духовно важливого" для нього особисто.
Він захопив його у 2014 році й постійно хвалився тим, що Росія "повернула" Крим, ніби вона має на нього якесь особливе право. Тому удар по особистому престижу Путіна серед росіян та олігархів навколо нього є надзвичайно болючим.
Саме тому, хоча ця стратегія є дуже успішною для України в короткостроковій перспективі, вона також несе в собі небезпеку. Ми маємо усвідомлювати, що Путін реагуватиме на це максимально жорстко.
Президент Зеленський та його військові радники, безумовно, передбачають, що зі збільшенням тиску на Крим реакція Путіна ставатиме лютішою.
Він може вдатися до масованих повітряних атак на цивільні центри по всій Україні. Його лють буде величезною, і Україна, очевидно, прорахувала ці ризики перед початком цієї офензиви.
Особливо цікаве питання щодо Керченського мосту. Зараз це фактично єдина ключова артерія з території РФ до півострова. На вашу думку, чи є цей міст справжньою ахіллесовою п'ятою у цій війні? Якщо Україна остаточно його зруйнує, чи означатиме це кінець режиму Путіна? Адже він почав з Криму у 2014 році, і здається, що на Криму все для нього і закінчиться.
Було б чудово думати, що все закінчиться там, де й почалося, але Керченський міст, як ви правильно зазначили, має насамперед колосальне символічне значення.
Україна вже тричі успішно атакувала його (Керченський міст, – 24 Канал). Щоразу після цього росіяни нарощують навколо нього оборону. Якщо Київ матиме можливість ударити знову, вони обов'язково це зроблять.
Якщо Україні вдасться завдати мосту пошкоджень, які не підлягають ремонту, це буде колосальна перемога.
Це не зупинить постачання повністю, адже росіяни можуть використовувати пороми через Керченську протоку чи залучити більше кораблів. Але це буде вкрай важко. Керченський міст уже зараз перевантажений, оскільки залізничне сполучення частково порушене, а автомобільні шляхи є небезпечними.
Тому успішна атака на міст стане серйозним ударом для Росії. Проте варто пам'ятати, що під час війни мости можна відремонтувати досить швидко, хоч і дорогою ціною. Тому українцям доведеться вдарити по ньому дуже сильно і в кількох місцях одночасно. Я не виключаю цього. Якби я був військовим планувальником у Києві, я б точно шукав способи для проведення такої операції. Чергова успішна атака на Керченський міст стала б нищівним ударом по репутації Путіна.
Чи вважаєте ви реалістичним сценарій, за якого Україна піде в наступ і поверне Крим військовим шляхом? Українська війна показує світові, що технології вирішують усе, і дрони сьогодні є головним інструментом оборони та ударів по території агресора. Як військовий аналітик, наскільки складним ви бачите звільнення Криму і чи можуть розумні технології, як-от дрони, виграти цю війну, чи все ж є необхідність у наземному прориві?
Я думаю, що попереду ще довгий шлях до звільнення Криму військовим шляхом. Це можливо зробити, але це вимагатиме від України залучення абсолютно всіх наявних ресурсів, що залишить повністю відкритими інші ділянки фронту протяжністю в тисячу кілометрів
Наразі концентрація таких зусиль виключно на Криму не варта того, адже це послабить Україну на інших напрямках.
Військове звільнення Криму – це завдання, яке має вирішуватися набагато пізніше, коли Україна поверне інші свої території, окуповані з 2014 року на Донбасі та з 2022 року в Запорізькій, Херсонській та Харківській областях. Тільки після цього настане час для просування в Крим. Спроба зробити це раніше послабить оборону ЗСУ.
Росіяни будуть битися за Крим надзвичайно запекло. Вони перекидатимуть туди війська авіацією, якщо залізниця чи дороги будуть перекриті, і триматимуть оборону, оскільки Крим має значення для російського населення.
Росіяни можуть не перейматися долею Донбасу чи Харкова, але Крим вони розуміють. Якщо Путін покаже, що він "захищає матінку-Росію" в Криму від українських атак, він може отримати значну суспільну підтримку. Тому це дуже складне питання.
Моя думка: якби я ухвалював рішення в Києві, я б відклав питання безпосереднього військового звільнення Криму на потім. Проте використовувати Крим як розмінну монету та точку постійного тиску на Росію – це надзвичайно правильна стратегія. Це те, що Київ намагався зробити під час літнього наступу 2023 року, коли планувався прорив на південь від Оріхова, щоб підійти на відстань артилерійського вогню до Криму.
Те, що тоді планували зробити артилерією, зараз Україна успішно робить за допомогою дронів та інших сучасних технологій. Тому нинішні дії ЗСУ мають абсолютний стратегічний сенс, а військове повернення півострова – це питання майбутнього.
Інтерв'ю Майкла Кларка для 24 Каналу – дивіться відео:
Брехливі генерали та провал планів РФ щодо захоплення фортець Донбасу
Поговорімо про Донбас. За словами Володимира Зеленського, Росія вже в 15-й раз змінила дедлайн захоплення Донбасу. Тепер їхня нова мета – 31 грудня цього року. Наскільки реалістичним є цей термін і чи варто росіянам уже готувати шістнадцятий дедлайн для свого "великого плану"?
Я не бачу значного прогресу росіян у захопленні міст-фортець. Якщо ми подивимося з півночі на південь – Слов'янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка.
Зараз Костянтинівка перебуває під великим тиском, як і Покровськ кілька місяців тому. Росіяни контролюють близько 30% міста, ще 60% – це сіра зона, де тривають бої. Але навіть якщо Костянтинівку доведеться залишити (хоча я сподіваюся, цього не станеться), Слов'янськ, Краматорськ та Дружківка залишаються потужними містами-фортецями.
Я не думаю, що росіяни здатні захопити весь Донбас до кінця цього року. Активний бойовий сезон для них завершиться в жовтні через погодні умови. Після цього просуватися з півдня чи з боку Лиману на півночі буде вкрай важко.
Вони намагаються обійти ці міста з флангу через Дорожнє, але це також не приносить успіху. Вони пробували північний маршрут ще з 2014 року, тепер намагаються обійти із заходу – нічого не працює.
Безумовно, Збройним Силам України доводиться вести надзвичайно важкі бої за ці міста-фортеці. Але зрештою перевага залишається на боці тих, хто обороняється, а не тих, хто атакує. Тому ці дедлайни, які встановлює Путін, потрібні лише для того, щоб тиснути на його Генеральний штаб.
Я буду дуже здивований, якщо росіяни зможуть захопити весь Донбас до кінця року. Щобільше, цілком імовірно, що Україна зможе повернути частину територій, наприклад, у районі Покровська, Часового Яру чи навіть просунутися назад до Бахмута. Ідея відкинути росіян на кілька кілометрів назад зараз є абсолютно реалістичною.
Це дуже цікава ситуація, і у мене є філософське питання до вас. Поки в Криму паливна криза, ми бачимо, що російські війська не можуть захопити Донбас, зазнаючи колосальних втрат у живій силі та техніці. Останнім часом їхнє просування на полі бою було надзвичайно повільним. Як ви вважаєте, чи отримує Путін реальні цифри своїх втрат і поразок? Чи генерали на кшталт Бєлоусова чи Герасимова приносять йому фальшиві звіти? І головне питання: хто відповідальний за те, що Путін виглядає настільки поінформованим і навіть дурним перед усім світом?
Ми можемо лише здогадуватися про це ззовні. Але все вказує на те, що, як і у випадку з багатьма іншими диктаторами, оточення просто боїться говорити йому правду.
Герасимов, який є його давнім соратником на цій посаді з 2012 року, має довіру Путіна, попри постійні провали. Він є уособленням невдачі як генерал-организатор, але продовжує говорити Путіну те, що той хоче чути.
Інша проблема полягає в тому, що росіяни кидають величезну кількість людей на передову без створення навченого резерву, який міг би воювати інакше.
Росія заблокувала себе у шаблоні ведення війни, відправляючи на фронт людей після двох тижнів базової підготовки. Нових рекрутів одразу кидають у першу лінію оборони, тоді як досвідчені, елітні частини тримають у тилу, поки не з'явиться можливість закріпити успіх. Непідготовлені солдати гинуть або зазнають важких поранень дуже швидко.
Росіяни стали заручниками цієї людиноємної стратегії, яку вони не можуть змінити, бо не мають часу на якісне навчання особового складу. Російська армія застрягла між четвертим та п'ятим поколінням ведення війни.
ЗСУ як найтехнологічніша армія Європи
На якому етапі технологічного розвитку перебуває українська армія порівняно з російською та європейськими силами?
Водночас Україна впевнено переходить до п'ятого та шостого покоління війни. Україна випереджає всю Європу у впровадженні шостого покоління – війни робототехніки, безпілотників та штучного інтелекту.
Саме тому я завжди кажу своїм колегам: найкраща армія в Європі на сьогодні – це українська армія. Вона воює, виконує свою роботу та безперервно впроваджує інновації безпосередньо на полі бою. Вона випереджає росіян у цьому аспекті.
У Лондоні ми зараз активно обговорюємо, чого саме нам потрібно навчитися в України.
Ми перебуваємо в процесі трансформації наших збройних сил до 2030-х років, переходячи до шостого покоління війни.
І кожне джерело інформації, яке ми маємо щодо використання ракет, дронів, наземних операцій, безпілотних наземних платформ (UGV) – абсолютно все ми зараз переймаємо з українського досвіду.
Тактика стратегічного бомбардування та її історична неефективність
Давайте також поговоримо про російські удари по українських містах. Російські війська щодня тероризують мирне населення. Минулої ночі вони знову атакували Київ, це була одна з найважчих ночей з початку повномасштабного вторгнення. Росія також змінює тактику там, де може дістати. Наприклад, ми бачимо систематичні кампанії проти цивільних автозаправних станцій у Дніпрі, Павлограді, Запоріжжі. Мої батьки та друзі розповідають дуже тривожні новини з мого рідного Запоріжжя. Військові експерти кажуть, що ця тактика не вплине на постачання палива для ЗСУ. Тоді яка мета російської армії? Чи це просто помста за успішні удари України по російських НПЗ в глибині їхньої території?
Так, частково це чиста помста та лють. Росія обурена тим, що Україна здатна завдавати ударів по Москві та Санкт-Петербургу, підіймаючи в небо гігантські стовпи чорного диму від нафтобаз, що палають. Тому це атаки за принципом "око за око": ви б'єте по наших нафтобазах, ми б'ємо по ваших заправках.
Але є й інший аспект. Оскільки російська армія на землі не має значних успіхів, стратегія Кремля цього року змістилася в бік стратегічного бомбардування. Це ідея бомбити цивільне населення, щоб змусити уряд капітулювати.
Я вивчав історію стратегічних бомбардувань з 1930-х років – від перших спроб їх застосування на Близькому Сході та в Індії за часів Британської імперії, до Другої світової війни та війни у В'єтнамі. В історії немає жодного успішного прикладу, коли б стратегічне бомбардування само по собі змусило населення зламатися. Ефективність цієї тактики у зломленні волі народу дорівнює нулю.
Звісно, це величезна загроза для українців. Це робить життя людей важчим і збільшує потребу України в засобах протиповітряної оборони.
Наразі Україна демонструє чудові результати, збиваючи близько 90% безпілотників, але лише 40 – 50% крилатих ракет і іноді лише 10 – 15% балістичних та гіперзвукових ракет. Це головна загроза.
Новітні розробки та майбутнє українського неба
Як може змінитися ситуація з протиповітряною обороною України найближчим часом?
Я не думаю, що ситуація кардинально зміниться до кінця цього року. Але вже навесні наступного року протиповітряна оборона України буде значно ефективнішою. Частково завдяки допомозі з Європи, зокрема через можливість виробництва систем Patriot безпосередньо в Україні.
Також я постійно згадую про розробку ракети Firepoint FP-7 спільно з західними партнерами. FP-7 за своїми характеристиками швидкості та висоти перехоплення вже не поступається Patriot, але коштує приблизно в п'ять разів дешевше.
Чого їй зараз бракує – це радіолокаційної головки самонаведення, оскільки наразі вона оснащена лише інфрачервоною (тепловою) головкою, що обмежує її ефективність.
Їй потрібна радарна система наведення та інтеграція в загальну систему виявлення цілей, яку має Patriot. Це надзвичайно технологічна частина роботи, над якою Firepoint та європейські партнери зараз інтенсивно працюють. Якщо Україна зможе вистояти цей період, навесні її небо буде захищене набагато краще.
Візит до Китаю та гра на два фронти
Моє останнє питання стосується Білорусі та Олександра Лукашенка. Нещодавно він провів два дні в резиденції Путіна на Валдаї. Це була закрита зустріч без жодних заяв для преси. Одразу після цього він вилетів до Пекіна на зустріч із Сі Цзіньпіном. Це відбулося після того, як Лукашенко відключив російські прикордонні залізничні станції, які координували польоти російських дронів по українській інфраструктурі. Якою була реальна мета зустрічі Путіна та Лукашенка? Чи тиснув Путін на нього, щоб змусити Білорусь вступити у війну?
Я думаю, що Путін безумовно намагався це зробити, адже він бачить, що Лукашенко намагається дистанціюватися від Москви.
Американці також намагаються переманити Білорусь на свій бік. Трамп зацікавлений у ресурсах Білорусі, яка потенційно є багатою частиною колишнього Радянського Союзу. Хоча в Європі це багатьом не подобається, у цьому є певна користь. Лукашенко – досвідчений гравець, який вміє грати на два фронти.
Ситуація з радарами ППО є дуже показовою. Ваш президент фактично висунув ультиматум Білорусі, і Лукашенко відступив. За моєю інформацією, у минулому Україна вже атакувала подібні радари на території Білорусі, але обидві сторони воліли мовчати про це.
Цього разу питання було винесене на політичний рівень. Це свідчить про те, що президент Зеленський почувається дуже впевнено через покращення ситуації для України.
Я навіть трохи хвилююся, щоб він не переграв свою карту. Завжди є небезпека, коли лідер починає діяти занадто самовпевнено. Я сподіваюся, цього не станеться.
Що стосується Білорусі – я не вірю, що вона вступить у війну на боці Росії. Лукашенко допомагатиме Кремлю в обмежених масштабах, як він це робив з 2022 року, але відкриття нового фронту з боку Білорусі, з яким Києву довелося б справлятися, є малоймовірним. Україна здатна контролювати цю політичну ситуацію, так само як і раніше.
Це інтерв'ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.